Вигнанці - Артур Конан Дойль

— Затримайте кур'єра, Лувуа! — нарешті промовив він спокійним тоном.

— Слухаю, ваша величність.

— А завтра на ранішній раді ми побачимо, яку відповідь послати лордові Сундерленду. Може, нам краще не давати занадто великих обіцянок. Ці англійці завжди були у нас більмом на оці. І якби можна було лишити їх серед туманів Темзи, щоб вони зняли усобиці на кілька років, то ми могли б за цей час вільно упоратись з цим голландським принцем. Їх остання усобиця тривала десять років і нова може тривати стільки ж часу. А доти ми могли б відсунути наш кордон до Рейна.

— Ваші війська будуть готові в той день, коли ви віддасте наказ, ваша величність.

— Але війна дорого коштує. Я не хочу продавати срібло з палацу, як довелося зробити в останній раз. Який стан скарбниці?

— Ми не дуже багаті, ваша величність. Але є один спосіб досить легко здобути гроші. Сьогодні вранці була розмова про гугенотів і можливість їх дальшого перебування в католицькій державі. Коли, вигнавши їх, забрати в казну майно єретиків, ваша величність стане відразу найбагатшим монархом на весь християнський світ.

— Але сьогодні вранці ви були проти цих заходів, Лувуа?

— Я тоді не досить продумав це питання, ваша величність.

— Ви хочете сказати, що отець Лашез і єпископ ще не встигли тоді добратися до вас, — різко зауважив Людовік. — Ах, Лувуа, я недаремне прожив стільки років серед придворних і дечого навчився. Шепніть слівце одному, потім другому, третьому, аж поки це слово не дійде до вух короля. Коли мої добрі отці церкви вирішують щось зробити, я скрізь бачу їх роботу, як сліди крота пізнають з поритої ним землі. Але я не піду назустріч їх помилкам, 'і гугеноти лишаються підданими, посланими мені богом.

— Я зовсім і не хочу, щоб ви зробили так, ваша величність, — збентежено промовив Лувуа. Обвинувачення короля було таке несправедливе, що він не міг навіть нічого заперечити.

— Я знаю тільки одну людину, — казав далі Людовік, глянувши на мадам де Ментенон, — яка не має ніяких честолюбних намислів, не прагне ні до багатства, ні до шаноби і настільки непідкупна, що не може зрадити моїх інтересів. Тим-то я так високо поважаю думку цієї людини.

Кажучи це, він дивився з усмішкою на мадам де Ментенон; міністр теж кинув на неї погляд, що виявляв заздрість, яка мучила його душу.

— Я вважав за свій обов'язок вказати на це вашій величності тільки як на можливість, — сказав він, встаючи з місця. — Боюсь, що забрав занадто багато часу у вашої величності, і тому йду.

Він злегка вклонився господині, віддав низький поклін королеві і вийшов з кімнати.

— Лувуа стає неможливим, — промовив король. — Зухвальство його не знає меж. Коли б не був він таким гарним служакою, я давно б усунув його з палацу. У нього свої думки про все. Недавно він запевняв, що я помилявся, кажучи, що одно вікно в Тріанові менше за інші. Я наказав Ленотрові виміряти це вікно і, звичайно, виявилось, що я мав рацію. Але на вашому годиннику вже чотири. Мені час іти.

— Мій годинник відстає на півгодини, ваша величність.

— Півгодини?

Король збентежився на одну мить, але потім враз засміявся:

— Ну, коли так, я краще лишуся тут, бо спізнився, і можу по совісті сказати, що це провина годинника, а не моя.

— Сподіваюсь, що справа була не дуже важлива, сір, — промовила мадам де Ментенон, і вираз стриманої радості майнув у її очах.

— Зовсім неважлива.

— Не державна?

— Ні, ні! Я призначив цю годину тільки на те, щоб зробити догану одній особі, яка дуже високо занеслась. Але, мабуть, так вийшло краще. Моя відсутність буде ознакою моєї немилості і вплине на неї, сподіваюсь, так, що я вже не побачу більше цієї особи при моєму дворі. Ах, що це таке?

Двері розчинились. Перед ними стояла мадам де Монтеспань, прекрасна й гнівна.

Мадам де Ментенон була жінка надзвичайно стримана, спокійна й бистра на розум. Вона зараз же встала з місця з таким виглядом, ніби побачила приємну гостю, і пішла назустріч їй з привітною усмішкою й простягнутою рукою.

— От несподівана радість! — вигукнула вона.

Але мадам де Монтеспань була дуже сердита і розлючена так, що, очевидно, робила велике зусилля над собою, щоб стримати вибух гнівної люті. Обличчя маркізи було страшенно бліде, губи міцно стиснуті, а застиглі очі горіли холодним злим блиском. Одну мить дві найвродливіші й найгордовитіші жінки Франції стояли одна проти одної, — одна з нахмуреним обличчям, друга усміхаючись. Потім Монтеспань, не звернувши уваги на простягнуту руку суперниці, повернулась до короля, який дивився на неї з незадоволеним виглядом.

— Боюсь, що я перешкодила, ваша величність.

— Справді, ваша поява трохи несподівана, мадам.

— Смиренно прошу пробачити. Відтоді, як ця дама стала гувернанткою моїх дітей, я звикла входити в її кімнату без докладу.

— Щодо мене, я завжди рада бачити вас, — спокійно зауважила її суперниця.

— Признаюсь, я не вважала навіть за потрібне просити вашого дозволу, мадам, — холодно відповіла мадам де Монтеспань.

— Ну, так наперед будете цитати, мадам! — суворо сказав король. — Я наказую вам виявляти цілковиту повагу до цієї дами.

— О, до цієї дами! — Вона махнула рукою в бік