"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

Зима аж ніяк не радувала полковника Зомбаха. Якщо до цього зимові холоди були для нього не більше, ніж один із аргументів у розмовах про становище і перспективи центрального фронту, то тепер зима стала і його особистим побутом. У перший же зимовий день він, поки дійшов від квартири до «Сатурна», набрав повні черевики снігу. Довелося в кабінеті перезуватися, посилати додому солдата по сухі шкарпетки. І він наказав щоранку розчищати всю вулицю, на якій містився «Сатурн» і жилі будинки його співробітників. Учора Зомбах хотів з'їздити в Оршу, де після наради, яку проводив начальник штабу, ще лишався командуючий 4-ю армією фельдмаршал фон Клюге, про якого говорили, що «ключі від Москви у нього в кишені». Шофер сказав, що на легковому мерседесі до Орші не проїдеш, усю дорогу занесло, потрібні ланцюги для коліс, а їх і досі не прислали. Комендант «Сатурна» порадив скористатися гусеничним тягачем. Зомбах відмовився: йому все ж здалося принизливим прибути до фельдмаршала Клюге на тягачі. На щастя, сьогодні з'ясувалося, що Клюге сам приїхав сюди перевірити один із своїх штабів. Зомбах подзвонив йому і попросив приділити тридцять хвилин у дуже важливому питанні. У відповідь він почув:

— Дуже радий буду бачити вас, полковнику, зараз же…

Поклавши трубку, Зомбах довго думав, чим пояснити таку поспішну люб'язність Клюге. Вже під'їжджаючи до особняка, в якому зупинився фельдмаршал, Зомбах не переставав думати про це, але ніякого пояснення так і не знайшов.

Біля особняка стояло кілька легкових машин. У вестибюлі юрмились офіцери різних рангів. Черговий провів Зомбаха до ад'ютанта Клюге. Той, почувши, з ким має справу, зразу ж пройшов за масивні двері. Через якусь хвилину він вернувся і, виструнчившись перед Зомбахом, сказав:

— Командуючий просить вибачення, він прийме вас через три хвилини.

Через дві хвилини з кабінету Клюге вийшло кілька офіцерів. Виходячи, вони з цікавістю поглядали на Зомбаха. Мабуть, їм хотілося знати, через кого це командуючий так спішно усіх їх випровадив.

Клюге вийшов назустріч Зомбаху з простягнутою рукою.

— Добрий день, полковнику. Радий вас бачити, сідайте. Ось сигари, сигарети.

— Дякую, — Зомбах видавив на своєму кам'яному обличчі посмішку. — Я запланував собі довге життя і не курю.

— А я плюнув на все і димлю, наче фабрика, — розсміявся Клюге. — Один мій полковник підкинув мені заспокійливу формулу. Він сказав: на війні, якщо не курити, то треба пити. А я якраз із ваших же міркувань не п'ю. — Клюге подивився на годинник. — Я слухаю вас, полковнику.

— У нас стався конфлікт з тутешнім начальством СД, — почав Зомбах. — Раптово, не попередивши нас, вони ліквідували розташований за п'ять кілометрів звідси табір військовополонених, з якого ми набирали необхідні нам кадри.

— Що значить ліквідували? — запитав Клюге.

— Просто повантажили всіх полонених в ешелон і вивезли кудись на захід.

Клюге невдоволено сказав:

— Чортзна-що! Ми своїх поранених не можемо вчасно вивезти… — Він повернувся до столика з телефонами і схопив одну з трубок. — Полковник Гашке? Це — Клюге. Чому ліквідували місцевий табір військовополонених? Так… Так… добре. Мій штаб ви про це інформували?… Так… добре, спасибі.— Він поклав трубку і повернувся до Зомбаха. — Табір, виявляється, не ліквідували, звідси тільки вивезли контингент, щоб мати можливість на цьому місці збудувати зимові бараки. Будівництво закінчиться через місяць, і табір знову буде наповнений. Вас це влаштовує?

— Але нам уже тепер необхідне безперервне надходження полонених.

— А табір під Гомелем? Це ж зовсім недалеко.

— Але й не близько… — заперечив Зомбах. — Коли табір близько, ми маємо можливість вести там щоденні дуже важливі для нас спостереження над полоненими. А поїздки до Гомеля можуть просто зриватися через ті самі снігові замети, через які я не зміг учора приїхати до вас в Оршу.

Клюге подивився в вікно, за яким лютувала хуртовина, і зітхнув.

— Так, росіяни цілком можуть назвати зиму другим фронтом.

— Невже вона так ускладнила наші дії? — обережно спитав Зомбах.

— Дуже, — довірливо, наче доброму другові, сказав Клюге. — Страждають від неї і техніка і особливо люди. За останні два дні ми маємо сотні обморожених солдатів.

— Значить, це факт? — запитав Зомбах. — А я піддав сумніву донесення свого агента.

— Даремно. Це в Берліні повинні знати.

— Але ставка, напевно, знає все, — заперечив Зомбах, уже починаючи догадуватись про причини поспішної люб'язності фельдмаршала. — Адже ви із ставкою зв'язані щоденно.

— Зв'язаний-то зв'язаний, але в нас нема звички доповідати ставці про отакі неприємні речі, тим більше, якщо вони не мають прямого відношення до ходу воєнних дій, — облишивши свій довірливий тон, роздратовано сказав Клюге і додав поспішно: — Але якщо й ви теж будете мовчати про сумніви, це буде схоже на змову брехунів.

Тепер Зомбах остаточно зрозумів, чому Клюге так захотів його побачити: вирішив з'ясувати, чи доносить фюреру розвідка про те, чого сам він повідомляти не наважується.

— Про труднощі під час осіннього бездоріжжя ми повідомляли регулярно, — сказав Зомбах, вирішивши трохи заспокоїти і підбадьорити Клюге.

— Можу вам за це лише подякувати. До речі, чи цілком точні ваші дані про те, що росіяни підтягують до нашого району свіжі і досить великі резерви.

— Цілком. Дані перевірені і підтверджені кількома нашими агентурними точками.

— Фюрер про це теж знає?

— Звичайно. Наші дані вже фігурують у матеріалах головної ставки.

— О, це нічого не значить, — махнув рукою Клюге. — Матеріали ставки могли пройти і обминувши фюрера. А зараз, як ніколи, фюреру потрібна абсолютно точна і регулярна інформація про наш фронт. Вам, мабуть, відомо, полковнику, що недавно я був у конфлікті з фельдмаршалом Боком з приводу тактичної мети групи «Центр».