Чорний екватор - Володимир Кирилович Малик
Кребс тепер став щоденним гостем у Бруконвілі. Місіс Ніксон раділа і нишком готувалася до весілля. Руку капітан носив ще на перев'язі і трохи хизувався цим. Йому було приємно бачити співчуття Дженні, коли, незграбно або різко повернувшись, він морщився і кривився від болю, якого насправді вже давно не відчував.
Незабаром стало відомо про майбутнє одруження капітана Кребса і Дженні. Весілля призначили на першу неділю вересня. Щаслива місіс Ніксон з радістю готувалася до свята.
У неділю в Бруконвілі чекали гостей. В домі все блищало, в повітрі стояв тонкий запах троянд. В залі приготували стіл на двадцять п'ять осіб.
З хвилини на хвилину чекали молодих з церкви і гостей. О дванадцятій годині на дорозі показалося кілька блискучих машин. Передню — з молодими — вів Майкл. Він зупинив її якраз перед головним входом у будинок, і слуга відчинив дверці. З другого поверху загримів вітальний марш. Машини гостей в'їжджали в двір.
Майкл запросив гостей на увиту зеленню веранду. Кребс зайшов з Дженні в кімнату.
Дженні стомлено сіла в крісло і зітхнула. Капітан поцілував їй руку.
— Дженні, ти така бліда сьогодні… — тихо сказав він.
— Я стомилася, Нельсон, — відповіла вона. — Це закрите вінчальне плаття зовсім замучило мене. Пришли до мене Коване.
Кребс вийшов у сусідню кімнату, покликав покоївку і став біля вікна. Мимоволі кинув погляд на будівлі Бруконвіла, за якими розкинулись безмежні плантації, і радісна посмішка майнула на його обличчі.
«Нарешті! — подумав він. — Бруконвіл буде мій! Місіс Ніксон — жінка хвороблива і не протягне довго. Дженні одержить половину маєтку… Майже двадцять тисяч акрів, з них — шість тисяч під кофе! Непогано! Це набагато перевершить весь прибуток від занедбаного батьківського маєтку, що дістався старшому братові!»
Капітан потер від задоволення руки. Через кілька хвилин він постукав до Дженні і, прочинивши двері, сказав:
— Ходімо, дорога, нас чекають!
Гості зустріли їх овацією. На просторій веранді було гамірно. Кожен намагався сказати молодим щось приємне. Проте в очах деяких подруг Дженні помітила погано приховану заздрість. І від цього на душі в неї стало легко і весело. Вона глянула на Нельсона Кребса — свого чоловіка — і зрозуміла подруг: капітан був не просто красивий, він був чудовий!
Тимчасом до маєтку під'їхала велика зелена машина і, не заїжджаючи в двір, зупинилася біля червоного цегляного амбара. З машини виліз солдат. Це був Джіммі Бен, який з острова потрапив у стройову частину. Він поволі наблизився до двору і здивовано зупинився.
— Гей, дівчино! — гукнув солдат на молоденьку негритянку в сірому вбранні. — Іди-но сюди!
Коване підбігла до воріт.
— Слухаю, бвана, — відповіла вона завченою фразою.
— Це Бруконвіл?
— Так.
— Я хотів би бачити міс Дженні Ніксон.
— Для чого вона вам?
Солдат ущипнув дівчину за щоку.
— Швидко постарієш, красуне…
— Міс Дженні зараз не може до вас вийти: у нас гості…
— Що ж це у вас — весілля чи похорон? Для весілля ти не дуже весела, а для похорону не дуже сумна.
— У нас весілля. Міс Дженні виходить заміж за інспектора поліції бвану Кребса.
Джіммі свиснув. «Отака жіноча натура, — думав він. — Не встиг наречений потрапити за колючий дріт, як вона вже завертіла хвостом!.. Що ж робити? Розповісти їй все-таки про лікаря чи ні?.. До біса! Негайно їхати геть звідси! Згадка про нещасного в'язня тут зовсім недоречна!»
А вголос сказав:
— Ех, дівчино, дівчино! Всі ви однакові! Десь і в мене в Ньюкаслі є любка… А чи є? Чи чекатиме вона мене ще два роки?.. Мабуть, вискочить за першого-ліпшого… Як ось ця!.. Отак, лікарю! Добре, що ти не знаєш!.. Та, мабуть, і не взнаєш!
— Ви про якого лікаря, бвана солдат? — занепокоєно спитала Коване.
— Я ж казав — швидко постарієш, коли багато знатимеш…
Джіммі попрямував до машини. Але Коване серцем відчула, що солдат мав на увазі лікаря Антоні.
— Зачекайте! — гукнула вона. — Ви згадали про лікаря… Невже це бвана Антоні? Але ж він давно загинув!
— Ти сказала — бвана Антоні? Хто цей бвана Антоні?
— Це лікар Антоні Райт. Що ви про нього знаєте, бвана? — у Коване на очах виступили сльози.
— Ти плачеш, дівчинко!.. Ну, припустімо, я дещо знаю про вашого бвану Антоні… А ти не того… часом не закохана в нього?.. Що ж, це було б не дивно — він і зараз непоганий хлопець!..
— То це неправда, що бвана Антоні вбитий? — скрикнула вона.
— Вбитий? Не думаю… Коли за ці три останні місяці, що минули з того часу, як я бачив його, нічого не змінилося.
— Ви хочете сказати, що три місяці тому він був живий?
— Звичайно.
Коване схопила солдата за руку.
— Зачекайте! Прошу вас, зачекайте тут! Я повинна сказати своїй хазяйці!
— Ну, гаразд! — сказав Джіммі і додав: — Хоч, видно, твоя хазяйка несерйозна особа.
— Ви нічого не знаєте!. Прошу вас, побудьте тут!
— Ну, біжи!.. — Джіммі аж плюнув спересердя, йому раптом захотілося сказати зрадниці щось колюче, щоб весілля їй стало не радістю, а горем.
Коване перебігла подвір'я. На веранді лунали сміх і веселі голоси. Покоївка несміливо підійшла до Дженні.
— Міс Дженні, — прошепотіла вона, — вас хоче бачити якийсь солдат. Він приніс звістку про…
Коване не договорила. Дженні зблідла і похитнулася. З виразу обличчя й тону покоївки вона відразу все зрозуміла. Вибравши хвилину, Дженні зійшла з
