Ставка більша за життя. Частина 2 - Анджей Збих

— Справді, Гансе? — промовив Бруннер. — Ти й справді хочеш почати говорити? — У його голосі не відчувалося захоплення.

Коли Клосс зайшов до кабінету штурмбанфюрера в гестапо, Бруннер був не сам. Обіч нього сидів Глаубель. Вони обидва дивилися на Клосса з напруженою увагою.

— Викладай, що там у тебе, — почав Бруннер.

— Не квапся, не квапся, Отто. Як там твоя засада?

— Я казав, — втрутився Глаубель, — що треба було ще почекати. Цей Оконь сам би мені все розповів.

— Дурниці! — пирхнув Бруннер. — Там сидять спеціалісти, любий мій. Оконя не було — і крапка. Почекаємо ще якийсь день і візьмемо дівчину. — Бруннер уважно дивився на Клосса, але нічого прочитати на його обличчі не зміг.

— Можете її взяти, — спокійно сказав Клосс. — Але це плітка.

— Плітка! — схопився Бруннер. — А де ж щупаки? Ти ходив за цією дівчиною, Гансе, не відмагайся. Що ти знаєш?

Клосс дістав сигару.

— Бачиш, Бруннер, — промовив він, — я хотів би мати гарантію в тому, що це буде не тільки твій успіх.

— Хочеш мати підвищення?

— Можливо, — відповів Клосс.

— Хочу тебе попередити, — голос Бруннера звучав твердо, — що в нашого приятеля Глаубеля є концепція, яка могла б тебе особливо зацікавити.

— Жартуєш, — сказав Клосс, але все-таки відчув легку тривогу. Ні, супротивника недооцінювати ніколи не можна. — Що б ти сказав, — спокійно провадив він далі, — про такого собі пана Пушке?

— Пушке? — здивувався Бруннер і глянув на Глаубеля. — Що ти на це скажеш?

Глаубель стенув плечима. Пушке ніколи його не цікавив.

— У мене є інтересні матеріали, — тим часом говорив Клосс. — Немає сумніву, що саме Пушке давав ворожій розвідці інформацію про завод Райла. Вчора він пробував завербувати одного італійця на прізвище Ріолетто.

Клосс говорив і стежив за їхніми обличчями. Вони обидва були захоплені зненацька і обидва відчували себе обдуреними. Як вони зреагують? Чи захочуть заарештувати пана Пушке негайно? Клосс глянув на годинник. Ріолетто повинен встигнути, вони все обміркували докладно, але все одно риск був великий.

— Заарештуєш Пушке? — запитав він.

— Подумаю, — буркнув Бруннер. — Я не люблю поспішати.

Клосс засунув руки в кишені, долоні у нього спітніли. Він знову подивився на стінного годинника. Зараз Ріолетто повинен бути в квартирі Пушке. Він залишить там кілька компрометуючих документів: повідомлення про виїзд Райла на полігон, план розташування заводу…

— Я радив би тобі взяти цього чоловіка негайно, — сказав він.

— Я завжди дуже цінував твої поради, Гансе, — усміхнувся Бруннер. — Не забуду, що ти мені допоміг.

— Дякую, — промовив Клосс. — Ти дозволиш мені доповісти про це й моєму шефові?

З резиденції гестапо він вийшов увечері. На нього чекала ще зустріч з Данкою, а потім ніч перед операцією. Клосс не любив таких ночей. В такі моменти він проклинав свою роботу, яка не давала йому права особисто брати участі в операції, самому боротися зі зброєю в руках.

На Баштовій вулиці він побачив Ріолетто. Італієць чекав на нього коло вітрини квіткового магазину.

— Усе гаразд? — запитав його Клосс.

— Огидна робота, — відповів Ріолетто. — Пушке повернувся додому на кілька хвилин раніше… Краще б він захищався, а то тільки кричав, пронизливо кричав. Але це тривало всього кілька секунд…

— Так, гидка робота, — ствердив Клосс. — Тепер підготуйтесь до розмови з Бруннером. Вона буде нелегкою.

Ріолетто кивнув.

— Знаю. Я до цього звик. Коли вже нарешті скінчиться оця війна?

— Коли-небудь скінчиться, — відповів Клосс.

— Я за фахом хімік, — сказав Ріолетто, — і хотів би знову бути тільки хіміком.

Швидко темніло. На околиці було безлюдно, навіть патрулі з’являлися тут рідко. Клосс пройшов до покинутої майстерні на кілька хвилин раніше, сів на купу залізяччя і відпочивав. Як добре, що настав цей останній вечір. Данка повернеться в загін… Ще тільки завтрашня операція,

Данка прибігла засапана.

— Я думала, що спізнюся, — почала вона, — і тебе вже не застану. Райл не хотів мене відпускати, немовби здогадувався, що більше ніколи мене не побачить.

— За тобою ніхто не стежив? — запитав Клосс.

— Ні, — досить невпевнено відповіла Данка. Зараз вона пригадала, що, звертаючи з Польної на Огродову, побачила ззаду постать чоловіка, що видалася їй знайомою. Потім його вже не стало, але треба було трохи попетляти по місту, коли вона не мала твердої впевненості.

— Підеш до Марціна, — сказав Клосс. — Просто звідси підеш до Марціна і ще раз перевіриш, як підготовлено операцію. Центр виносить тобі подяку.

— Дякую, — прошепотіла Данка. — А що ви зробите з Райлом?

Клосс не встиг відповісти. Спочатку почувся шурхіт, а потім необережно зачеплене кимось залізяччя впало на землю. Він різко обернувся і побачив Глаубеля, котрий стояв з пістолетом напоготові.

— Руки вгору, Клосс! І ти теж! — Гестапівець обережно наближався до них. — Вище ручки, — примовляв він, — вище! Так я й сподівався, я ніколи не помиляюсь… Я викрив тебе, Клосс…

Клосс блискавично кинувся на землю. Падаючи, він ухопив якусь дошку і жбурнув нею в Глаубеля. Гестапівець вистрілив, але схибив. Клосс вибив у нього з руки пістолет, обидва впали на землю. Все це тривало кілька секунд, та Клоссові здавалося, що минула вічність. Глаубель був сильний і спритний. Він вирвався і стрибнув до брами. Клосс миттю підняв пістолет, пролунало два постріли — його і Данки. Глаубель повільно опускався на землю…

— Іди вже, — сказав Клосс, — іди хутчій до Марціна. Пам’ятай — завтра о дев’ятій ранку.

Виїхали вони вчасно. У відкритому військовому автомобілі, під охороною гестапівців. Стояла чудова днина. Шосе йшло через ліс, потім вискакувало на узгір’я, оточене внизу вже зеленими, покритими легеньким туманом лугами. Пулковський статечно сидів обіч Райла і дихав на повні груди — він давно вже не бачив лісу й лугів, багато місяців був позбавлений