Атлантида - Девід Гіббінс

— Тривалий час район був забороненою зоною, — продовжив Мустафа. — За декілька місяців до розпаду Радянського Союзу в 1991 році тут за загадкових обставин зник атомний підводний човен.

Це повідомлення явно зацікавило інших, і Мустафа повів далі:

— Його так і не знайшли, але відряджена до того району пошукова експедиція спровокувала перестрілку між радянським і турецьким військовими кораблями. Потенційно міг виникнути великий міжнародний конфлікт, бо Туреччина є членом НАТО. Обидві сторони погодилися відступити. Конфлікт удалося погасити, але жодних гідрографічних досліджень у цьому районі більше не було.

— Здається, ми знову можемо покладатися лише на себе, — похмуро промовив Костас. — Із кожного боку розташовані дружні країни, але втрутитися вони не можуть.

— Ми робимо все можливе, — відповів Мустафа. — У 1992 році було укладено угоду про економічну співпрацю в Чорному морі, що посприяло створенню «Блексіфору», організації з морської співпраці. Втім, це був швидше жест, ніж реальний крок, — турецькі ініціативи в цьому напрямку нерідко залишаються однобічними. Але існує принаймні привід для втручання, і це дає проблиск надії, коли йдеться про наукові пошуки. Турецька національна океанографічна комісія розглядає пропозицію Грузинської академії наук про організацію експедиції, що огляне цей острів.

— Але немає жодної надії на те, що чиїсь військові сили захищатимуть його, — сказав Костас.

— Діяти слід дуже обережно, бо ситуація є надто дражливою. Однак ініціатива в наших руках.

Сонце вже сіло, і вкриті лісом схили за вогнями Трабзона зникли в темряві. Джек і Катя повільно йшли уздовж укритого галькою берега. Хрускіт камінців у них під ногами приєднувався до тихого плескоту хвиль, що накочувалися на берег.

Цього вечора вони встигли побувати на прийомі в резиденції заступника голови «Блексіфору». Зустріч відбувалася просто неба, під величезними соснами. Джекові й Каті здавалося, що в повітрі й досі стоїть запах соснових гілок. Східний причал залишився далеко позаду. На Джекові був вечірній костюм, але він розстебнув комір і зняв краватку, сунувши її в кишеню разом з орденом, який неохоче чіпляв на груди в подібних випадках.

На Каті була блискуча чорна сукня. Вона розпустила волосся та скинула туфлі, щоб босоніж пройтися берегом.

— Коли я дивлюся на тебе, в мене перехоплює подих.

— Ти й сам нівроку, — відповіла Катя та, подивившись Джекові в очі, всміхнулася. Їхні руки торкнулися одна одної. — Гадаю, ми йдемо вже досить довго.

Вони повернули та сіли на великий камінь десь у двадцятьох метрах від моря. Вода виблискувала в місячному сяйві. Просто перед ними танцювали хвилі. Над північним горизонтом висіла абсолютна темрява — штормовий фронт, що накочувався з російських степів. Прохолодний вітерець наче натякав на те, що невдовзі спокійному теплому морю доведеться зазнати неприємних змін.

Не зводячи очей з обрію, Джек охопив коліна руками.

— Коли ти знаєш, що велике відкриття десь поруч, то починаєш особливо гостро сприймати світ. Будь-яка затримка просто вбиває.

Катя знову всміхнулася до нього:

— Ти зробив усе, що міг.

Ідучи сюди, вони обговорювали завтрашнє повернення на «Сіквест». Перед прийомом Джек захищеним каналом зв’язку ММУ розмовляв із Томом Йорком. Нині «Сіквест» на максимальній швидкості мчав до Босфору, залишивши дослідження затонулого мінойського судна іншому кораблеві. Якщо все станеться так, як було заплановано, то гелікоптер повернеться на «Сіквест», коли той уже буде в Чорному морі. Перед початком робіт слід було перевірити, чи все гаразд із обладнанням.

Катя дивилась кудись убік. Здавалося, вона заглиблена у свої думки.

— Ти наче не поділяєш мого збудження, — зауважив Джек.

Відповідь жінки лише підтвердила його підозру, що її щось непокоїть.

— Для вас, людей із Заходу, такі як Аслан здаються безлицими, наче вороги у холодній війні, — сказала Катя. — Однак вони живі люди, з плоті та крові. Це потвори, що зробили з моєї батьківщини пустельне царство жорстокості й жадоби. Щоб зрозуміти це, треба жити в тому світі, у світі жаху та анархії, яких Захід не бачив із часів середньовіччя. Роки утисків породили аномальний устрій, у якому вся влада належить організованій злочинності.

Голос Каті тремтів від емоцій, що її переповнювали. Вона подивилася на море:

— Але ж це моя батьківщина, і я відчуваю єдність зі своїм народом.

— Проте ти маєш силу й волю, щоб протистояти цьому, — сказав Джек. Темний силует Каті на тлі низького обрію вабив його.

— Ми ось-ось увійдемо до мого світу, а я не впевнена, чи зможу тебе захистити. — Жінка обернулася, її бездонні очі зустрілися з очима чоловіка. — Але знай, я поділяю твої почуття.

Вони наблизилися одне до одного. Поцілунок, спочатку ніжний, затягнувся, став пристрасним. Джек відчув м’яку теплоту тіла Каті, й гостре бажання пронизало його. Тоді він стягнув сукню з її пліч і пригорнув жінку до себе.

11

— Дотримуюся напрямку в 315 градусів. Глибина шістдесят п’ять метрів, швидкість підняття — один метр на секунду. Невдовзі ми побачимо поверхню.

Джек подивився ліворуч крізь плексигласове скло. Попри напівморок, приблизно в п’ятнадцятьох метрах можна було розгледіти Костаса. Панелі управління заливали його силует тривожним світлом. Вони піднялися ще трохи й чітко побачили підводний апарат. Під банею перебувала жовта гондола, викривлена таким чином, щоб водолазові було зручніше в ній сидіти. Нижче висіли понтонні баки з баластом, а позаду можна було побачити кожух батареї, що живила з десяток векторних водометів, розташованих довкола зовнішньої рами. Схожі на клішні маніпулятори надавали апаратові вигляду велетенського жука.

— Ось і корабель.

Джек підвів голову та побачив у двадцятьох метрах над собою силует «Сіквеста». Налаштувавши викид баласту так, щоб уповільнити підняття, він знову подивився на Костаса, який маневрував поруч, готуючись до виходу на поверхню.

Костас щиро всміхнувся до приятеля:

— Місію виконано!

У нього є всі підстави бути задоволеним із себе. Вони тільки-но завершили випробування «Аквапода-а», найсучаснішого підводного апарата, отриманого на озброєння ММУ. Максимальна глибина, на якій він міг працювати, становила тисячу п’ятсот метрів, що майже вдвічі перевищувало показник попередньої моделі. Гіперзаряджена літієво-анодна батарея здатна була працювати за оптимальної крейсерської швидкості у три вузли впродовж п’ятдесяти годин. Їхнє годинне ранкове занурення на дно Чорного моря показало, що обладнання цілком придатне для завдання, яке на них чекало, — дослідження давньої берегової лінії далі на схід.

— «Сіквесте», це «Аквапод-Альфа». З нами все гаразд, піднімаємося. Кінець зв’язку.

Джек і Костас уже бачили чотирьох водолазів, що чекали на них у воді. Коли до поверхні залишалося десять метрів, вони зупинилися, щоб з’єднати «Акваподи». Це була стандартна процедура для уникнення зіткнень підводних апаратів у