Королеви не мають ніг - Володимир Нефф

вони бажають досягти перемоги у світовій бійні. Кукань сприяє їм, позичає свою маску такого невинного, безкорисливого хлопчиська; сприяє, зрештою, навіть своїм відомим антагоністам – молодшому Гамбаріні в першій чи Вальдштсйну в третій частині трилогії. Кукань, як супергерой, зрештою, – символ соціальної демагогії цього світу, адже, як ми казали, жодне з учинених ним геройств не приносить нікому добра (давня євангелічна істина: «За ділами їхніми судіть їх»); та й сам він, убиваючи своїх суперників, не гнітиться актом убивства й не мучиться гризотами сумління, тобто з веселою, білозубою усмішкою переступає, як і всі супергерої, через трупи тих, проти кого постає. Його життя також не легке, повне складних випробувань та небезпек, однак герой вірить у власне безсмертя і знає, що залізний панцир під сорочкою вбереже його від куль та кинджалів, а металевий нашийник – від зашморгу; зрештою, навіть ідучи на безрозсудні дії, він ніби знає про присуд собі добрих богинь і вірить у щасливий вихід із найскрутніших становищ.

І сталося те, що мало статися. Кукань хоч і живе своїми первісними, на позір добрими, началами, поступово починає втрачати владу над собою, тобто поступово перетворюється на маріонетку, якою граються проти волі самого героя. Вперше це сталося тоді, коли папа римський підписує буллу на його Страмбське герцогство («Королеви не мають ніг»), а вивершенням стає момент, коли в обложеному Магдебурзі виникає секта верітаріїв («Прекрасна чарівниця»). І тут, і там Петр намагається реформувати світ, при тому виходячи з ідеї добра. І що цікаво: коли в Страмбі його реформаторство сприймається оточенням та й самим народом, як нерозумне дивацтво, коли він там не знаходить ані підтримки своїм задумам, ані розуміння, і, зрештою, опиняється в ізоляції, то наприкінці трилогії Кукань здивовано дізнається, що уже виник чималий гурт його однодумців, які повторюють його істини і скандують їх, як у новітній історії прихильники культурної революції в Китаї скандували цитати з повчань Мао. Секта виникає незалежно від волі самого Куканя, і єдине, що йому залишається, підкорити її своєму впливові. Але цей вплив дуже незначний, бо кожен із верітаріїв, скандуючи доброчесні істини Куканя, залюбки бере участь у грабунках, а пограбоване не тільки кидає у спільний казан, а й приховує у власних тайниках, тобто чинить той-таки суспільний розбій, який законно чинила верхівка Страмби, а Куканеве реформаторство тому й не відбулося, що він перешкоджав страмбанцям чинити те саме, тобто почав їм заважати. Так само безперспективні стають і його миролюбні наміри; Петрові, зокрема, доведеться дізнатись, що дії його загону стали дисциплінуючим стимулом для армій, котрі брали участь у Тридцятилітній війні і вже почали масово розкладатися, тобто його дії фактично стають не стимулом припинення бійні, а засобом її посилення, відтак героєві доводиться переконатися, що його дії марні і війни не припинять. Або візьмімо той момент, коли Петр приносить шведському королю опис недоліків у німецьких фортецях, сподіваючись, що переможуть шведи («Прекрасна чарівниця»). І це стало стимулом загострення війни.

Отже, образ Петра Куканя неодновимірний: він ніби дволикий Янус, але не тим, що підступний, зловмисний і тільки вдає з себе доброго, гарного, милого; дволикість його вимірюється фатальністю наслідків його добродійності. Не відразу він перетворюється і в маріонетку. Так, дістаючи буллу на Страмбське герцогство, він чудово розуміє, що його хочуть використати, так само чудово розуміє, що герцог Танкред, обіцяючи йому руку дочки, теж найменше думає про нього, як про гідну людину, а хоче перетворити його в маріонетку. Хочуть учинити це страмбські правителі, пізніше султан та інші можновладці – завжди це завершується втечею героя. Так, йому постійно доводиться тікати: тікає він з Праги, з фортеці Српно (до речі, вигаданій автором), з Відня, зі Страмби, везучи єдиний свій здобуток – потворну карличку Б’янку і нерозважливо гублячи при цьому батьків Філософський камінь, тікає з Італії, Туреччини, Франції, тікає, весь час щось втрачаючи. І ось нарешті настає кульмінація: перетворення Куканя в повну, керовану іншими, маріонетку – він стає кандидатом на чеську корону. На цьому моменті («Прекрасна чарівниця») треба зупинитися докладніше.

Дія починається тоді, коли герцог Ліндебурзький Георг шепнув щось таємне на вухо своїй дочці принцесі Елізі. І хоч ініціатор нового перетворення Петра Куканя шведський король гине, його ідея продовжує жити. її підхоплює кардинал Рішельє і посилає до папи Урбана VIII свого повіреного отця Жозефа, котрий домовляється про все, що треба, з папою і заручається його згодою дати корону Куканеві. Все це, ясна річ, діється за спиною Петра, бо й справді його воля тут не має ніякісінького значення. І ось у підземеллі герцога Вальдштейна відбувається багатозначна розмова. «Ви твердите, – запитав герцог, – ніби не знаєте, що ви претендент на чеський престол?» Петр якусь хвильку промовчав. «Таки не знаю». І справді він не знає, що ця ідея належить Густаву-Адольфу; не знає нічого про втручання в цю справу Рішельє; не знає, що отець Жозеф домігся згоди римського папи на цей проект, як і того, що папа відновив для нього герцогство Страмбу, де він уже так нещасливо панував; не знає, що його мають намір одружити з принцесою Елізою і що за нього навіть планують, де він має прожити медовий місяць. І от що цікаво: Петра Куканя зовсім не вражає, що його долею граються можновладці, він сам бере участь у цій грі і випадково, чи не випадково, усуває з дороги єдиного серйозного конкурента – герцога Вальдштейна.

Без найменшого вагання Петр Кукань покидає своїх верітаріїв, яких одразу по тому знищують; він навіть скидає панцира, якого завжди носив під сорочкою, – відчуває себе убезпеченим. І вже тим перестає існувати, як давній Петр Кукань, – удар кинджалом чарівниці Лібуші тільки ставить на цій історії останній знак оклику. Кукань перетворюється в ніщо, як свого часу перетворивсь у ніщо малюк Цахес на прізвисько Цинобер з відомої повісті Е. Т. А. Гофмана.

Те, що вбиває його чарівниця Лібуша (однойменна з легендарною чеською князівною), – теж не випадково. Вона представниця ділового світу, який гріє руки на воєнному вогні і не лише ревнощі причина того, що чарівниця підносить кинджал на свого коханця й рятівника. Головна причина цієї акції в тому, що непереборний Петр засліпив на якийсь час очі цієї практичної дами (зрештою, це ще один фатум Петра Куканя, він постійно засліплює дам, має в них непомірний успіх, але який сумний наслідок від цього для тих-таки дам – вони або