Чорний лабіринт. Книга друга - Василь Павлович Січевський
Певне, та синьоока Гретхен, яку він кинув у готелі «Палас», не знайшовши ранком у постелі свого благодійника, буде думати про що завгодно, тільки не про справжню причину його «втечі». Звідки їй, дурненькій, знати, коли її бажання і мрії не підносяться вище п'яти доларів за ніч… Гуго посміхнувся куточками губ — відчував до цеї простодушної істоти трохи тепла. Він давно поклав собі за правило ніколи, ні за яких обставин не відкривати серця жодній з жінок. У свої двадцять вісім років він ще не знав справжнього кохання і, сказати правду, не шкодував за тим. Віддаючи перевагу пристрастям, на його думку, куди більш вагомим за жіночі зваби, він милостиво дозволяв жінкам обожнювати себе протягом однієї, двох ночей, не більше. Після того одразу ж забував їх і, щоб не обтяжувати себе необхідністю запам'ятовувати їхні імена, всіх без винятку називав — Гретхен. Усе-таки виховання, яке він отримав від свого духовного отця унтера Гартмана, не пропало даремно. Чотири непорушні постулати, що їх сповідав Гартман, — муштра, вино, жінки і гроші — Гуго затямив на все життя. Вони стали основою його устремлінь і прагнень.
Ось і, тепер він поспішав до Мюнхена «саме для того, щоб дати перший поштовх планам, які мали відкрити йому шлях до золотої жили. Ні, він не побіжить за тими дурнями, що гасають у Альпах, розшукуючи заховані гестапо скарби. Навіщо підставляти свій лоб під кулю. Хто-хто, а він добре знає, які ще й зараз у СД довгі руки. Ні, те не для нього. Доля стелить перед ним шлях до високого бізнесу, і він відчуває, що гідний цього покликання.
Гуго знову посміхнувся, згадавши Гретхен. Як солодко вона спала, поклавши голівку йому на груди. Граючись кільцями її фарбованого в колір стиглої соломи волосся, він лежав і роздумував над тим, чи правильно вчинив, згаявши два з трьох наданих йому на відпочинок днів тут, у Нюрнберзі, в колі незнайомих і, власне, непотрібних йому людей. У світлі нічника волосся дівчини вигравало живими відтінками золотавого кольору. Воно нагадувало про злитки справжнього золота, які вони з Хассо Графом вийняли з тайника професора Цур-Гаєра. Свого часу професор керував секретною лабораторією в Дюссельдорфі і мав репутацію одного з найталановитіших фізиків «третього рейху». Долі було завгодно повестися з ним зле. Війна вже стукала у браму Берліна, коли хтось із його заздрісників доніс на нього, і гестапо звинуватило його у співчутті до змовників з групи Штауффенберга, що готувала замах на фюрера. Розуміючи, що на нього чекає, професор застрелився. Проте він подбав, щоб його скарби і праці не потрапили до рук якого-небудь сановитого гестапівця і заховав усе в тайнику на віллі коханки під Нюрнбергом. Про існування тайника довго ніхто не знав, хоч берлінська команда за наказом Кальтенбруннера перевернула все догори дном у можливих пунктах перебування Цур-Гаєра. Про існування нерозкритого тайника «Група» довідалась випадково. Якийсь книжник із Карлсруе писав своєму колезі до Чікаго, що, мовляв, колись працював під керівництвом геніального Цур-Гаєра і був свідком його останніх днів. У цьому листі між іншим згадувалось і про тайник і висловлювалось припущення щодо його знаходження.
Крім золота, в тайнику виявили багато якихось паперів, товстих зшитків, загорнутих у вощений папір і пергамент рукописів. На них ніхто не звернув уваги. Хассо Граф мав наказ шукати золото і знаходив його, звертати увагу на якісь листки паперу він вважав за пусте діло. Хіба на те нема начальства? У нього стачає вільного часу, хай читає, хай розбирається, що там до чого. Все, що було в тайнику, вони акуратно виклали на стіл, Хассо перерахував злитки і, залишивши Гуго складати реєстр, подався до міста, бо лише звідти можна було зв'язатись телефоном з Дюссельдорфом і Берліном. Дуже вже не терпілося Графу виставитись перед начальством. Він добре знав: виграє не той, хто знаходить, а той, хто вчасно доповість. А тут ще у відділі новий керівник — доктор Менцельбах, як тут не подбати про його прихильність, не показати йому свою відданість і ревність.
Залишившись наодинці з паперами, Гуго знічев'я почав роздивлятися їх і натрапив на працю, в якій розроблялися проблеми структурної зміни матеріалів під впливом високого тиску. Це була товста папка, сторінок на п'ятсот, коли не більше. На ній стояв гриф «Цілком таємно». Гуго, мабуть, ніколи б не довідався, про що йшлося у тій праці Цур-Гаєра, якби не довідка, на яку він натрапив, розгорнувши папку. Довідка адресувалася рейхсміністрові, який, напевне, теж не розумівся на високій науці про високий тиск, тому суть справи у ній викладалася популярно, ідея окреслювалась просто і чітко. Довідку він прочитав кілька разів підряд. Коли закінчив читати — його затрясла лихоманка. Подумати тільки: йому до рук потрапили записи, яким важко скласти ціну! З простого графіту — алмаз, потрібний сьогодні промисловості, як повітря! Гуго знав, що промисловість опинилася в щільній алмазній блокаді. Навіть всесвітньовідомі фірми по грануванню алмазів залишилися без замовлень. Не допомагало і штучне зниження цін на операції граніння. Не було чим обробляти тверді метали, а це означало крах Руру, Золінгена, всієї корпорації, що тримала монополію на обробку твердих металів у Західній Європі. Про все це Гуго довідався, зіткнувшись зі справами кількох контрабандистів,