Брестська Унія. 1596 - Юрій Володимирович Сорока

населення не змусили себе довго очікувати. Якщо до встановлення радянської влади в Західній Україні греко — католицька церква складалася із 3040 парафій, 4440 церков, духовної академії, 5 духовних семінарій, 2 шкіл і 127 монастирів, якими опікувались понад п'ять мільйонів віруючих, то після 1939 року ситуація швидко й докорінно змінилася. Вже в середині березня 1945 року, невдовзі після припинення німецької окупації, з'являється детальна інструкція з ліквідації УГКЦ, під якою стояв підпис: «Со всеми мероприятиями согласен, И. Сталин». Діючи за сталінською інструкцією, органи держбезпеки у квітні 1945 року заарештували всіх українських греко — католицьких єпископів на чолі з митрополитом Йосипом Сліпим. За короткий час було ліквідовано церковні освітні установи, розгромлено митрополію та єпархіальні управління, заарештовано ченців та духовенство. Жертвами арештів стали понад дві тисячі осіб. За сприяння НКВС було також створено ініціативну групу, до складу якої увійшли відомі релігійні діячі православної церкви Московського патріархату, такі, як Гавриїл Костельник, Михайло Мельник і Йосип Пельвецький. Метою цієї групи став саме розрив унії з Римо — католицькою церквою та возз'єднання греко — католицької церкви з Російською православною церквою Московського патріархату. 8 березня 1946 року представники цього атеїстично — православного угруповання скликали Собор у Львові, який відбувся в храмі Святого Юра. У Соборі взяли участь 214 священиків і 19 світських осіб, переважно представників НКВС. Згідно з рішеннями цих зборів, Брестська унія 1596 року мала бути скасованою, а греко — католицька церква «возз'єднувалася» з Російською православною церквою Московського патріархату. Втім, зауважимо, що попри всі намагання кремлівських атеїстів, результати Львівського собору не були визнані канонічними, позаяк суперечили канонам греко — католицької церкви — ще перед Собором усі три члени ініціативної групи перейшли на російське православ'я.

За схожим сценарієм, тільки на рік пізніше, розгортались події і в Закарпатті. У період із липня 1947 року значні репресії радянської влади щодо греко — католицької церкви призвели до того, що в уніатів було відібрано понад сімдесят церков. П'ятнадцятьох приходських священиків заарештували й вислали до Сибіру, кількох убили. Ще тридцять шість священиків змушені були рятуватися втечею від усюдисущого НКВС, засоби впливу котрого вже тоді живо перегукувались із сьогоденням: відомо, що саме функціонери НКВС організували автокатастрофу, за допомогою якої був убитий мукачівський єпископ греко — католицької церкви Теодор Ромжа. Це вбивство є одним із багатьох прикладів жорстокого ставлення радянської влади до власного народу. Внаслідок організованої за наказом Микити Хрущова автомобільної аварії, під час якої сталося зіткнення вантажного автомобіля з кінним екіпажем єпископа, Теодор Ромжа залишився живим. Він тільки отримав важкі тілесні ушкодження і був доставлений до Мукачівської районної лікарні. За спогадами одного зі священиків єпархії, отця Петра, перебуваючи в лікарні, єпископ сказав йому: «Перетерпіти і пролити кров за Господа, за віру, за святу церкву — велика милість, велика честь». Після цього він сповідався і причастився. Невдовзі єпископ помер. Офіційною версією його смерті були визнані наслідки аварії, але за спогадами генерала Судоплатова, начальника четвертого розвідувально — диверсійного управління НКВС СРСР, Теодора Ромжу отруїли. Нещадно зацькували нишпорки з НКВС і велику кількість інших представників української греко — католицької церкви.

Таким чином, ліквідація Української греко — католицької церкви була частиною плану, спрямованого на організацію всебічної відсічі антирадянським настроям, які з'явились після кривавого придушення Йосипом Сталіним будь — яких виявів здорового глузду, і на зміцнення радянської влади в західноукраїнських землях. Того зміцнення, наслідки якого ми відчуваємо до цього часу, ставши заручниками бездуховно — атеїстичного минулого нашої країни.

Епілог

Ми розглянули Брестську унію, намагаючись висвітлити її передумови та наслідки під різними кутами зору — від суспільно — політичних до духовних. Час, що минув від пори її ухвалення, не зміг притлумити гостроти поставлених злукою церков питань і сьогодні, залишаючи на розсуд сучасних мислителів користь та негативний вплив підписаних наприкінці XVI сторіччя домовленостей. Ця книга є лише спробою зібрати воєдино матеріал, який може стати джерелом подальших досліджень.

Як часто буває в історичній науці, та чи інша подія не знаходить одностайного тлумачення серед наукових кіл і громадян. До цієї категорії можна віднести й Брестську унію 1596 року. Були у впровадженні її в життя темні сторони, були й світлі. І лише тепер, дивлячись на минулі події з висоти прожитих років, можна спробувати засвоїти уроки історії й використати дарований нею досвід і просуватися далі, розбудовуючи українську державу й намагаючись зробити її людей заможною та щасливою спільнотою. Народом, який щиро любить свою країну і пишається нею. Народом, який вірить у Бога й слухає церковні проповіді незалежно від того, священики якої конфесії доносять слово Боже до людей, а лише з усвідомленням визначальної ролі церкви у своєму житті.

Примітки
1

Булла — основний документ папи римського у середньовіччі. Скріплювався свинцевою, а іноді й золотою печаткою.

(обратно) 2

Тут — відлучення від церкви.

(обратно) 3

Дідаскол (гр.) — учитель, наставник

(обратно) 4

Ставропігія — пряме підпорядкування владі патріарха, оминаючи владу місцевих єпископів.

(обратно) 5

Роставицька угода — укладена в жовтні 1619 року поблизу м. Паволоч на р. Роставиці (нині Житомирська обл.). В основу Роставицької угоди покладено умови Вільшанської угоди 1617 року. За Роставицькою угодою кількість козацького війська зменшувалася з 20 тис. до 3 тис. Козаки із вислугою менше п'яти років мали повернутися під владу панів і державців. Реєстрові козаки повинні були виселитися з маєтків шляхти й духівництва. Кошти на утримання реєстру становили 40 тис. злотих. Козацька верхівка зобов’язувалася знищити човни, покарати козаків, що брали участь в останніх морських походах на Крим і Туреччину, і погодитися на кандидатуру гетьмана, якого призначить польський король.

(обратно)
Оглавление Пролог