Все тільки починається - Зоряна Лешко
– Яра, а ти впевнена, що воно мені боком не вилізе?
– Та чого ти так хвилюєшся? Крім нас ніхто не дізнається.
Лесю раптом осяяло:
– Слухай, а чого б твою фотку не поставити, якщо для тебе шукаємо?
– А якщо тобі хтось сподобається, як ти поясниш?
– Ніяк, бо я не збираюсь ні з ким зустрічатись.
– А раптом?
– Яра, ми так не домовлялись…
Ярина картинно закотила очі і зітхнула.
– Лесь, ну ти, чесне слово, як тоді. Просто визнай, що боїшся і замнемо тему.
– Ага, з тобою замнеш.
Леся читала. Еміль Золя, «Дамське щастя». Перечитувала втретє. І кожного разу намагалась зрозуміти, що її так вабить у цьому творі і чому щоразу здається, наче вона щось пропустила. От тільки сьогодні читання не йшло і вона злилась на подругу і на себе.
Коли Ярина починала нити, легше було погодитись зразу, бо вона все одно доконає. Але як тільки подруга пішла, Леся вимкнула ноутбук і зайнялась справами. Роботи завжди багато, якщо її навмисне пошукати: витерла пилюку на поличках і на книжках; перебрала гардероб; підготувала зошити і підручники, щоб в останній день не морочити собі голову і на останок помила вікна. Кава, обід, покупки, ще безліч дрібних справ – і до вечора вона почувалась такою втомленою, що мріяла лише про гарячу ванну із м’ятною олією і книжку.
Леся занурилась у ароматну ванну, відкрила книжку і тут прийшло воно – роздратування. Леся зрозуміла, що їй дико цікаво, чи хтось написав, що написав і скільки взагалі дивилось її анкету. Вона злилась на себе за цю цікавість, але вже не могла зупинитись.
Наче караючи себе, вона прочитала ще дві сторінки, повільно встала з ванни, так само повільно витерлась і намастила тіло бальзамом. На кухні зробила велике горнятко чаю і повільно пішла у кімнату.
А всередині в неї дико верещало і вже десять разів добігло до ноутбука і назад вмираюче з цікавості її друге я.
Екран привітав її заставкою із накачаною фітнес-дівою і підписом: «Працюй над собою. Ніхто з першого погляду не закохається у твій багатий внутрішній світ».
– От саме нагода спочатку внутрішній світ представити. Так! Якщо ніхто не написав – зразу видаляю і пошлю Ярину лісом.
Сто тридцять чотири повідомлення.
Леся оторопіло дивилась на екран і розуміла, що радіє. Ще доби не минула, а лічильник повідомлень зашкалює. Але як тільки почала переглядати, радість змінилась злістю і роздратуванням. Із першої півсотні залишила лише чотирьох, решта пішли у чорний список. Інтим пропонували – і просто так, і за гроші, причому і їй, і з неї.
– Бувають же такі придурки… І на цьому сайті Оксана знайшла нормального мужика? А Ярина шукає законспірованого принца? Жесть! Як я дала намовитись? Та ж тут навіть просто поспілкуватись нема з ким!
Але попри злість вона і далі переглядала повідомлення: якщо вже видаляти анкету, то треба набратись отрути і ґрунтовно пояснити Ярині, чому вона не братиме у цьому участі.
«А тобі пасує нік»
Леся спіткнулась об речення. Як не дивно, але він єдиний, хто помітив зв’язок між ніком і її рудим волоссям.
«Дякую»
Відповіді не було, значок «онлайн» не моргає, отже він не на сайті і можна швиденько переглянути його профіль, суто з цікавості – а раптом це екземпляр для Ярини.
Мрійник, 25 років; неодружений; люблю міцну каву, чорний шоколад і осінній ліс; шукаю споріднену душу з родзинкою і перцем.
Леся усміхнулась: цікаво, з гумором і нахабно. Вона просто не змогла втриматись від колючки:
«Цікавий суповий набір)))»
Майже миттєво їй стало незручно – це ж вона зачіпає його, дає привід знов написати. Хоча зі старту все так і задумано, вона почувалась, наче робить щось погане. А ще вдень переконувала себе, що все нормально і це розвага, про яку ніхто не дізнається.
А тоді вона побачила фото і завмерла – щось невловимо знайоме було у його посмішці, так, наче вона вже бачила її раніше… І погляд ледь примружених проти сонця очей, і дерева за його спиною…
«Я вірю, що існує ідеальна жінка, призначена саме мені.»
Тенькнув сигнал повідомлення і Леся мало не підстрибнула з несподіванки. В першу секунду їй захотілось закрити ноут і відстрибнути в бік, але потім подумала, що це буде по-дурному. Хай вона не помітила, як він зайшов на сайт, але почуватись, як застукана за підгляданням школярка просто смішно. Він не знає її, вона не знає його і вебкамера не увімкнена. Крім того, Лесю чомусь зачіпало те, що він писав.
А якщо призначена саме тобі жінка виявиться неідеальною?
Виключено
І чому?
Бо я буду бачити її такою.
Леся розізлилась, але не могла зрозуміти – чому. Проста фраза викликала у ній бурю емоцій – від бажання розплакатись до майже відчутної ненависті. Неправильно писати таке серед вульгарності і розпусти.
«І ти шукаєш її саме тут, на сайті, який більшість чоловіків сприймають, як віртуальний каталог борделю?»
Він мовчав кілька хвилин. Леся подумала, що образила його і не дочекається відповіді. Або що він напише єдино логічне: «а що ти тут робиш?» Вона б і сама так написала. Ну і нехай. Може це тільки вона так думає, що образила, а насправді влучила у ціль?
«У тебе щось сталось? :-( »
Якби він написав «у тебе проблеми?», то Леся сприйняла б це, як вияв образи, бо вважала вислів стандартною фразою агресії у відповідь на незручне питання. Але він написав так, наче зрозумів щось таке, чого вона сама у собі не розуміла. І це зачепило її настільки, що вона гримнула кришкою ноута.
– У мене нічого не сталось, у мене все прекрасно… психолог довбаний…
…поцілунок був довгим і неймовірно ніжним, вона віддалась йому повністю, насолоджуючись кожною миттю. Вона відчувала теплу долоню на потилиці, пальці ледь торкаючись провели по спині, вона вигнулась, поцілунок перервався…
Леся лежала і дивилась у стелю. За вікном сіріло, до дзвінка будильника ще дві години і вже зовсім не хочеться спати. Серце ніяк не хотіло заспокоїтись: від згадки про поцілунок, хай навіть у сні, дихати ставало важко, в животі пульсувало тепло, а обличчя пашіло жаром.
Славко далеко, я сама, от і сниться, і хочеться… а ще духота така, що із шкіри вилажу…
Але Леся розуміла, що насправді річ не в цьому. Славко ніколи не викликав у ній
