Все тільки починається - Зоряна Лешко

Грудень 1997

У кімнаті майже не було меблів, лише стара шафа і спеціально перенесений круглий стіл, напевне, саме тому вона здавалась особливо холодною. Квартира наче противилась новим пожильцям, не бажаючи бути затишною і теплою. Батарея під вікном відчутно нагрілась, але тепло тануло десь посередині кімнати, не встигаючи її нагріти.

Лесі не подобався новий дім подруги: гулкі стіни, напівпорожні кімнати та запах необжитого приміщення здавались особливо моторошними і Леся переконувала себе, що саме через холод у неї затерпли пальці і вся вона тремтить, але всередині наростав протест проти самообману та примусу. Дівчата потирали руки, видихаючи хмаринки пари і вичікувально дивились на Лесю. Нарешті вона не витримала:

– Я не впевнена, що хочу спробувати.

– Да ладно, Лесь, нічого з тобою не станеться. Дзеркало не кусається.

– Дєвки, мені реально страшно. З таким не можна бавитись.

– Не думали ми, що ти така затуркана.

Ярина знов брала її на понт, а дівчата сміхом дружно підтримали.

– Ха-ха-ха, дуже смішно. Я не хочу.

– Леся, ну ти чого? Сама ж почала. В нас не вийшло, то може в тебе вийде. Розкажеш. Ну невже тобі не цікаво?

Леся відступила на крок і схрестила руки на грудях. Вона вже не рада була, що розповіла подругам про ворожіння на дзеркалах, думала – пожартують, посміються і забудуть, а вони дружно вирішили перевірити.

Стіл готовий: біла скатертина, свічка, два овальні дзеркала і дві блондинки й брюнетка благально дивились на рудоволосу подругу. А вона намагається приховати, що боїться. Леся переконувала подруг і себе, що не вірить у всі ці містичні дурниці, але зараз, стоячи перед приготованим столом, відчуває, як наростає паніка.

– Я нічого не починала і не збиралась. То вас перемкнуло. І мені не цікаво, може я взагалі заміж не збираюсь! І взагалі, яка вам різниця, спробую я чи ні?

Ярина раптом змінила тактику, ставши схожою на кішку, що запопадливо заглядає в очі.

– Ну Лесь, ну давай! Ну не даром же кажуть, що всі рижі – відьми. В тебе точно вийде.

І Леся вже знала, що не встоїть, бо через кілька хвилин Ярина почне тиснути на все, що зможе і, зрештою, із сльозами звинуватить її у тому, що вона не справжня подруга. Основний аргумент, який, чомусь завжди діє на Лесю.

– Я навіть не впевнена, що ми все правильно робимо. Бабця мені колись розповідала, але казала, що це небезпечно. Якщо випустити із дзеркала дух, то він буде все життя лякати. От і в вас нічого не вийшло.

– Бачиш, нічого з нами не сталось і з тобою не станеться. А якщо получиться, то ти побачиш свого судженого. Ну!

– Але, дєвки, якщо у вас не вийшло, то певно, щось неправильно, я щось забула і в мене тоже не вийде.

– Тим більше нема чого боятися. Ну Лесюнька, попробуй. Якщо і в тебе не вийде, то вже будем знати навєрняка.

Леся видихнула, надимаючи щоки – такого напору вона не сподівалась.

– Добре. Виходьте.

Дівчата вийшли з кімнати, церемонно прикривши двері. Леся зітхнула і подумала, що можна тихо пересидіти, а дівчатам скаже, що нічого не вийшло. Вони однаково ніколи не дізнаються, що вона навіть не спробувала.

І хто тягнув її за язик? Нащо було розповідати? Подруги сприйняли все, як чергову розвагу, може тому вони нічого і не побачили. А Леся боялась: у дитинстві вона наслухалась бабусиних історій про домовиків, відьом, духів і про те, які наслідки може мати необережне поводження з ними. Вона виросла і була певна, що страхи залишились у дитинстві, а виявилось, що ні.

І от тепер від думки, що доведеться дивитись у безкінечний темний коридор із дзеркал і свічки, та ще й у темній кімнаті, їй ставало млосно. Бабуся вміла страшно розповідати. В той же час її злила думка, що навіть Ксюха, яка боялась майже всього – і та спробувала.

– Уф. Будь, що буде. Раптом вдасться?

Леся зібрала свої руді кучері на потилиці і, скрутивши їх, заховала під комір. Тоді сіла за стіл, запалила свічку і, вимкнувши настільну лампу, тремтячою рукою поставила свічку між дзеркалами.

– Суджений, ряджений, прийди до мене…

Вогник свічки хитнувся, як від протягу і Лесі здалось, що вона чує сміх: глибокий, грудний, з дзвіночками… Сміх чоловіка… Раптом із дзеркала війнуло лісовим повітрям і її щоки торкнувся легкий поцілунок…

Леся з диким вереском відскочила від столу, перекинувши крісло, дзеркала і свічку. В кімнаті стало зовсім темно і вона, боячись ступити крок, щоб не порізати ноги скалками, заверещала з новою силою.

Опам’яталась від того, що її трусять так, що боляче шиї. В кімнаті горіло світло, Ксюха плакала, а Ярина вже збиралась дати Лесі солідного ляпаса. Таня стояла збоку і насуплено спостерігала за всіма.

– Леська, Леська, що сталось? Ти хочеш, щоб сусіди міліцію викликали? Перестань ричати, в Ксюхи через тебе істерика почалась. О йолки-палки! Ти розбила мамине улюблене дзеркало! Блін, мені влетить.

Леся дивилась на дівчат так, наче вперше бачила: вони обдурили її, чи приховують побачене навіть одна від одної? Не може бути, щоб у них нічого не вийшло, вона ж не встигла навіть замовляння договорити!

– Вибач, я ненавмисне.

– Ага, ненавмисне. Ти, що прівідєніє побачила?

Леся зблідла, але відповіла несподівано тихо і спокійно, навіть Ксюха перестала плакати.

– Я йду додому.

Тоді, обминаючи подруг і дивлячись під ноги, вийшла з кімнати і пішла до вішка. Дівчата вервечкою побігли за нею.

– Леся, ти чого кричала?

– Просто… глюк – ефем. Я йду додому.

– Але…

– Па, дєвки.

Леся швидко взула чобітки, замотала голову і шию широким шарфом і не застібаючи плаща вибігла з квартири.

…у лісі було добре: спокійно, ясно і свіжо. Леся сиділа посеред галявини на м’якому, товстому пледі, із келихом шампанського і мружилась до сонячних променів, що крізь соснові гілки падали на обличчя. Вона почувалась дивно: легке збудження і трепет, помережені нетерпінням. Вона чогось чи когось чекала і вже починала нервувати…

Її щоки торкнувся легкий поцілунок, з несподіванки вона пролила вино і насупилась.

– Дивись, що я тобі приніс.

На плед перед нею посипались великі, чорні ягоди ожини. Вона підвела погляд і вперше подивилась на того, кого чекала з таким нетерпінням: щаслива усмішка, неймовірно сині очі і світле хвилясте волосся. Високий, підтягнутий, енергійний – він не здавався їй надзвичайним, чи вродливим, але серце чомусь забилось сильніше і вона мимоволі відповіла йому щасливою