Аферистка - Любов Борисівна Овсяннікова

Він пізнав щиросердно нестримну за розмахом, невгамовну за інтенсивністю, безсоромно винахідливу за формою, інфернальну за силою хіть і переситився нею, згорів у ній. І праг тепер тільки любові до Надії як чистої, глибокої, ласкавої взаємної поваги, як безперервної думки одне про одного. Дивною й несподіваною була ця пригода для Юрка, зате вона чудово приготувала його до шлюбу.

А Ліза наступного дня завершила всі справи в ліцеї, й поїхала додому, щоб попрощатися з батьками й звідти відбути на практику в Іваново.

Молодим можна позаздрити, й не тільки самій молодості — це було б надто банально, а й тому, що час їм тече помаліше, а цікаві чи визначальні події трапляються частіше. Що означають півроку чи рік у віці, коли тобі за сорок? Тьху! — й пролетів той відрізок часу, причому непомітно й без жодних змін. А у вісімнадцять-двадцять років якраз впродовж таких проміжків спресовано кується доля.

Зустрілися бідові подруги Неля й Ліза на випускних екзаменах, і переконалися, що у обох помітно розпухла талія. Тільки Неля зуміла вийти заміж, до речі, зовсім не за Миколу Лободу, від якого й завагітніла, а за байдикуватого Дана, лякнувши його майбутньою дитиною. Але то справи не наші, зуміла — й молодець. Тепер вона виглядала поважною, пещеною молодичкою, спокійною й упевненою в собі, й за тим виглядом вагітність як така майже не вгадувалася. А Ліза, навпаки, була худою, знервованою, череватою гарпією.

— Господи, то ти теж влипла! — перше, що сказала Неля при зустрічі з подругою.

— І оце дякую тобі з ранку до вечора, — зло відказала Ліза. — Хай би був пропав той день і вечір, коли я квапилася здати свій проект куліс Палацу культури на конкурс.

— Чого ти психуєш? — огризнулася Неля. — Батьки знають?

— Ні, звичайно.

— Як тобі вдається приховувати від неї свій стан?

— Ну, спочатку я часто їздила додому, а потім почала казати, що не маю часу, бо влаштувалася на фабриці на постійну роботу. Мовляв, наразі доводиться працювати понаднормово й у вихідні дні, а я не хочу втрачати гарну посаду, яку там запропонували і яка на мене не чекатиме.

— Повірили?

— Як захочеш, щоб повірили, то збрешеш так, що повірять.

— Ну й заспокойся. Якщо робота є, то не страшно й дитинку від любого чоловіка народити.

— Яка робота?

— А ти ж кажеш, що запросили… Та й у ліцеї казали, що ти виграла той конкурс, твій проект визнали кращим і ти насправді розписуєш куліси.

— Правильно чула, виграла й розписала. Тільки те все нічого не варте в моєму стані. Мені сказали, що на останніх місяцях вагітності на роботу не візьмуть. Навіть розписку взяли, що я не претендуватиму на працевлаштування у них.

— І ти погодилася дати таку розписку?

— Хіба я мала вибір?

— Але вони мусили тобі щось інше запропонувати, — буркнула Неля. — Чого це ти ні за що, ні про що зробила їм люб’язність?

— Запропонували, звичайно. Там же не дурні сидять.

— Що?

— Що насправді візьмуть мене на роботу й допоможуть з житлом, як я й обіцяла батькам. Тільки за умови, що дитини не буде.

— От жлоби! — вигукнула Неля.

— Ой, ти спостерігаєш, що в країні твориться? Що ти хочеш?

— Давай знайдемо твого Костю й провернемо той самий варіант, яким скористалась я? Налякаємо його дитиною, нехай жениться!

— Те, чим можна було налякати починаючого чиновника, як твій Дан, байдуже для робітника, як Костя. Справа не в тому, що термін вагітності не збігається з моїми з ним зустрічами, а просто не хочу я за нього виходити.

Справді, якби Данило не працював у пожежній частині інженером з техніки безпеки, то чхати б він хотів на Нелю і на її черевце. А так не захотів втрачати непильну роботу і гарний, а головне, стабільний заробіток.

Неля перейнялася скрутою своєї подруги і пообіцяла щось придумати. Але що тут придумаєш, коли дитина вже на повну силу ногами тебе товче?

— Слухай, треба будь-якими правдами й неправдами дотягти до пологів, народити й передати дитину в гарні руки. Як тобі цей план?

Ліза замислилася, пригадуючи ту єдину-розєдину шалену ніч, після якої завагітніла. Виваживши всі аргументи й контраргументи, зважилася відповісти:

— Після тієї ночі мені страшно бачити те, що може народитися. Ми були не людьми, а дикими звірами, перебували у стані наднормального збудження. Але це не головне, це в мені говорить емоційний спогад. Основне, що я не маю коштів на цю дитину. Я її не вигодую і сама загину. А матір навантажувати не хочу, вона й так тримається ледь-ледь — її тиск зводить.

— Тоді покладися на мене, я на ці справи вигадлива, — заспокоїла Неля подругу. — На фабриці пообіцяй, що дитину віддаси сестрі, свату, брату, кому завгодно, запевни їх, нехай не сумніваються.

— Хто ж мені на слово повірить? Та я й не поїду туди більше, практика вже закінчилася.

— А ти ж була там на посаді. Так?

— Ну була. Але мене звільнять у зв’язку з закінченням практики.

— Коли звільнять? Скільки тебе там ще триматимуть?

— Ну, взагалі-то я ще можу попрацювати місяців два, тобто до самих пологів. Ніхто ж не знає, який у мене термін.

— Ага. Значить, маля з’явиться десь приблизно в середині вересня. Так? Ти стала на облік в жіночій консультації?

— Кажу ж тобі, що ні. Сказала, що стою вдома, по місцю прописки. Та не дуже мене там про це й розпитували.

Подруги домовилися, що Ліза повернеться на фабрику і працюватиме там якнайдовше, скільки зможе, а потім приїде до Нелі. А далі Неля все візьме на себе.

— Тільки треба зробити ось що, — примружила хитре око Неля. — Треба в когось забрати перепустку