П’ятнадцятирічний капітан - Жюль Верн

Усі троє попадали навзнак, але, на щастя, не забилися. Джек аж нестямився від захвату.

— То пусте! — закричав молодий капітан. — Зв’яжіть кінці й тягніть далі, тільки легше!

Дік Сенд командував усіма цими маневрами, жодного разу не відійшовши від стерна. «Пілігрим» швидко йшов курсом на схід, і тепер доводилось тільки утримувати його на цьому курсі. Нічого не було легшого за це, бо вітер віяв помірний і судно не відхилялося від курсу.

— Чудово, друзі мої! — сказав Дік Сенд. — 3 вас будуть гарні моряки ще перш, ніж ми допливемо до порту.

— Постараємось робити все якнайкраще, капітане Сенд, — відповів старий Том.

Місіс Велдон також похвалила цих славних людей. Навіть малий Джек дістав похвалу — адже він теж гарно попрацював.

— Містере Джек, — мовив усміхаючись Геркулес, — мені здається — то ви перервали гордень. Яка у вас дужа рука! Що б ми тільки без вас робили!

Малий Джек почервонів, запишавшись, і міцно потис руку своєму другові Геркулесу.

Однак «Пілігрим» поки що йшов не під усіма вітрилами. Йому ще бракувало вітрил горішнього ярусу, які при ході в бакштаг — аж ніяк не дрібниця. Брамсель, бом-брамсель і стакселі значно

'Гітови — снасті для підняття вітрила.

збільшують швидкість корабля, тож Дік Сенд вирішив підняти й ці вітрила.

Цей маневр мав бути важчим од попередніх, і то не через вітрила горішнього ярусу, якими легко орудувати просто з палуби, а через прямі вітрила фок-щогли. Щоб підняти ці вітрила, треба здертися на реї. Це небезпечно, і Дік Сенд, не бажаючи піддавати ризикові нікого зі своєї недосвідченої команди, сам узявся за це діло.

Отож він покликав Тома, поставив його за стерно й показав йому, як вести судно. Потім, поставивши Геркулеса, Бета, Актеона й Остіна біля горденів бом-брамселя і брамселя, поліз на щоглу. Лазити по вантах фок-щогли та марса на реї було юнакові заіграшки. Він умить здерся по пертах44 брам-реї й розв’язав вузли шкотів, що стягували брамсель.

Далі переліз на бом-брам-рею45 і там теж вивільнив вітрило.

Упоравшись з цією справою, Дік ковзнув по одному з фордунів46 штирборту вниз на палубу.

Тут, за його настановами, матроси розтягли обидва вітрила, тобто підтягли їх за нижні кути до ноків47 й закріпили реї блоками. Врешті підняли стакселі між грот-щоглою і фок-щоглою й на цьому впоралися з вітрилами.

Цього разу Геркулес нічого не порвав.

Тепер «Пілігрим» ішов майже під усіма вітрилами. Безперечно, Дік Сенд підняв би на додачу ще й ліеелі48, однак їх було важко ставити, а ще важче опускати, коли б схопився шквал. Тож молодий капітан вирішив обмежитися вже піднятими вітрилами.

Тома звільнили від стерна, і Дік Сенд знову став на своє місце.

А вітер чимдалі дужчав. Злегка накренившись на правий борт, «Пілігрим» неквапливо линув по воді, залишаючи за кормою плоский кільватер49, що свідчив про високі морехідні якості судна.

— Ось ми і йдемо належним курсом, місіс Велдон, — сказав Дік Сенд. — Тільки б утримався якомога довше супутний вітер!

Місіс Велдон потисла руку юнакові. А потім, відчувши велику втому, викликану хвилюваннями останніх годин, пішла до себе в каюту й, упавши на койку, поринула у важку напівдрімоту.

Нова команда шхуни-брига залишилася на палубі, несучи вахту на носі. Негри були готові виконати перший-ліпший наказ Діка Сенда, тобто переставити вітрила. Та ні сила, ні напрямок вітру не змінювались, тож роботи не було ніякої.

А що ж поробляв увесь цей час кузен Бенедикт?

Кузен Бенедикт вивчав крізь лупу комаху, яку врешті знайшов на борту «Пілігрима». То був представник простих прямокрилих, чия голова майже ховалася під передньогруддям, довговуса комаха з плоскими м’якими надкриллями, які перетворилися в передні крила, досить довгими задніми крильми й закругленим черевцем. Належала вона до родини тарганових, до виду американських тарганів.

Цю дорогоцінну знахідку кузен Бенедикт здобув у камбузі, і саме тієї миті, коли корабельний кок намірився безжально розчавити ногою таргана. Кузен Бенедикт напався на Негору, однак той з холодною байдужістю пустив його гнівні слова повз вуха.

Та чи знав кузен Бенедикт про зміни, що відбулися на борту, відтоді як капітан Халл і його команда вирушили на злощасне полювання за смугачем? Безперечно, знав. До того ж, він стояв на палубі, коли «Пілігрим» відійшов до місця катастрофи, де на хвилях погойдувались рештки розбитої шлюпки. Команда шхуни-брига загинула в нього на очах.

Сказати, що це лихо не завдало кузенові Бенедикту болю, означало б звинуватити його в жорстокості. Звісно, він, як і всі, шкодував за нещасливими мисливцями. Він також брав близько до серця становище, в якому опинилась його кузина. Саме тоді він підійшов до місіс Велдон і потис їй руку, ніби кажучи: «Не бійтеся! Я тут!»

Потім він пішов до своєї каюти, безперечно, щоб обміркувати наслідки цієї трагічної події й визначити енергійні заходи, що їх належало вжити далі.

Та по дорозі він надибав уже згаданого таргана й умить