Рекламне бюро пана Кочека - Варткес Арутюнович Тевекелян

Уранці Василь застав Жубера в конторі. Як завжди, елегантно вдягнений, чисто виголений, той сидів за столом і щось писав.

— О-о, дорогий Кочек! — вигукнув він, побачивши Василя. — Дуже радий, що нарешті видужали. За ці три-чотири дні, коли вас не було, назбиралося дуже багато справ!

— Що ж, може, це й добре?

— Ще б пак! Надійшли замовлення з Лондона, Рима, Берліна. Подумати тільки — наша фірма виходить на міжнародні ринки! Відтепер банківський кредит нам забезпечено. Потім нові замовлення з найвіддаленіших кінців Франції. Замовляють, просять, вимагають, пишуть усі — власники кінотеатрів, крамарі, навіть власники казино. Ось погляньте! — Жубер показав на купку конвертів, що лежала перед ним. — Послухайте-но! «Пришліть вашого представника для ділової розмови»… «Повідомте ваші умови»… «Прийміть замовлення на рекламу сосисок і нових сортів ковбаси»… «Наші вина найкращі в світі, але збут поганий, потрібна хороша реклама. Перед витратами не постоїмо». Учора ми з Борро підрахували наші виробничі можливості. Треба знову розширятися — особливо тепер, коли надійшли замовлення з-за кордону. Мені хотілося б почути вашу думку з цього приводу.

Василь замислився. Звісно, Жубер має рацію: який хазяїн відмовиться розширити підприємство, коли є надійні замовлення? Щодо Василя, то йому нове розширення ні до чого, — і так у майстернях фірми працює понад двісті чоловік. Єдине, що вабить Василя, це замовлення з-за кордону. Їх він давно з нетерпінням чекав. Ділові зв'язки з Англією, Італією, Німеччиною, а в майбутньому і з Америкою могли відкрити принадні перспективи. І Василь відповів Жуберові:

— Перш ніж розширити виробництво і наймати нових робітників, треба зважити всі «за» і «проти». По-моєму, було б доцільно зібратися нам разом з директором-розпорядником (недавно вони запровадили таку посаду і запросили на неї Ляроша — енергійну людину, що мала великі зв'язки в діловому світі), з художниками, старшим майстром і порадитися з ними… Самі знаєте — надмірне розширення підприємства завжди пов'язане з певним ризиком. Можна втратити все за кілька днів, тим паче, що діяльність нашої фірми цілком залежить від кон'юнктури ринку. Якісь хитання — і це негайно позначиться на наших справах…

— Але ж зараз фірма у розквіті! Не забувайте, що наш оборот за минулий місяць становить кругленьку суму — двісті тисяч франків! Звісно, обережність не завадить. Я нічого не маю проти того, щоб зібратись і порадитися.

— Тоді завтра, об одинадцятій ранку. А замовлення з-за кордону слід прийняти незалежно від наших завтрашніх ухвал. Як ви правильно зауважили, дорогий Жубере, ділові зв'язки із закордоном піднімуть авторитет фірми. До речі, ви не хотіли б відвідати якусь із цих країн? — Василь знав, що його компаньйон мріє про подорож.

— Охоче поїхав би до Італії! Я давно обіцяв Мадлен повезти її у Венецію. От добра нагода поєднати приємне з корисним!

— То й їдьте! А коли ви повернетесь, я, мабуть, поїду в Лондон. В Англії можна укласти вигідні контракти. Що ж до Німеччини, — то, боюся, німцям зараз не до комерції!..

До Жубера знову повернулася колишня, як казав художник Борро, «спортивна форма» — він став галасливо-привітним, частіше втручався у справи фірми і не раз давав розумні поради. Безперечно, причиною такої переміни в Жубері були і великі заробітки, і успіхи фірми. Адже віднедавна про рекламну фірму «Жубер і компанія» заговорив майже весь діловий Париж.

Жубер був добрий чолов'яга — легкодушний, без великого ділового розмаху, але винятково чесний, доброзичливий до людей. Як справжній француз, він любив пожити: мав холостяцьку квартиру, вродливу коханку, якій робив дорогі подарунки, одягався у найкращих кравців, постійно відвідував концерти і ресторани. Він був і скупий і марнотрат водночас. Василь, добре знаючи його вади, ставився до нього з симпатією.

Нарада, скликана Василем, відбувалася досить бурхливо. Директор-розпорядник Лярош з піною на губах доводив, що в комерції не можна пропускати сприятливої нагоди, — це все одно що самогубство. Коли замовлення сиплються з усіх боків, як з мішка, злочин відмовлятися від них.

— Фінансове становище нашої фірми таке стійке, — доводив він, — що для розширення підприємства не потрібен навіть банківський кредит, — у нас є вільні кошти, не вкладені в оборот. Треба розширятися не вагаючись!

Художник Клод Гом'є говорив про те, що фірма не повинна розмінюватися на дрібниці, як-то рекламування сосисок і відгодованих гусей. Треба спеціалізуватися на великому — на кінорекламі, тематичному оформленні вітрин універсальних магазинів. Це не тільки вигідно з комерційної точки зору, але й солідно.

Анрі Борро запропонував нову ідею:

— Чому б нам не виготовляти і театральні декорації? Те, що робиться зараз у цій галузі, просто ганьба! Навіть такий всесвітньовідомий театр, як Комеді Франсез, і той став забувати, що в добрі давні часи театри запрошували видатних художників. Створюючи оригінальні декорації для спектаклів, наша фірма, я певен, не тільки відродить колишні традиції, але здобуде ще більшу популярність в очах освіченої Франції І

— І вилетить в трубу! — додав Ляроні.

— Анрі може заперечити, що мистецтво потребує жертв, — пожартував Жубер. — Та, сподіваюсь, він усе-таки пам'ятає, що в нас не товариство аматорів сценічного мистецтва і не благодійна установа! Хай театральними декораціями займуться інші, компетентніші організації… Не можу не заперечити і нашому юному другові Гом'є: в комерції дрібниць не буває. Коли щось дає прибуток, то це вже не дрібниця. Звичайно, оформлення вітрин і реклама кінокартин — справа почесна, але не забувайте, друзі, що понад сорок процентів прибутків наша фірма одержує від замовлень дрібних торговців, рестораторів та бакалійників, рекламуючи гусей, качок, ковбасні вироби, і нам навряд чи варто нехтувати цим!..

В суперечку встряв палкий прихильник високого мистецтва Домінік. Здібний живописець, який, однак, не зумів продати жодної своєї картини, він був певен, що гроші — річ скороминуча, що вічне тільки мистецтво. Хоч які б оригінальні були реклами гусей та індиків, вони не принесуть слави ні художникам, ні фірмі. А от їхня декоративна установка до кінокартини «Під паризькими дахами» залишиться в історії прикладного мистецтва…

Василеві довелося скористатися правом головуючого, щоб заспокоїти суперників і підбити деякі підсумки.

— Гадаю, нам доцільно дотримуватися тієї ж лінії, що й досі. Ніхто не сумнівається, що саме наші талановиті художники визначили обличчя