Ріккі-Тіккі-Таві (Збірник) - Редьярд Джозеф Кіплінг
Ніхто не відповів, тож неважко було здогадатися, що Нагайна подалася геть. Наг обвився кількома кільцями навколо днища глека. Мангуста, ніби скам’янів, і лише через годину наважився поволі, міліметр за міліметром, рушити у бік жбана.
«Якщо я в першому ж стрибку не прокушу йому спину, — гарячково міркував Ріккі-Тіккі, — то Наг зможе продовжувати поєдинок, а якщо кобра битиметься, то… Ой-ой, Ріккі!»
Мангуста оцінив поглядом зміїні м’язи нижче каптура — на жаль, вони були надто товстими… Укус же десь біля хвоста тільки озлобить Нага.
«Це має бути голова, — зрештою визначився Ріккі-Тіккі, — голова над каптуром — вчепитись і нізащо не відпускати».
Потому мангуста стрибнув. Голова кобри лежала трохи осторонь, під випуклістю глека, й, прокусивши її, Ріккі уперся спиною в округлий виступ глиняного жбана, не дозволяючи їй випростатись. Це дало йому всього секунду переваги, але він сповна скористався нею. А потім його жбурнуло в один бік, інший, угору-вниз, і по колу, та ще й почало гамселити об підлогу так, немов пес вовтузив пацюка. Проте очі Ріккі-Тіккі давно почервоніли, і він не ослаблював хватки, навіть збиваючи своїм тілом із поличок ковші, мильниці, щітки та раз по раз немилосердно ударяючись об краї ванни.
Ріккі здавлював щелепи все дужче, бо не сумнівався, що власна смерть уже за плечима, і тому, щоб не посоромити честі роду мангуст, волів бути знайденим саме в такому стані, з міцно стиснутими зубами. У голові надсадно гудів джмелиний рій, Ріккі-Тіккі нудило, маленьке тільце, схоже, дробили на ще менші шматочки, аж раптом позаду, наче грім ударив; його оглушив гарячий вихор, а червоний вогонь припалив йому хутро. Це нагло розбуджений тим шарварком великий чоловік жахнув одночасно із двох стволів дробовика по Нагу, влучивши точнісінько у місце під коміром.
Ріккі лежав пластом із заплющеними очима, вважаючи себе тепер уже безповоротно мертвим, хоча голову більше нічого не сіпало. Господар маєтку підняв його зі словами:
— Знову мангуста, Еліс; цього разу маля врятувало наші життя.
Увійшла бліда мов крейда мама Тедді й побачила останки Нага, а Ріккі-Тіккі, насилу доплентавшись до дитячої спальні, залишок ночі постійно стріпувався, наче перевіряв, чи справді його роздерто на сорок шматочків, чи це йому тільки здається.
Уранці він почувався доволі кепсько, що, втім, не заважало йому бути задоволеним своїми вчинками.
— Тепер час поквитатися з На гайною, котра, либонь, лютіша за п’ятьох Нагів. А ще ж нічого не відомо щодо яєць, про які вона говорила. Гай-гай! Я повинен піти поспілкуватися з Дарзі.
Не чекаючи сніданку, Ріккі побіг до тернового куща, де Дарзі щодуху виводив переможну пісню. Звістка про загибель Нага вже поширилася садом, бо слуга швиргонув його тіло на смітник.
— О безмізкий жмут пір’я! — досадливо фиркнув мангуста. — Хіба зараз доречні співи?
— Наг мертвий, мертвий, мертвий! — висвистував птах. — Сміливий Ріккі-Тіккі схопив його за голову й умить прокусив. Великий чоловік приніс палицю, яка робить «бах!», і Нага розірвало надвоє! Ніколи більше не ковтатиме він моїх діток.
— Усе це так; але де ж Нагайна? — стурбовано нахмурився Ріккі, уважно озираючись.
— Нагайна приповзла до водостічного жолоба умивальні й окликнула Нага, — продовжував надриватися Дарзі, — і той з’явився на кінчику палиці — слуга піддів його тим дрючком та викинув на смітник. Співаймо ж про уславленого червоноокого Ріккі-Тіккі!
І, прочистивши горло, Дарзі заспівав:
Я птах, беручкий молодець — У небі я пісню співаю. А от на землі я кравець — Із листя хатинку зшиваю. Вгорі та внизу я живу Піснями й будиночком зшитим. Матусю, поглянь-но в траву, Диявол жорстокий вже вбитий. Співай, веселися ізнов. Радіють нехай твої дітки: Наш друг Чорну Смерть поборов! Скажи мені, хто він і звідки, Як його нам величати, Повідай, де його дім. Ріккі — сміливець завзятий, Тіккі — стосила у нім! О Ріккі — палаючі очі! І сам він — вогонь серед ночі! Дякуй йому від птахів (ану ж-бо пір’ям коливати!) Треллю гучних солов’їв. Ні, сам йому буду співати! Подячну хвалу прийми, друже, З хвостом, що стирчить, наче йорж, З очима червоними дуже, О Ріккі…(На цьому куплеті роздосадуваний Ріккі обірвав співця, тож закінчення хвалебної оди ми не знаємо.)
— Влаштував би я декому славну прочуханку, якби міг дістатися до твого гнізда! — не на жарт розсердився Ріккі. — Схоже, ти забув, що всьому свій час. Добре тобі там нагорі, в безпеці, а для мене битва тут унизу ще не скінчилася. Вгамуйся хоч на хвилину!
— Заради великого, пречудового Ріккі-Тіккі я зупинюся, — пафосно відповів Дарзі. — Чого бажає переможець жахливого Нага?
— Удруге питаю, де Нагайна?
— На смітнику біля конюшні оплакує Нага. Слався, о Ріккі, чиї зуби зі слонової кістки!
— Облиш мої зуби у спокої! Ти
