Приватне доручення - Григорій Соломонович Глазов

Вони стояли поруч біля вікна.

Уллас продовжував погладжувати тонкі кисті рук.

— Я зараз розмовляю з вами, Гарт, як приватна особа. Певні ділові кола, представником яких я в цей час є, дуже зацікавлені в одній справі. Вона настільки делікатна, що її не можна пустити в звичайні офіційні канали, навіть при умові збереження найсуворішої таємниці. Причин до того багато. Основна з них та, що навіть керівникам такої установи, як наша, доводиться рахуватись в деяких серйозних питаннях з думкою ліберальних кіл. Адже їх думка, на жаль, ще має певну вагу в нашій політиці. Так, дорогий Ел, нашим колишнім колегам в цій країні,— Уллас повів широким жестом в бік вулиці,— в свій час було набагато легше, ніж нам з вами у себе вдома. Лібералізм, громадську думку, високу політику вони вважали химерами і керувалися в своїй діяльності лише одним залізним принципом — доцільністю. Звичайно, вони були дещо примітивні й грубуваті, але, справді, можна позаздрити їх рішучості й розмахові… Але я ухиляюся від основного. Успіх справи, про яку я говорю, залежить від того, чи зуміємо ми, завершивши її, залишитись в тіні. Це — ще одна причина, яка примушує нас діяти на свій страх і риск. Якщо навіть технічно ми успішно здійснимо все задумане, але не зуміємо замести сліди, наслідки будуть такі сумні, що нам краще відразу ж відмовитися від усього цього. І, навпаки, якщо навіть акція буде здійснена не зовсім удало, але там ~ ви, мабуть, догадуєтесь, де — не зможуть встановити або навіть доказати, хто смикнув за шворку, ми з вами будемо на коні. За другою умовою навіть та спроба, що зірветься, але отримає широкий розголос, буде мати для нас позитивний результат. Ви здивовані, Ел? Все це справді трохи незвичайне. Але я далекий від того, щоб інтригувати вас. І про суть зможу говорити лише тоді, коли ви погодитесь допомагати мені.

Гарт мовчав, вивчаючи кінчик сигарети. Нарешті він запитав:

— Що думають про все це господарі?

Уллас, зіщулившись, закрив вікно і ввімкнув світло. Він підійшов до столу, відщипнув шматочок бісквіта, здув пудру цукру і повільно поклав його в рот.

— Начальство робить вигляд, що воно нічого не знає, і вдасться до вже випробуваного дипломатичного невідання, якщо все буде гаразд.

— А якщо провалимось?

— Тоді нас з вами, якщо ви теж візьмете участь, виштовхають, за двері, і це буде найкращим кінцем для нас з вами, — абсолютно спокійно відповів Уллас.

Гарт почав нервово ходити по кімнаті. Неофіціальний тон розмови давав йому можливість не особливо церемонитись.

— Мене цілком влаштовує теперішня моя посада. Що ж стосується дверей, то я вважаю за краще, щоб мене не виштовхували в плечі.

— Зацікавлені в цій справі люди щедро оплатять будь-який риск, 50 тисяч відразу ж і стільки ж в тому разі, якщо ви позбудетесь посади. Якщо все буде гаразд, то ваш поточний рахунок відразу виросте на 150 тисяч. Крім того, про вас не забудуть в майбутньому. Адже мені пора на відпочинок, і моє місце скоро звільииться… Хоча я не буду вас умовляти. Як хочете.

Гарт сів в крісло. Широко розставивши ноги, він втупився очима в стіну навпроти. Сума, запропонована Улласом, приголомшила його. Крім того, якщо навіть Уллас не побоявся, то йому, Гарту, і бог велів. Гарт уже не вагався. З відповіддю не квапився лише тому, що якось ніяково сказати після «ні» відразу ж «так», Уллас подумає — та це і недалеко від істини — що він набивав собі ціну- Після паузи Гарт піднявся:

— Якщо я вірно вас зрозумів, — то першою основною умовою цієї операції є збереження таємниці. Чим менше людей буде знати про неї, тим краще. Так от, я навіть не наполягаю на тому, щоб ви були зі мною відвертим. Якщо я не помиляюся, вам потрібні люди, на яких можна було б покластися, чи не так?

— Не зовсім. Крім людей, яких ви повинні добрати, вам ще належить дещо дуже детально відрегулювати: перекидання, транспортування, спорядження, тренування — і все це треба робити приватно, використовуючи лише особисті зв'язки й гроші. Витрати необмежені — компенсуються будь-які заходи. Але ви маєте рацію: основне — це люди. Мені потрібні не просто люди. Потрібна людина, яка знає вищу математику нашого ремесла, здатна вирішити будь-яке завдання самостійно. Мені потрібна одна така людина. Про решту поки Що не варт говорити. Місце дії — Росія, як ви вже, напевно, догадались: точніше — Західна Україна, район Карпат і Закарпаття. Мета — диверсія. На що вона буде спрямована? Ця деталь для вас, як ви самі сказали, не має значення, тому я промовчу. Не ображайтесь. Я завжди довіряв вам усе. Але велика таємниця — великий тягар, а ви й без того надриваєтесь від подібних тягарів. Ось це винагородить вас за невдоволену цікавість. — Уллас дістав чекову книжку.

Полковник слідкував за золотим пером, що швидко й недбало виводило пятизначне число.

Уллас подав йому чек.

— На пред'явника, так буде краще. Дивіться, не загубіть, — посміхнувся він. — Тепер до діла. Що ви можете мені запропонувати? Вам треба лише порекомендувати мені людину і на деякий час передати кермо в мої руки. Решту я беру на себе.

Гарт зосереджено потирав підборіддя.

— Думайте, думайте, Ел.

— По-моєму, Ковальов не погана кандидатура, — врешті вимовив він. — Ви його знаєте: «Фізик». Минулого року він дуже вдало здобув у Ленінграді дані про роботу росіян над апаратом «3–6». І зумів непомічений повернутися назад.

Уллас заперечно покрутив головою.

— Тоді може залучимо до цієї справи «Два-х»?

— Боюсь, що шеф буде незадоволений. «Два-х» числиться за відділом економічної інформації. Він уже пустив хороше коріння. Не хотілося б зривати його з місця інспектора воєнізованої охорони однієї з підмосковних доріг. Але, мабуть, доведеться.

— Він над міру обережний.

— Знаю. Він піде помічником. Але кого все ж на головну роль?

Гарт назвав ще два-три прізвища, але все це було не те. В той вечір, як і наступного дня, полковник не міг запропонувати Улласові нічого путнього. Єдиною людиною, що на ній Уллас на хвилину зупинив свою увагу, був агент під прізвиськом «Еней», або «Глухонімий», як його назвав Гарт. Справжнє прізвище — Омелько. В минулому активний бандерівець, він недавно закінчив повний курс навчання в спеціальній розвідшколі. Його витримка, холоднокровність звіра, залізна нервова система спершу вразили Улласа, але після знайомства з його численними фото, генерал червоним олівцем обвів