Три мушкетери - Олександр Дюма
Король глянув на кардинала.
— У складеному потерпілими протоколі, — зауважив його високопреосвященство, відповідаючи на німе запитання короля, — засвідчено те саме, про що я мав честь доповісти вашій величності.
— Невже протокол судочинця вартий слова честі військового? — запально вигукнув Тревіль.
— Стривайте, Тревілю, помовчіть, — перебив його король.
— Якщо його високопреосвященство підозрює когось із моїх мушкетерів, — сказав Тревіль, — то, добре знаючи справедливість пана кардинала, я сам вимагаю розслідування.
— В будинку, куди прийшли для вивчення справи слідчі, — так само незворушно вів далі кардинал, — мешкає, якщо я не помиляюсь, один беарнець, друг цього мушкетера.
— Ваше високопреосвященство говорить про пана Д'Артаньяна? — Я говорю про юнака, якому ви протегуєте, пане де Тревілю.
— Так, ваше високопреосвященство, він там мешкає.
— Чи не здається вам, що цей юнак міг вплинути…
— На пана Атоса, людину, вдвічі старшу за нього? — перебив кардинала пан де Тревіль. — Ні, ваша світлосте! І зважте: пан Д'Артаньян був того вечора в мене.
— От тобі й маєш! — вигукнув Рішельє. — Невже справді весь Париж зібрався в цей день у вас?
— Може, ваше високопреосвященство не вірить моєму слову? — спитав Тревіль, почервонівши од гніву.
— Та що ви, боронь Боже! — відповів кардинал. — Скажіть лише, о котрій годині він прийшов до вас?
— О, це я можу сказати вашому високопреосвященству напевне, бо, зустрівши Д'Артаньяна, я помітив, що мій стінний годинник показував пів на десяту, хоч мені й здавалося, що було вже значно пізніше.
— А коли він попрощався з вами?
— О пів на одинадцяту, через годину після всіх цих подій.
— Зрештою, — мовив кардинал, який не мав жодного сумніву, що Тревіль каже правду, і відчував, що перемога вислизає йому з рук, — зрештою, Атоса затримали все-таки в будинку на вулиці Могильників.
— А хіба друзям заборонено навідувати один одного? Хіба мушкетерові моєї роти заборонено товаришувати з гвардійцями роти пана Дезессара?
— Авжеж, коли будинок, де вони зустрічаються, підозрілий.
— Річ у тім, що цей будинок підозрілий, Тревілю, — зауважив король. — Може, ви про це не знали?
— Так, ваша світлосте, не знав. У всякому разі, хоч який він підозрілий, це аж ніяк не стосується тієї частини будинку, де мешкає пан Д'Артаньян; бо, запевняю вас, мій королю: я не знаю відданішого слуги вашої величності й щирішого прихильника пана кардинала, ніж цей юнак.
— Чи не той це Д'Артаньян, що поранив Жюссака під час прикрої зустрічі неподалік од монастиря кармеліток? — спитав король, глянувши на кардинала, який почервонів з досади.
— А наступного дня — Бернажу. Авжеж, ваша величносте, це саме він, у вас чудова пам'ять.
— Яке ж буде наше рішення? — звернувся до обох присутніх король.
— Це скоріше залежатиме від вашої величності, ніж від мене, — сказав кардинал. — Моя думка — Атос винен.
— А я це заперечую, — відповів Тревіль. — Проте у вашої величності є судді — Їм і належить вирішувати такі справи.
— Гаразд, передамо справу суддям, — погодився король. — Судити — Їхнє діло, отож хай вони й судять.
— І все-таки, — зауважив Тревіль, — як прикро, що нам доводиться жити в такий нещасливий час, коли навіть найсвітліше ім'я і найчистіша доброчесність не можуть захистити людину від неслави й переслідувань. Крім того, армія буде не дуже задоволена з того, що правитиме за об'єкт для жорстокого поводження у зв'язку з якимись поліцейськими справами.
Ці слова були необережні; але пан де Тревіль знав, що робив. Він хотів викликати вибух, бо розумів, що кожен вибух супроводжується полум'ям, а полум'я освітлює все навкруги.
— З поліцейськими справами! — вигукнув король, обурений останніми словами пана де Тревіля. — З поліцейськими справами! Та що ви про них знаєте, добродію? Ідіть краще до своїх мушкетерів і не морочте голови. По-вашому, виходить, що, арештувавши якогось там мушкетера, ми вже занапастили всю Францію. Подумаєш — один мушкетер! Та я накажу арештувати їх цілий десяток, хай йому чорт! Ба навіть сотню, всю роту! І нікому не дозволю й писнути.
— Відтоді, як ваша величність стали підозрювати своїх мушкетерів, — сказав Тревіль, — Їх позбавлено довіри, і тому я готовий віддати вам свою шпагу; звинувативши моїх солдатів, пан кардинал, безперечно, звинуватить зрештою й мене самого, так що краще вже я сам визнаю себе в'язнем разом з паном Атосом, арештованим раніше, і з паном Д'Артаньяном, якого, напевно, арештують не сьогодні-завтра.
— Лукавий гасконцю, чи замовкнете ви нарешті? — вигукнув король.
— Ваша величносте, — відповів Тревіль, анітрохи не стишуючи голосу, — накажіть звільнити мого мушкетера з-під варти — або хай його судять.
— Його судитимуть, — сказав кардинал.
— Що ж! Тим краще, бо принаймні я проситиму його величність дозволити мені захищати Атоса.
Король злякався спалаху.
— Якби його високопреосвященство, — мовив він, — не мав особисто…
Рішельє збагнув, чого прагне король, і вирішив випередити його.
— Пробачте, — сказав він, — але якщо ваша величність вважає мене за упередженого суддю, то я не братиму участі в процесі.
— Слухайте-но, — звернувся король до Тревіля, — присягніть ім'ям мого батька, що пан Атос справді був у вас під час усіх цих подій і що він не міг брати в них участі.
— Присягаюсь ім'ям вашого славного батька і вашим ім'ям, які шаную над усе на світі!
— Подумайте, ваша величносте, — зауважив кардинал. — Бо, звільнивши в'язня, ми не дізнаємося правди.
— Пан Атос нікуди не втече, — відповів пан де Тревіль. — Він буде готовий відповісти судочинцям у будь-який час. Атос не втече, пане кардинале; не сумнівайтесь, я сам відповідатиму за нього.
— Ай справді, він нікуди не втече, — сказав король. — Його завжди можна буде знайти, як запевняє пан де Тревіль. До того ж, — додав він, стишивши голос і благально глянувши на його високопреосвященство, — хай вони вважають, що небезпека минула: саме в цьому полягає справжня політика.
Ця політика Людовіка XIII змусила Рішельє всміхнутися.
— Наказуйте, ваша величносте, — сказав він. — Ви маєте право помилувати.
— Право помилування застосовується лише до злочинців, — зауважив Тревіль, який хотів, щоб останнє слово лишилося за ним, — а мій мушкетер
