Безслідний Лукас - Павло Архипович Загребельний
Все це Лукас знав, не мав наміру змагатися з тими, хто приступав до пірамід у всеозброєнні сучасної техніки і сучасних знань, не прагнув побувати в Нільському «селі фараона», відтвореному доктором Рагавом чи то для науки, чи то для туристів. Він прибув сюди з скромними намірами і ще з скромнішими можливостями в нездійсненній надії вловити невловиме, не зафіксувати надчутливими приладами, яких ще не було на світі, а бодай відчути найтоншу еманацію могутнього людського розуму, який зматеріалізувався тут тисячі років тому в цих спорудах, занадто грандіозних як на безпосереднє своє призначення і обурливо-непотрібних для їхніх творців і для всіх наступних поколінь.
Золото фараонів? Яка марнота! Невже людям не досить того золота, яке видобувають з земних надр знедолені негри Південної Африки? Може, слід брати до уваги захланність таких людців, як містер Ор? Та чи треба витрачати розумову енергію, щоб до кінця збагнути його дрібну душу?
Спати Лукасові не хотілося. Читати? Мав з собою дві улюблені книжки — оповідання Конрада і фрагменти Гераклїта, але обидві знав напам’ять, отож тут уже й не читання, а тільки згадування і нагадування, на що сьогодні не було охоти. Він звик до чужих міст, вмів пристосовуватися до найнесподіваніших змін часу, але ж не до цього зодіакального часу, який незмінно триває тут тисячоліття, не підкоряючись жодному з трьох календарів, що й досі мають силу в Єгипті: сонячному календарю фараонів, місячному календарю мусульман, григоріанському календарю з його латинськими місяцями. Великий єгипетський літописець XVI століття Такіан-Дін аль Макризі дав опис єгипетського календаря, за яким живе феллах, пристосовуючись до розливів Нілу і руху Сонця. За календарем аль-Макризі, зараз мав бути місяць туг, коли збирають оливи, роблять надрізи на бальзамовому дереві, збираючи його сік, готуються до лагодження гребель і гаток, готують зерно для посіву. В цьому місяці достигають гранати, фініки, сливи, бавовна і айва, в його другій половині перестає підійматися вода в Нілі. А потім вона зовсім зійде з полів, почнуть орати поле під пшеницю і ячмінь, сіятимуть льон, і прилетять журавлі.
І Лукас теж прилетів сюди, як журавель. Сірий чи жовтий, про якого з такою загадковістю казав поет?
Може, вперше в житті він приїхав до чужої країни з усвідомленими намірами. Колись його возили, як річ, як предмет, тепер приїхав сам. Тоді тільки гравець, тепер шукач істини. Тоді безтурботна молодість, тепер тривога про долю світу.
Хто б тут міг спокійно спати за цими стінами, що відгороджували від одної з найславетніших рік історії?
Лукас вимкнув світло, відхилив дерев’яні жалюзі біля середнього вікна, зіперся ліктями на підвіконня, став дивитися вниз у вузьке глибоке ущелля вулички між «Семірамідою» і будинком навпроти.
Внизу по горбатій бруківці босоногий хлопець тягнув одкритий візок, повний фініків. На дерев’яній платформі візка, поряд з фініками, біліла купка паперових кульочків, хлопець протяжливо закликав покупців, які не дуже квапилися до нічного торгівця, хоч життя вночі тут не завмирало, а, видати, набувало свого особливого ритму. В нижньому поверсі сусіднього будинку працювала вулична пекарня. Відкритий усім поглядам, літній пекар місив тісто, розкатував з нього тонкі коржі, які згодом, артистично підкидаючи в повітрі, розтягував майже до неможливих розмірів, після чого прилаштовував пектися в палаючій печі. Тим часом його молодий помічник продавав свіжий, ще гарячий хліб старим жінкам, молодим дівчаткам, хлопчакам, і торгівля йшла жваво і навіть весело на противагу зрозпаченому продавцеві фініків.
У будинку навпроти зненацька запалилося світло в кімнаті мало не перед обличчям Лукаса, аж він відхитнувся злякано, щоб його не побачили. Темрява готельного номера робила Лукаса невидимим, про його існування ніхто й не здогадувався, а тим часом чуже життя несподівано відкривалося перед ним у всій своїй затаємності, і спокуса побачити бодай краєчком ока виявилася непереборною. В яскраво освітленій, вистеленій килимами кімнаті молода білотіла жінка, з буйним розпущеним волоссям, стоячи перед великим дзеркалом, приміряла на себе прозорі легкі пеньюари: рожеві, зелені, білі, чорні. Вона обкручувалася перед дзеркалом, піднімала й опускала руки, вигиналася, ходила туди-сюди по кімнаті, але ніяк не могла знайти те, що їй личить найбільше, сердито зривала з себе все оте біле, рожеве, чорне, жбурляла на широке ліжко під стіною, знову бралася за своє дивне і безглузде заняття. Лукас мимоволі подумав, що для такого молодого стрункого тіла більше личило б єгипетське мелаї[24] яке конструювалося не європейськими домами мод, а тисячоліттями життєвих необхідностей. Та, мабуть, вона була не з тої категорії простих жінок, які носять мелаї.
Там щось сталося, бо жінка, не встигнувши скинути з себе чергового пеньюара, метнулася в глибину помешкання і за хвилину ввела до кімнати товстого лисого чоловіка, що теж, видно, не визнавав національного вбрання і був не в зручній галабеї[25], а в темному костюмі з жилеткою — саме для такої спеки! Чоловік милостиво дав себе обійняти, тоді пройшовся по кімнаті, трохи постояв у відчинених балконних дверях, так ніби хотів побачити причаєного в темному готельному вікні Лукаса, обернувся до жінки і спроквола махнув товстою рукою. Світло в кімнаті погасло, і це було так несподівано й страшно, ніби згасло чиєсь життя.
А внизу життя не вгавало. В пекарні світилася піч, і гарячий хліб люди розкуповували так само жваво, як ранкові газети. Надто що й самий хліб нагадував тонкі згорнуті аркуші. До продавця фініків приєдналися рознощики гарячої кави, щербетів і холодної води, розкладали свій товар зеленщики, лаштував точило наточувач ножів. Враження було таке, ніби люди цілий день спали, а тепер прокидалися і виходили на вулиці, щоб дихнути прохолодою і водночас залагодити справи на завтра.
Хоч уже минав місяць туг, тобто вересень, і незабаром мав настати жовтень-бабак, спека в повітрі стояла ще й уночі, і Лукас подумав, що біля пірамід вона, мабуть, зовсім нестерпна.
Але думати не хотілося ні про спеку, ні про піраміди, ні про містера Ора,
