Брестська Унія. 1596 - Юрій Володимирович Сорока

захист православної церкви. Одним із них можна назвати опіку над православним Унівським монастирем. Тісні зв'язки з родом Лагодовських, як відомо, підтримував Костянтин Острозький та інші представники волинського православного магнатства. Взагалі на Волині й Західному Поділлі становище православної шляхти протягом перших років після Брестської унії було дещо кращим, ніж у Галичині. Проте й тут на початку XVII сторіччя не лише магнатів — навіть заможнішої української шляхти залишилось надзвичайно мало. Серед такої шляхти можемо зазначити хіба Балабанів, Демидецьких, Чолганських. Що ж до дрібних родів шляхетського походження, навряд чи слід думати, що ця шляхта, зумівши зберегти православну віру, могла якимось чином впливати на суспільно — політичні процеси в Україні.

У XVII сторіччі до категорії дрібної шляхти приєднуються, значною мірою підупавши й перебуваючи в ізоляції від усього, що могло дати прибуток або вплив у суспільному житті, майже всі українські роди, які уникнули полонізації й католицтва. Серед них можна вказати, наприклад, шляхтичів Драгомирецьких, Желіборських, Гошовських, Попелів, Чолганських, Кульчицьких, Яворських та інших. Здебільшого це були роди, що великими гніздами сиділи на своїх дідизнах, нажитих предками у кращі роки. Як повідомляє Н. Полонська — Василенко, у 1621 році на 628 шляхтичів Львівської землі нараховувалось 43 Чайковських і 40 Витвицьких. Згідно з її ж свідченнями, 1648 року в Перемишльській землі на 1000 шляхтичів було: 70 Яворських, 46 Кульчицьких тощо. Всі ці люди так збідніли, зазначає дослідниця, що мало хто з них міг виїхати до війська власним конем, більшість ішла пішки, хто з шаблею, а хто з самим києм.

Зрозуміло, що за таких обставин православна шляхта була не лише усунута від управління державою, а й стала посміховиськом для бундючної католицької аристократії, котра усіма правдами й неправдами домагалася від королівської влади все нових привілеїв на володіння багатими українськими землями, завершуючи процес колонізації.

Рідкісним випадком, коли дрібна й слабка українська шляхта діяла солідарно, був саме захист православної церкви, і її згуртувала, як не дивно, саме Брестська унія. Відомо, наприклад, що православна шляхта після смерті єпископа Копистенського не дала замінити його уніатом Крупецьким, підтримавши православного владику Ґулевича. За кілька років православне шляхетське угруповання підтвердило свою перемогу, цього разу підтримавши владику Винницького проти греко — католицького єпископа Хмельовського. Останньому представники української шляхти не дозволили навіть перебувати в межах Перемишльської єпархії.

Як ми бачимо, оборону православної церкви українська шляхта вважала справою своєї честі. І до останнього робила сутужні спроби вплинути на поширення засад Брестської унії. Однак рівень життя, який для залишків православної шляхти мало чим відрізнявся від рівня життя простого селянства, примушував усе нових її представників полишати лави поборників православ'я й переходити у католицьку або уніатську віру. Цей фактор, у свою чергу, теж впливав на посилення полонізації. Українська культура опинилася на межі вимирання.

Посилення козацтва
як наслідок Брестської унії
Повстання під проводом
Северина Наливайка

Немає ніякого сумніву, що, зачепивши всі галузі життя України кінця XVI — початку XVII сторіччя, Брестська унія 1596 року просто не могла не вплинути на козацтво, яке, з'явившись наприкінці XV сторіччя, значно посилило свій вплив на суспільне й духовне життя України. Саме після оголошення Брестської унії, як зауважують науковці, розпочався новий етап у розвитку українського козацтва. Цей етап характеризувався його «оселяненням», тобто масовим вступом до козацьких лав селянства й міщанства, яке, і ми могли бачити це з попередніх розділів, просто не знаходило для себе іншого виходу на землях, де швидкими темпами впроваджувались ідеї уніатства.

Покозачення нижчих верств населення південного регіону України не припинялося впродовж першої половини XVII сторіччя й слугувало необмеженим і дужим соціальним джерелом поповнення козацьких рядів. Відомо, що вже у 1616 році в таких містах, як Чигирин, Канів, Черкаси, Богуслав, Стеблів, Данилів, Корсунь, Говтва, Іркліїв, Переяслав, Боровиця, Біла Церква, та деяких інших козаки становили понад сімдесят відсотків від кількості їхніх мешканців. Саме козаки відігравали визначальну роль у господарському освоєнні півдня й сходу України, щедро поливаючи потом і кров'ю кожний лан землі, відвойований у Дикого Поля і татарських орд. З того часу «вільний труд на вільній землі став невіддільним від самої суті козацтва й становить одну з його фундаментальних рис».

З посиленням католицької експансії, яка відбулась після Брестської унії, козацтво цих регіонів не відразу відчуло на собі негативні явища, що мали місце на західноукраїнських землях. Козаки продовжували обживати прикордонні ґрунти й установлювати тут свої традиції. Окрім землеробства, вони займалися розведенням худоби й риби, бджільництвом, виробленням горілки й пива, продажем надлишків продукції. Заможніші з — поміж козаків удавалися до використання вільнонайманої праці, але кріпосницьке право було чужим для жителів козацьких кресів Речі Посполитої.

Однак дуже скоро негативні наслідки насильницького сполячення України, що їх несли за собою Люблінська й Брестська унії, далися взнаки й донедавна вільному козацькому народу. Саме тоді й починається тривалий період козацько — селянських повстань. Ці повстання, першим з яких вважають виступ 1591 року, напередодні Брестської унії, козаків Кшиштофа Косинського, повторювались багаторазово і в майбутньому. У 1594–1596 роках козаків повів проти польських магнатів і греко — католицького духовенства Северин Наливайко, стопами якого пішли десятки козацьких ватажків початку XVII сторіччя. В 1635–1638 роках козацька вольниця організувала вже повномасштабну війну проти польсько — католицького панування, йдучи у бій під стягами гетьманів Сулими, Пав люка і Остряниці. А 1648 року, як відомо, почалась національно — визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, котра значною мірою послабила панування Польщі в українських землях у наступні роки. Все ж першим виступом, спрямованим безпосередньо проти рішень Брестської унії, правильно було б вважати, на нашу думку, саме повстання Северина Наливайка.

Козацький ватажок Северин Наливайко походив із дрібної української православної шляхти. Рік народження його нам невідомий. Народився Наливайко, згідно з деякими джерелами, у місті Гусятин (нині Тернопільська область). Історична наука не зберегла інформації про перші роки життя отамана, але зростав він, судячи зі скупих згадок, залишених сучасниками, на Волині. Після смерті батька, закатованого слугами польського магната Олександра Калиновського, сім'я Наливайків проживала в Острозі. Брат Северина, Дем'ян, був священиком домашньої церкви князя Костянтина Острозького, а також підтримував тісні зв'язки з Острозькою академією, навіть викладав у її стінах. Не