Підняти вітрила! - Раду Тудоран

Цього вечора Ісмаїл аж землі під собою не чув від гордощів: плотогон уплітав, мов казковий велетень, а потім сказав так, як досі не говорив ніхто:

— Я ось що скажу: такої страви, думаю, не їдять навіть бояри у великі свята.

А якби кухар приготував свою знамениту мусаку!

Антон Лупан сидів на покуті і всміхався.

— Ви раді, що прибуло щоглове дерево? — спитав Ієремія.

— Радий, звісно, але ще більше радий, що до нас прибув такий славний моряк!

— Та й який моряк! З нього буде чудовий стерновий! — додав Герасім, не випускаючи плотогона з очей.

Той засоромився. Йому здалося, ніби з нього кепкують.

— Наберіться терпцю, — сказав він, похиливши голову, — і я ще покажу, на що здатний. Адже я лише сьогодні вперше побачив море.

— Заспокойся, хлопче! Ти нам до вподоби!

Крістя Бусуйок підвів очі й глипнув на Герасіма:

— Отже, ти не глузуєш із мене?

— Отакої! Хіба ти не зрозумів, що ми тебе хвалимо?

— Але дивись, не підведи нас! — почувся голос Антона. — Якщо хочеш дійти тільки до Цареграда, то кажи відразу, щоб ми знали, на що розраховувати.

— А ви куди йдете?

На це запитання треба було відповідати. Антон уже все пояснював Герасімові, Ієремії та Ісмаїлові. А зараз випадала нагода ще раз розказати все детально, хай би й Хараламб почув. Двоюрідний брат Ієремії не ходив по морях, але якби його вдалося вмовити приєднатися до екіпажу, це було б краще, аніж наймати незнайомого моряка.

Антон розгорнув на столі велику карту земної кулі. Навіть моряки вперше бачили таку карту. А Ієремія, Хараламб та Крістя, мабуть, не бачили ніякої.

— На цій карті вся наша земля, з континентами, морями й океанами, а ми ось тут! — почав Антон, ткнувши олівцем у якесь кільце. — Бачите, ось Чорне море, а на захід від нього — Румунія. Ви вважали, що вона безмежна, а гляньте, яка вона малесенька проти решти світу!

Ієремія приклав руку до рота й похитував головою — звичний жест селянина, коли він чимось здивований.

— Ой пане, яка велика наша земля! А хто ж ми проти неї? Лиш нікчемні кузьки!

— Дивіться далі, — провадив Антон, показуючи олівцем. — Ось Середземне море, біля нього Чорне здається малесеньким блюдечком. А Середземне, у свою чергу, здається ставком перед Атлантичним океаном… Коли у нас сонце заходить, в іншому кінці землі, на Алясці, Таїті чи на Гаваях, починає світати. Коли ми лягаємо спати, в інших краях люди починають день. Життя безперервно шумить на землі. Якщо спробуєш охопити хоч думкою обшир усього світу, то відчуєш, що ти вже не такий безпорадний перед ним, як вважає Ієремія. Я вирішив дістатися в один із закутків землі, де сьогодні ще лишилося місце, не досліджене жодним мандрівником.

— Отже, ми підемо на край землі? — важко видихнув Крістя Бусуйок.

Антон Лупан по черзі глянув на всіх. Герасім сидів, зіпершись ліктями на стіл, і на його виду не можна було прочитати нічого. Ієремія прибрав руку від рота і тільки кліпав очима, крадькома позираючи на всіх. Ісмаїл спохмурнів, і все, що говорилося потім, ніби й не стосу-пилося його. На обличчі Мігу з'явилося якесь запальне світло, жваві очі заіскрилися, хоч у них ще не згас колишній смуток. Він занадто малий для такої дороги!..

Хараламб насунув шапку на очі, склав руки на грудях і відсунувся від своїх сусідів — йому з ними нічого ділити.

— Хай буде й край землі, якщо тобі хочеться так сказати! — відповів Антон плотогонові. — Але ви не лякайтеся, бо дорога далеко не така важка, як здається. Це — як разів двадцять пройти до Пірея…

— Десь так! — потвердив Герасім з непроникним обличчям.

Решта всі мовчали. Навіть в очах Крісті, який стільки мріяв піти в далекий світ, зараз з'явився сумнів. Тільки Мігу, розчервонівшись, дивився жваво.

Антон Лупан почухав голову, несамохіть повторивши Ієреміїн жест. Цим людям набагато важче втлумачити те, що він роками обмірковував разів з П'єром. Чи зрозуміють вони все? Чи розповісти їм про мандрівку Дар-віна, про щоденник старого корсара, про експедицію, в якій загинув Арнольд Ваян?

— Я хочу, — нарешті сказав він, — дійти туди тому, що не дійшли інші, хоч вони й намагалися це зробити. Це клятва, яку я дав самому собі — не залишити недослідженим це місце.

— А навіщо, пане? — спитав Герасім.

— Навіщо?.. Якби перші мореплавці, котрі вирушали в далекі дороги, питали так, то ми, мабуть, і досі не знали б, що земля кругла. Ті, що мандрують у невідомість, приносять людям знання про світ, а наскільки більше ти знаєш, настільки впевненіше почуваєшся в ньому. Крім того, такі відкриття допомагають людям зблизитися між собою, зламують межі, які їх розділяють. Колись, коли всюди будуть прокладені дороги, коли ніде не залишиться жодного недослідженого місця, безкінечна земля не лякатиме ніскілечки і ми не будемо почуватися безпорадними на ній. Важко зрозуміти те, що я кажу?

Усі промовчали, тільки Мігу прошепотів: «Ні!», але Антон не звернув на це уваги, та й ніхто його не почув.

— А ти чому замовк, Ісмаїле? Раніше ти був сміливіший!

Кухар підвів свої жовті, ніби в зажуреного собаки, очі:

— Іти!

— Звичайно! — підтримав його й Герасім. — Ми моряки, і підемо туди, куди ви нас поведете!

— Добре, але я хотів би, щоб усі зрозуміли мою думку.

— Чого не зрозуміємо сьогодні, зрозуміємо завтра. У мене інше в голові: мандрівники, які пройшли світ, Магеллан, Колумб і хто