Голубий пакет - Георгій Михайлович Брянцев
— А що з тобою? — з тривогою запитав Заболотний.
— Убив німця! Тільки що… Скоріше, вони шукатимуть!..
— Біжи в хату, там відчинено, — квапливо сказав Заболотний, — а я замкну хвіртку!
Передихнувши і оговтавшись, Готовцев розповів, що трапилося. Він ішов із станції, де працював на нічній зміні, і наздогнав двох людей, що йшли попереду. Один був німець — унтер-офіцер, — а другий наш, молодий хлопець. Унтер-офіцер, тримаючи в одній руці пістолет, другою штурхав хлопця вперед. Він бив його по потилиці, і той плакав, як дитя.
Готовцев не міг витерпіти такого видовища, і рішення визріло в нього тієї ж миті. Налетівши на унтер-офіцера ззаду, він вихопив у нього з рук пістолет і вистрілив йому прямо в обличчя. Той упав. Хлопцеві Готовцев наказав тікати і в цей час почув свистки патруля, що звернув увагу на постріл. Оце й усе.
Чутка про розправу над німецьким унтер-офіцером облетіла півміста. Всі дивувалися сміливості невідомого, що рискнув відкрито напасти на представника окупантів.
Природно, що Готовцевим зацікавився і Чорноп'ятов. Заболотний розповів усе, що знав про Готовцева. Батько його багато років працював кухарем і помер за два роки до війни. Сестра Готовцева, вчителька, жила в Мінську. Місяців через чотири після вбивства німецького унтер-офіцера Чорноп'ятову через Бакланова вдалося вияснити, що сестра Готовцева за дорученням білоруських партизанів влаштувалася працювати в мінській військовій комендатурі перекладачкою.
Ця маленька деталь прискорила рішення: Чорноп'ятов доручив Заболотному залучити Готовцева до підпільної роботи, на що той не вагаючись погодився. Заболотний говорив з Готовцевим як довірена особа партизанського загону, приховавши своє відношення до підпілля.
За домовленістю з Чорноп'ятовим було вирішено використати Готовцева як господаря явки. Він міг приймати людей не лише вдома, а й на роботі: у вокзальному ресторані і в офіцерському кафе. Додатково його вирішили використати для збирання розвідувальних відомостей: він крутився серед гітлерівських солдатів і офіцерів.
До приходу Туманової явочний пункт Готовцева ні разу не використовувався, зате Готовцев регулярно повідомляв Заболотному відомості про пересування містом військових частин, їх нумерацію, маршрути і озброєння.
Але підпільники не знали головного: Готовцев із грудня сорок першого року вже був агентом гестапо під кличкою «Філін».
Це з'ясувалося аж тепер.
Виявляється, унтер-офіцер, у якого стріляв Готовцев, не помер. Він вижив і назвав Готовцева. Обставини справи були зовсім не такі, як про це раніше розповідав Готовцев. Унтер-офіцер завідував складами на вокзалі, і через Готовцева йому вдалося успішно збути на ринок велику партію вкрадених продуктів. Коли настав час ділити прибуток, унтер-офіцер поскупився і хотів дати своєму помічникові якусь мізерну частку.
Готовцев обурився і нахвалявся виказати унтера. Той вирішив спекатися свідка. Він дав зрозуміти Готовцеву, що просто пожартував, затягнув його до себе в конторку, і вони випили. Потім пішли додому до Готовцева, щоб домовитись про все.
На вулиці унтер-офіцер навмисно затіяв сварку і витяг пістолет. Вони зчепилися. Готовцеву вдалося повернути руку противника, і куля, призначена йому, поцілила в господаря пістолета.
Німець на допиті покаявся у всьому і був посланий у штрафну роту, а Готовцев на шостий день після замаху погодився на пропозицію гестапо і став інформатором.
Усе це, розказане ним самим і доповнене Заболотним, Чорноп'ятов записав до протоколу допиту. Лишалося ще з'ясувати деякі подробиці.
— А чому ти його не виказав? — Чорноп'ятов кивнув у бік Заболотного.
— Клавку пожалів, — сказав Готовцев. — Любить вона Степана. Та і я від нього нічого поганого не бачив. Того разу, як трапилася історія з унтером, він все-таки сховав мене…
— Та-ак!.. — посміхнувся Чорноп'ятов. — Ти, виявляється, ще не втратив благородства!..
Готовцев з досадою знизав плечима, його дратувало, що ці люди не можуть збагнути найпростішої речі.
— Коли б я сказав про Степана, — пояснив він, — довелося б розказати й про себе. А тоді б вони сіли на мене верхи і заїздили б. Штауфер і так дорікає мені, що я погано працюю!
— Так, допустимо, — промовив Чорноп'ятов. — Тепер поясни нам, як же ти викрутився перед своїм Штауфером, коли видавав йому дівчину, названу твоєю сестрою? Що ти йому сказав?
— Я знав, що ви про це запитаєте, — посміхнувся Готовцев, витягаючи з кишені пожмаканого конверта. — Я теж дещо розумію. — Він розгорнув аркуш паперу, заповнений друкованим шрифтом від руки, і простяг його Чорноп'ятову.
«Дорогий Даниле Семеновичу! — прочитав уголос Чорноп'ятов. — Допоможи в ім'я старої дружби. Прибуде до тебе моя донька, влаштуй її де-небудь біля себе. Вона дівчина здібна, майстер на всі руки і давно проситься до міста. А крім того, вона й по-німецьки непогано вміє. А щоб не було зайвої мороки перед начальством, вона казатиме, що твоя сестра. Постарайся, друже! Я тобі віддячу. Справи в мене йдуть непогано. Бургомістр і комендант задоволені моєю роботою. Перебрався в нову квартиру, де раніше жив військком. Приїжджай, будеш дорогим гостем.
Твій Петро Новожилов.
9 червня 1943 року».
Підпільники здивовано перезирнулися. Чорноп'ятов насупився, силкуючись щось збагнути.
Готовцев дивився на них, не приховуючи глузливої посмішки.
— Цього листа я одержав поштою, — він глянув на конверт, — 10 червня і того ж дня показав Штауферу.
На конверті було ясно видно печатки і дати поштової установи.
— Петро Новожилов? — запитав Чорноп'ятов.
— Саме так, Петро Новожилов, — підтвердив Готовцев, — командир партизанського загону. А що він був колись моїм другом, півміста знає. Три роки підряд працювали разом на мебльовій: він завїдальнею, а я поваром. Я так і сказав Штауферу. Знати, мовляв, нічого не знаю, одержав листа, а ви вже вирішуйте, що робити. Моє діло маленьке. А пояснювати Штауферу, хто такий Новожилов, потреби не було. Це прізвище йому добре відоме.
— Виходить, що Новожилов… — почав був Заболотний, але Готовцев не дав йому скінчити,
— Нічого не виходить! — відрізав він із властивою йому нахабністю і, звертаючись до Заболотного, додав — Цього листа я написав сам і вкинув у поштовий ящик через годину після того, як ти сказав, що, можливо, прийде гостя. Я знав, що рискую, але іншого виходу не було. Штауфер повірив. Та й не міг не повірити. Бо гостя ж прибула? Прибула! І я збоку. Що вона там розкаже, це вже не моє діло.
Чорноп'ятов відкинувся на спинку стільця і пильно подивився на Готовцева.
— Яка ж ти падлюка!.. — тихо промовив він.
— Куди вже більшої! — гірко посміхнувся Калюжний. — Не тільки своїх виказував, але й гестапівців-хазяїв за ніс водив!
Чорноп'ятов не зводив очей з Готовцева. Вражало, що на початку бесіди зрадник тремтів, хникав, намагався розжалобити, а потім раптом посміливішав, почав розповідати про свої вчинки розв'язно й цинічно. Чорноп'ятов записав