Приватне доручення - Григорій Соломонович Глазов
— Колишній львівський банкір Богдан Савур— ваш дід по матері?
— Так.
— А ким вам доводиться генерал-полковник СС Вільгельм фон Ягвіц?
— Це брат мого батька. Він виховував мене з 16 років.
— Виховання його відчутне. Але, взагалі, ви непогано вигадуєте, Ягвіц.
— Пробачте, генерале, але я не настільки дурний, щоб вам брехати. Більшість фактів ви можете легко перевірити.
— Найпереконливіша брехня — та, що перемішана з правдою. Облишимо поки що це. Що ви робили в Гарта?
— Мабуть, вам уже все відомо з його слів. Я можу назвати ще ряд прізвищ старших і давіть вищих офіцерів вашої армії, які вдаються до моїх послуг в приватних комерційних оправах. Цього не варт заперечувати, бо…
— А свою роль в злочинах, вчинених під час війни, ви теж не намагаєтесь заперечувати? — Уллас ставав брутальним.
— Бачите, генерале, юристи різних країн по- різному трактують поняття правопорушення. Те, що вважається злочином за законами однієї країни, в іншій — вважається потрібною справою і навпаки. Оскільки мені відомо, ваші юристи не є прибічниками крайніх поглядів у цьому питанні.
— Я знаю, що ви колись учились на юридичному факультеті Берлінського університету. Але розстріли мирних жителів, організовані масові грабежі населення і катування військовополонених за законами будь-якої країни є злочин, А це саме те, що ви робили, пане щтандартенфюрер, на Східному фронті.
— Я не буду з вами сперечатися, генерале, про юридичну кваліфікацію дій, що ставляться мені за вину. В першу чергу мова повинна бути про підсудність. А судити мене можуть лише росіяни. Адже ви не можете до мене пред'явити претензій!
— Не все одно, хто засудить вас на шибеницю— наш чи російський трибунал.
Уллас зрозумів, що треба трохи відступити. Він уже добре знав людей і розумів, що Ягвіц не з тих, кого можна залякати. Разом з тим генералові все більше подобався цей незворушний розумний співрозмовник. Це була саме та людина, яку він шукав. Але де та вуздечка, з допомогою якої його можна взятої до рук.
— Я не юрист, дорогий Ягвіц, але можу сказати, що росіяни не будуть довго морочити голову над тим, по якій статті вас засудити. І якщо вони пред'являть вам обвинувачення за всіма статтями їхнього Карного Кодексу, то вони не дуже помиляться.
Ягвіц знизав плечима.
— Боюся, що ви, генерале, не зробите їм такої послуги.
— Чому ж! — заперечив Уллас. — Ми саме це й хочемо зробити: віддати вас росіянам. Це буде ще одним спростуванням комуністичної пропаганди про те, що ми опікуємо колишніх нацистських злочинців, і викличе дуже потрібну нам сенсацію.
Ягвіц раптом звівся і перехилився через стіл до Улласа:
— Не думаю, щоб сенсація в зв'язку з моїм процесом, — тихо сказав він, — була вам приємною, генерале. А раптом я на суді пригадаю про нашу зустріч в Швейцарії. Адже ми обоє супроводжували високопоставлених представників країн, що воювали одна з одною. І пригадаю ще, про що говорили або, точніше, намагалися домовитись за спиною у ваших союзників наші тогочасні патрони?
Уллас несподівано засміявся:
— Якби тоді в Швейцарії я краще придивився до вас, то вже не загубив би вас і в 1944 році. Для нашої спільної вигоди. Але все це поправимо.
Уллас встиг помітити ледь помітний рух чорних брів на кам'яному обличчі Ягвіца. Здається, цього разу генерал пішов по вірній доріжці. Треба було кувати залізо, яке, здається, почало нагріватись.
— Хочете кофе з бісквітом?
Коли лакей вніс кофе й бісквіт, він побачив, що «доктор Реверс» і той, якого привезли в закритій машині, сиділи поруч в кріслах і, димлячи сигарами, голосно сміялися.
— Слухайте, Ягвіц, коли керівництво однієї відомої акціонерної кампанії, членом правління якої я є, дізналося, що я хочу провести відпустку в Західній Німеччині, мені дали невелике доручення приватного характеру. Ви могли б допомогти мені. Ми з вами не лише колеги, дорогий Ягвіц, Ми — це головне — люди ділові. Тому я буду говорити відверто. Правління моєї кампанії проявляє неабияку зацікавленість до цієї справи. Ваш гонорар може бути визначений будь-якою п'ятизначною цифрою. Але крім грошей є перспектива. Ви мене розумієте?
Ягвіц зрозумів усе ще з самого початку: він потрібен Улласові. Розмова була просто розвідкою. Він потрібний Улласові. Це закономірно. Рано чи пізно так повинно було статися. Але чи варт все починати спочатку?
— Я не зовсім вас зрозумів, генерале.
— Я ще раз підкреслюю, що веду з вами розмову, як приватна особа, як представник приватного підприємства.
— Я це відразу ж зрозумів, пане Уллас, як тільки люди полковника Гарта стягнули мене з ліжка і вштовхнули до закритої автомашини.
— Ну, Ягвіц, ви трохи перебільшуєте. Вам же дали можливість зодягнутись. А Гарт просто невіглас. Я просив його запросити вас до мене, а вій…. — Уллас безнадійно махнув рукою. — Але це дрібниції.
— Так, пане Уллас. Але, на жаль, я нічим не можу вам допомогти.
— Чому ж?! Ви ще не знаєте, чого ми від вас хочемо!
— Я знаю, що ділові люди ніколи не викидають гроші на вітер. А сто тисяч, пробачте, 99999 — оскільки йдеться мова про п'ятизначну цифру — гроші не маленькі. Такий гонорар, як правило, платять смертникам або тим, кого збираються послати в Росію, що, до речі, одне й те ж.
Уллас сплеснув руками.
— Звідки ви взяли, що мова йде про Росію?
— А для чого ж іншого вам став потрібен колишній розвідник, який вважався знавцем країн Східної Європи? Думаю, не для путчу в Лаосі або Гватемалі. Крім того, якщо я не помиляюся, ви самі колись керували російським відділом вашого відомства. Висновок напрошується сам по собі.
— Ну, нехай так. Але, врахуйте: ще такого випадку не буде. Це не лише гроші. Ми допоможемо вам зробити те, до чого ви пориваєтесь все своє життя. Німеччина ще стане на ноги.
Ягвіц теж звівся. Прекрасно пошитий сірий костюм, що гарно сидів на його стрункій постаті, зараз особливо підкреслював його військову виправку.
— Ні, пане
