Артур і помста жахливого У - Люк Бессон

— І що ж він тобі відповів? — обережно поцікавився Миро.

— Та нічого — зімлів! Тому я й прибігла до тебе! Дай якогось настою, щоб він отямився, бо мені дуже ніколи: давно пора в дорогу!

Миро закам'янів. Усмішка сповзла з нього, мов наклейка, яку потягли за край. Коли ж він збагнув, що сталося, за принцесою вже й слід простиг. Кріт схопив валізку першої допомоги і побіг в покої його величності. Король справді лежав біля трону. Миро дав йому понюхати настою із квашеної селери, і король розплющив очі. І відразу ж спитав:

— А де моя дочка?

Миро не міг відповісти, бо на той час принцеса вже була далеко.

— А мати? Що сказала її мати?

— О! її бідолашна мати! — зітхнув Миро. — То була чудова жінка. Вона просто спитала у доньки: «Ти мене любиш?» Селенія, вражена таким запитанням, попервах розгубилася, а потім ствердно хитнула головою. «Тоді йди, куди хочеш, бо я завжди буду поруч із тобою. Адже я живу у твоєму серці!»

— Bay! Як це здорово! — вигукнув захоплений Артур. У його родині він ніколи не чув нічого такого.

РОЗДІЛ 18

Принцеса росла як на дріжджах. Принаймні так вважав її батько, і мав не те підстави. Ледве зіп'явшись на ноги, дівчинка відчула, що місто для неї замале. Адже вона не сама росла — росла і її голова, росли і мізки, і їй хотілося їх заповнити чимось корисним. Визнаємо чесно, що в ті дні Миро прийняв невдале рішення пояснити маленькій Селенії традиції мініпутського королівства. Також він їй сказав, що настане такий день, коли вона посяде трон. От саме в цьому мала й не сумнівалася! Та як правити королівством, якщо не знаєш усієї території?! Правитель повинен знати свої володіння, як табличку множення! Тому Селенія вирішила побувати на всіх Сімох континентах, щоб мати власну думку про ті землі та їх мешканців. Її порив усі би схвалили, якби на той час вона не мала всього сто літ. За нашими мірками — це вік для дитсадка, а не для мандрівок. Тому король і не хотів її відпускати саму, але йому не вдалося затримати уперту дівчинку. Вона рушила без охорони і без супровідників.

Дівчинка швидко пройшла Першим континентом: це батькові володіння, і тут вона знала кожен камінь. Щоразу, коли їй траплявся подорожній, вона ввічливо з ним віталася і йшла далі, а мініпут летів на всіх парах до короля доповісти, як далеко відійшла від міста його донька. Король знову втрачав тяму, а Миро біг до нього із настоєм квашеної селери. Самодержець так часто зомлівав, що довелося заквашувати ще одну діжку селери.

Досить швидко Селенія дійшла до Другого континенту, безмежного північного плато, яке простяглося так далеко, що, здається, ніхто із мініпутів так і не досяг краю. Тому плато назвали «рівнина Тамечки — Там». Трава на ній росла жорстка, жовта і така однаково рівна, ніби її постійно підстригала велетенська газонокосарка. Мандрувати такими монотонними краями було невесело, тож коли Селенія зустріла стадо диких гамулів, вони дуже зраділи одне одному, аж кілька днів подорожували разом. Гамулі тішилися, що і до них нарешті завітали гості.

На рівнині принцеса зустрілася із кочівниками племені Тутечкитам. Миролюбні тутечкитамці розводили гамулів і вважалися найкращими пастухами королівства. А ще вони вміли дресирувати комах — тільки їм належав секрет дресирування комах-хижаків. Кочівники відкрили маленькій принцесі кілька таємниць, а вождь племені подарував їй жменьку льодяників із троянд, пояснивши, як ними можна приручити будь-якого хижака. Їй же ще довго мандрувати, і захист від хижаків може знадобитися. Принцеса щиро подякувала щедрим тутечкитамцям. Слід зауважити, що крихітка Селенія, яка вперто тупцяла маленькими ніжками до мети, викликала не лише втіху, а й справжнє захоплення. Так, колись це дівчатко стане достойною королевою! І тутечкитамці довго махали руками їй услід…

Селенія вийшла з території племені Тутечкитам рано-вранці. А наприкінці дня дійшла до краю рівнини. Кордон між Другим і Третім континентами проходив краєм густого лісу, що дуже нагадував джунглі Амазонки. Здавалося, що хтось великими ножицями відкраяв частину жовтого ворсистого килима, щоб він не накрив своїм невеселим полотнищем смарагдово-зелені хащі.

У лісі все інакше, навіть повітря. Через високі гіллясті дерева з широким листом ледве проникало сонячне проміння, тому навколо панували сутінки. Тепле повітря, напоєне вологою, дихало туманом. Маленькій принцесі туман здавався гороховим пюре, розлитим у лісі, щоб вона не знайшла дороги. Та ще зусібіч долинали загадкові шерехи і верески, хоча ні звірів, ні птахів вона не бачила. Будь-хто на її місці кинувся б навтьоки або кликав на допомогу. Та не Селенія. Хоча душа її вже й сховалася в п'яти, дівчинка ступала гордо і гідно, як і личить принцесі.

Звичайно, сама вона давно пошкодувала, що так легковажно вирушила в подорож. Обмірковуючи, яким чином їй виплутатися із ситуації, в яку вона потрапила виключно через власну упертість, Селенія пригадала, що на Третьому континенті мешкає плем'я лютих мисливців, а вона про них не подумала. Та, на жаль, про найголовніше люди згадують тоді, коли нічим не допоможеш. Нога принцеси вже стояла в середині петлі-пастки. Ще крок — і ліана, обхопивши ногу, затяглася вузлом і побігла догори, тягнучи за собою дівчинку. Ось уже Селенія висить униз головою, відчайдушно смикаючи вільною ногою та розмахуючи руками.

Переконавшись, що сама вона не дасть ради, принцеса змінила тактику: вона заверещала так пронизливо і голосно, що цього вереску не повторила б жодна свиня, якій пощастить дорватися до мікрофона. Принцесин вереск розбудив мисливців, і ті, затиснувши пальцями вуха, кинулися до своєї здобичі з благаннями замовкнути. Вони ладні були виконати будь-яке прохання, поклястися в будь-чому, аби лишень дівчинка стулила рота. Люті мисливці, загартовані в битвах, не витримували дитячого крику. Лишень його почують, як відразу губляться, опускають руки і думають про одне: як припинити галас. На щастя, це була єдина ахіллесова п'ята, про яку ніхто не відав. Але тепер уже знає Селенія — і вона цим скористалася.

Майже місяць принцеса гостювала в таборі мисливців. Вона познайомилася і з вождем племені — жінкою на ім'я Децибела, вродливою і сильною, але… сліпою. Та через цю ваду жінка не почувалася нещасною. Природа обдарувала її надзвичайно гострим слухом, і Децибела чула будь-який звук раніше за інших. Мисливці стверджували, що вона навіть вчувала ще не вимовлені слова.