Танці шайтана - Юрій Григорович Логвін

За якийсь час і гайдук здерев'янів від пійла, як і Хвеська. Чоловік кілька разів шарпонув за линву. Гаки кармака ще сильніше вп'ялися в тіло гайдука. Але й риски не здригнулось на його задубілому обличчі.

— Отако! Похлібнику лядський, ти вже дійшов.

Чоловік відв'язав линву від столу і обережно попустив її. Гайдук снопом завалився на долівку.

Чоловік звільнив його від гаків і сітки, зняв рушника з рота.

Зняв свиту, чоботи, здер штани.

І все запхав у палаючу піч.

Вся хата наповнилась смородом горілої кожі, шерсті, черепашачого панцира порохівниці та смаленої рогової ручки шаблі.

Далі нічний гість повитягав на піл товсту Хвеську і здоровенного гайдука.

Поклав їх рядочком, лишивши в одних сорочках. Ну ще й поклав між ними на подушку баклагу оковитої.

А ту, з якої поїв зіллям, і кухоль з-під зілля, скинув зі столу на долівку.

Рогачем потовк на тріски.

Уважно і довго дивився на карти, розкладені на столі. Потім усміхнувся весело. Загріб їх у стос та й запхав за пазуху. Але вже за мить вийняв.

Перетасував і витяг одну карту.

І була та карта чирвової масті.

Взяв з мисника доброго колія. І тим колієм прибив посеред порожнього столу чирвову карту. Та так приштемпував, що лезо пройшло може на півп'яді крізь тесану кленову дошку. Загасив свічку і каганець.

А тоді, при світлі спалахів вогню з устя печі, приладнав до кованого гака сучену тонесеньку шовкову шворочку. Однією рукою тримав шворочку за обидва кінці, задерши високо вгору. А другою обережно почав закривати за собою двері.

Коли двері зачинились, почав поволі опускати натягнуті кінці шовкової шворки.

І ось тихо клацнув гак об залізо скаби. Чоловік потяг за один кінець шворки. Спочатку вона не піддалась. Але чоловік дуже обережно почав водити шворку в різні напрямки. Вона, нарешті, піддалася і вся витяглась.

Спробував штурхонути двері. Вона не зрушилась. Гак міцно засів у скобі. Із засувом зовнішніх дверей було простіше — поставив засув на тонесенький патичок. Обережно, обережно зачинив двері. А тоді сильно і рвучко їх трусонув. І важкий брус з глухим ударом заскочив на своє місце в пази. Поторгав двері. Вони були надійно замкнені.

Після того він зняв брус із стулок брами. І обережненько його закотив у глибокий сніг, межи кущів смородини і парканом.

Тихенько, тихенько вийшов крізь хвіртку і подався темною дорогою до здоровенної липи.

Місяць ще добре світив. Хоча треті півні вже коли проспівали. Але й до «о півнях» ще теж не близько у ці грудневі дні. Чоловік біля липи склав усе в торбу, перекинув через плече і став на лижі. Спробував рухати ногами. Наче все гаразд.

Певно розходився, що вже й не шкутильгав. Хоча трошки давалося взнаки болюче місце.

По твердому злежалому снігу він оббіг оборонний гостроверхий тин з півночі.

Поклав лижі і палиці в кущах і глибоким снігом побрів до підніжжя валу.

Коли дерся вгору схилом земляного насипу, то після кожних двох-трьох кроків спинявся і прислухався.

У непорушнім, безвітренім просторі тільки з двох боків долинав якийсь переривчастий шум. Без сумніву, що то гульбище. Бо й пісня наче чулась і свист сопілки і торохкотіння бубона і пронизливі зойки скрипки.

Отут, вже під самісінькими товстенними дубовими палями він аж закляв з-пересердя — і як жо він не здогадався спитати, до якої брами ближче садиба сотника?

Та довго роздумувати не було часу. Вийняв з торби кармак із каменем на кінці міцної, вже випробуваної на гайдуці, линви. Розкрутив, мов пращу, і перекинув високе товстенне наколля. Як камінь глухо гепнувся на тому боці дерев'яної загорожі, щосили різко смикнув. Линва напружилась і не піддалася.

Закасав поли кереї і запхав їх під пояс. Відкинув з голови відлогу, щоб було краще чути і бачити.

І перебираючи руками по линві, а ногами впираючись у паколля, вийшоввиліз на висоту десь трьох саженів, якщо й не більше.

Найважче було втриматись між двома вістрями дубових паль. Не наколотись на них, не забитись головою чи тулубом об їх заледенілі вістря.

Так-сяк странній перебрався через дубові гостряки і, обмотавши вільну частину кармака об гостре навершя, по линві спустився на засніжений схил. Ще треба було швидко повитягати гаки з дерева. Бо під його вагою, коли він дерся вгору, гаки добре вп'ялися у дерево. Та орудуючи двома невеличкими залізними пістолями, повиривав їх швидко і тихо.

Спустився, хапаючись за кущі бур'яну, з валу просто в прохід між садибами. У вузький прохід просто на двох здоровенних псів. Без жодного брехоту пси кинулись до нього, вишкіривши ікла і настовбурчивши шерсть на шиях.

Та перед самим чоловіком крутонулись на бігу, вивернулись і помчали назад у прохід, налякано брешучи.

Чоловік ішов поснулою вулицею. І спочатку до нього з гавкотом кидались собаки та зразу замовкали і тікали. Лише один пес був шаленим і таки вхопив за полу. Чоловік вправно прихопив за чубок, другою рукою за хвоста і з такою силою шваргонув об паркан, що пес лише двигнув лапами.

Чоловік після цього нападу видер таки кілок із чийогось похиленого плоту і пішов, спираючись на нього, мов на костур.

Простував неквапно, сторожко прислухаючись до всіх нічних звуків ярмаркового містечка.

Прямував туди, звідкіля чувся веселий і голосний шум святкового гармидеру.

І коли був зовсім неподалік від садиби сотника, вже й за будинками виднілися спалахи світла, побачив, що дорогу йому перетинають сліди ведмедя і плетених личаків. І прямували вони не до садиби, а від садиби у провулок. А далі у вузьку вуличку просто