Майстер корабля - Юрий Иванович Яновский

— Шукайте там добре! — кричали ми і сміялись. —

Понюхайте всі кутки!

— Ей, хто на палубі? — гукнув до нас з берега жіночий голос.

— Заходьте, — відповів я.

До нас підбігла жінка. Це була Поля. Ми простягли руки, здоровкаючись і висловлюючи їй нашу любов за врятування від смерті. Але вона не слухала і, освітливши драбину в трюм сірником, полізла по ній хутко і стурбовано. Ми не розуміли такої поведінки. Знизу ми почули її заклопотаний голос:

— Тут хтось є? Одійдіть трохи — дайте я присвічу сірником. Ви ще нічого не знайшли? Будемо шукати разом. Хазяїн трамбака біжить теж і швидко тут буде. У мене ноги проворніші. Бачите, я взнала від однієї людини, що в трюмі покладено спеціальний гніт, який, догорівши до сірників і клоччя, мусить запалити трюм. Ні, я не скажу, звідки я взнала. Тут ніде нічого не видко. Підемо нижче.

Розмова Полі почала доходити ще глухіше — очевидячки, жінки перейшли до трюму через незабиту стіну.

— Тут дивіться уважніше — воно десь тут. Тепер я гасю сірника — треба заплющити очі, потім подивитися навкруги: вогник десь мусить себе показати. Ще очей не розплющуйте. Я скажу коли.

Раптом ми почули, як унизу щось пихнуло, по стіні коридора метнувся відблиск світла, і крізь щілину ми побачили глибоко під нами вогонь. У трюмі жінки закричали. На палубу вибіг, брязкаючи відром, хазяїн трамбака. Усі гуртом ми побігли до трюму. Дівчата били вогонь сосновою дошкою. Хазяїн трамбака допоміг водою. У трюмі зробилося темно.

— Вийдемо звідси, — прошепотіла мені Тайах і обняла мене за шию. Помацки ми вийшли на палубу. Наше хвилювання ще зросло, коли ми знищили небезпеку. Поля голосно розповідала Богданові про те, як вона бігла. Її голос тремтів і був вогкий, як ніжність. Ми йшли з гавані мовчки. Нас ішло четверо.

Колоду з горіха Професор приховав до дня, коли шхуна-бриг був зовсім готовий. До того часу вона лежала в потайному місці: в трюмі на стружках, до неї приходив Богдан і в самотності різьбив її та довбав. У трюмі було тихо та радісно. Чути було сплескзд хвиль по боках і ті ледве помітні стогони, що звичаєм вчуваються в нових будинках. З горіхової колоди вилуплювалася червона дівчина, її обличчя нагадувало обличчя Баджін. Дівчина піднімала руки над головою, ніби пірнаючи під воду. Вона була навіть без сарон. Її гладеньке тіло оживало, груди набували пружності, дерев'яні стегна — принадності. Майстром корабля мала бути жінка. Каюти всередині споліровано, в кожній — дві койки і стіл, над столом — ілюмінатор. Коридори встелено товстим брезентом. Загальна їдальня затишна, як садок. Бібліотека містилася в крихітній каюті. На кораблі порожньо: люди, збудувавши його, пішли геть.

Гойдаються стиха реї. Паруси всі змотано. Грот-мач-та зовсім гола: гафель не піднято. Палуба пахне смолою. Кормовий якір лежить під бортом. На прові — люк у чорний трюм. Борти похитуються. Все пахне живим деревом і лісовою нудьгою. Кожне дерево не втратило ще індивідуальності. Дуб кричить, що він дуб, сосна стогне, що вона сосна, негній-дерево крекче й собі своє ім'я. Ще немає одностайності. Кожну дошку, кожну планку защемлено між чужими: аж смола від цього виступає, мов піт. Дубовий брус придавлено тисом та буком. Усім від цього нелегко. Позвикавши в лісі на волі розхитувати черево, надимати груди, розмахувати руками, — дерева тут відчувають, що перевернувся світ. Сосни-мачти стогнуть не менше за інших: де поділася зелена дзвінка хвоя, якою можна було ловити вітер або сипати її собі під ноги зеленавим дощем? Голови позрубано, ноги відтято, рип-рип, як тяжко, рип-рип, як тоскно, недо-обре!

Але перше ж горе — об'єднає всі дерева. У вільному морі заскиглить, засвистить у вантах вітер. Забіліють на хвилях баранці. “Держись! — гукне бом-брам-рея до брам-стеньги. — Бачиш, як багато вітру налетіло в мій парус?!” — “І до мене теж!” — крикне брам-рея. “Держись! — гукне брам-стеньга до марс-стеньїи. — Бачиш, як тяжко тримати бом-брам-парус та брам-парус?!” — “Держись і ти, — попросить марс-стеньга спідню мачту, — на мені брам-стеньга з парусами, і мій марс-парус — он як надувся!” Спідня мачта міцніше упреться в кіль-свинку і кіль: “Братики, виручайте! На вас надія, ласкаві дубе й буче!” Не витримають і шпанти — корабельні ребра: хвиля на них тиснутиме з обох боків. Звернуться шпанти до сволоків із негній-дерева, що йдуть упоперек корабля, розпирають ребра і тримають на собі палуби: “Не гніться, хлопці! Бо загинемо всі разом, як погнетесь. Одне за всіх, і всі за одного”. А сволоки з негній-дерева і собі мусять когось просити, вони озвуться до соснових дощок на палубі: “Дошки-сестрички, тісніше ляжте! Хай хвиля по вас слизне і в море полетить. Не пускайте води до нас!” Забудуть тоді дерева своє листя і свою хвою, вони зробляться однокровними частками великого корабля.

Під бугшпритом дівчина — бронзова Баджін. Вона вестиме корабель, підставляючи своє горіхове тіло всім вітрам.

XVIII

Дівчина роздягалася. Я сидів, тримаючи в руках бронзового Будду. Звідси, з театру, ми збиралися піти вдвох просто на бриг. Там чекав на нас Сев. На кораблі ми приготували вечерю і вина. Цього вечора бриг мав приймати гостей. Ніч — перша ніч, коли на бригові ночуватимуть люди. Викінчений корабель треба виповнити людським диханням, бадьорими словами, сласністю і чутливістю. До цього ми готувались з острахом та болем. Викінчений корабель набував у нашій уяві ознак живої істоти: як йому сподобаємося ми і наша подруга, яких снів наснить він нам першої ночі?

Театр потроху завмирав. Хвиля людей вже викотилася з нього. Тепер стукали двері скрізь за кулісами, випускаючи акторів. Спектакль закінчено. Всі поспішають вийти на вулицю і податися до домівок. Кімната, де передягалася Тайах, виходила дверима до коридора,по якому виходили актори. Я розглядав Будду, переглядав газету, чекаючи, доки Тайах закінчить усі свої передягання. Одеколон, пудра, грим, розігріте від танка жіноче тіло — всі запахи змішалися докупи, дурманили і викликали темне хвилювання. Почувся плескіт води: дівчина приймала душ. Бризки розліталися по кімнаті. Став дуже пахнути одеколон; Тайах посвіжила себе після води. Потім тиша. Жінка робила туалет.

— Мені якось особливо млосно сьогодні. Цілий день мене щось тривожить.