Підняти вітрила! - Раду Тудоран
Хараламб зблід.
— Що з тобою? — спитав Ієремія.
— Водовоз! Тепер мені гаплик.
— Тікай!
Еге, легко сказати! А куди? У комиші, як дід Іфрім?
Хлопець швидко зиркнув туди-сюди і одним скоком опинився на палубі «Сперанци», майнув над палубою, втягнувши голову в плечі, і пірнув у люк…
Порт з пароплавами, які задимлювали небо, з вітрильниками, які розгойдували щогли серед диму, поволі даленів. За протокою було вже море, відкриваючи перед «Сперанцою» ворота Леванту.
Залишився далеко позаду й піщаний берег. Якийсь час він ще виднівся, потім вода почала підніматися, закриваючи спершу пісок, потім і комиші, тільки верби ще височіли, ніби росли в хвилях.
На палубі вщух гамір і запала тиша. Тріпотіли вітрила поміж білими хмаринами, обшивка корабля пошепки розповідала морю свою історію ще звідтоді, як була вона не корабельним, а звичайним деревом у лісі.
Герасім стояв біля стерна, капітан праворуч біля нього, решта всі поряд з ними, а форштевень у цей час прокладав їм шлях…
П'ятнадцятого липня 1881 року «Сперанца» вирушила в дорогу, піднявши вітрила…
ЧАСТИНА ДРУГА
ОСТАННЯ СИРЕНА
РОЗДІЛ VIII
ЗУПИНКА В СТАМБУЛІ
Є кораблі з однією, двома, трьома, п'ятьма і навіть більше щоглами. Звуться вони по-різному у різних країнах, а в назвах часто плутаються навіть мореплавці.
«Сперанца» була шхуною — за кількістю щогл, і за формою вітрил. Вона мала три трикутних вітрила на носі, середнє — на малій щоглі і велике вітрило на другій, трохи вищій за першу, тобто чудове вітрильне оснащення на той час і, може, на всі часи… Це було видно при першому виході в море, а сьогодні, коли вони йшли при іншому вітрові, сильнішому, враження посилювалось.
Антон Лупан спустився в каюту й записав у бортовому журналі, про який моряк не забуває ні в шторм, ні в погожу годину:
«15 липня 1881 року о 9.30 маяк Суліни зник з поля зору. Ідемо на Стамбул, вітер західний, три бали, піднято всі вітрила. На першу вахту заступили Герасім і Крістя Бусуйок…»
Герасім стояв біля стерна, а Крістя Бусуйок був за дозорця на носі, як це робиться на всякому кораблі, коли він іде біля берега чи в відкритому морі.
Кожен на судні займався своєю справою, тільки юнга тинявся по палубі, дивуючись, що ніхто на «Сперанці» не хвилюється в такий час.
А всього лиш за крок від нього, в кубрику, кипіли справжні пристрасті.
— Це ти все наробив! — скреготів зубами Хараламб.
Ієремія сидів край ліжка й чистив свій іржавий мушкет, щиро засмучений, що не може довести його до блиску карабіна, якого йому дав капітан.
— Як же це я міг наробити? У тебе є клепка в голові?
— Ти хоч скажи, як мені виплутатись із цієї халепи?
— Вже все позаду, будь радий, що втік! Ти б краще переодягнувся в морське, бо після обіду доведеться ставати на вахту.
— Хто сказав?
— Герасім. Він начальник команди.
— Отже, хочеш чи не хочеш…
— Братику, — заспокоїв його Ієремія. — Якщо не захочеш бути моряком, ніхто тобі не перешкодить зійти в Стамбулі, знайти там якийсь корабель і повернутися назад.
— І повернусь! Бо я хочу одружитися.
— Хто ж за тебе піде? Чи не бачиш, який ти злидень?
— Еге, була б шия, а ярмо знайдеться!..
— А через тиждень знову дременеш? Хіба ти створений для того, щоб сидіти в клітці і їсти харчі заможного тестя! Ходімо краще з нами, побачиш світу, просвітлиться тобі трохи в голові, бо ж сам казав, що раніше мав розуму не більше, ніж теля. А назбираєш грошей, збудуєш хату та й одружишся з ким захочеш.
— Як же я піду, коли в мене навіть морської книжки нема?
— Капітан видасть її тобі в Стамбулі.
— То ви що, змовились за моєю спиною?
«Сперанца» йшла у відкритому морі подалі від суходолу. Герасім стояв за стерном, пильно тримаючи курс за кутом компаса, визначеним капітаном. Він плавав уже понад двадцять років, пройшов Червоне море від Суецу до Баб-ель-Мандебської протоки, Середземне сходив вздовж і впоперек, кілька разів виходив навіть на Гібралтар, у Біскайську затоку, в Ла-Манш, доходив до Амстердама, але й досі не звик до компаса. Йому легше було тримати курс по сонцю, по зірках, особливо по знаках на суходолі. Усі його колишні капітани при найменшій можливості ходили біля берега, а Антон почував себе спокійніше подалі від нього. І справді, для того, хто знає море, небезпека полягає не в відкритому обширі, а саме біля берега, у чому ми переконаємось.
Із Суліни «Сперанца» взяла курс на зюйд-ост і йшла Ним, поки зник берег за кормою; тоді капітан вказав Герасімові кут, який треба було надалі ретельно дотримувати, це дуже відповідальна справа для кожного стернового. Тому й був Герасім зараз такий похмурий. Одне діло тоді, коли вони вийшли на кілька годин
