Соло бунтівного полковника. Вершина - Анатолій Іванович Сахно

інтелігенції по телевізору. Богдан Данилович не вважав за потрібне зізнатися соратникам і друзям у тому, що знав про це звернення задовго до того, як його оприлюднили. Саме він висловив ідею закінчити документ, створений і підписаний однодумцями Івана Цюби, закликами до мовчазної непокори. У його планах повалення нинішньої злочинної влади то був лише один, але ключовий елемент, на якому базувалася решта заходів, що їх мали організувати і здійснити ось ці люди, які сидять зараз тут, у великому армійському брезентовому наметі, посеред якого стоїть пластиковий стіл з десятком таких самих стільців.

— Шановні друзі! Зайве говорити, що всі, хто тут є, присутні невипадково. Кожен із вас на своєму місці робив те, що наблизило нарешті час, коли ми вступаємо у прикінцевий етап нашої боротьби. Оскільки не всі присутні знайомі одне з одним, я кожного відрекомендую.

Генерал-лейтенант СБУ Володимир Дмитрович Шершун, керівник департаменту, досвідчений контррозвідник.

Генерал-майор СБУ Владислав Анатолійович Ухаль, начальник управління боротьби з наркобізнесом.

Петро Павлович Крюк, поки що полковник запасу СБУ, колишній керівник одного з ключових підрозділів «Альфи».

Полковник міліції Петро Олександрович Симко, начальник відділу карного розшуку УВС у місті Києві.

Підполковник СБУ Яруга Віктор Миколайович, начальник відділу управління боротьби з тероризмом.

Звичайно, це не всі люди, які беруть участь у нашій боротьбі. їх набагато більше, і кожен виконує свою частину роботи. Нам же сьогодні потрібно вирішити кілька питань, без яких ми далі рухатися не зможемо.

Завтра мільйони українців вийдуть на вулиці міст і, можливо, сіл України. Вони мовчки наближатимуться до центральних вулиць населених пунктів, блокуючи рух транспорту, роботу державних закладів тощо. Вони не знатимуть, що робити далі. Не знатиме, що робити, і влада. Проведені дуже ретельно соціологічні дослідження свідчать про те, що нинішня українська влада й зокрема Президент деморалізовані становищем в економіці і фінансовій сфері, і не підуть на відкрите протистояння з народом, тим більше ніхто з них не віддасть наказ почати силові дії проти мирної ходи людей, які просто йдуть, стоять, знову кудись рухаються й мовчать.

У цей час, коли напруження сягне апогею, по телебаченню виступить один із підписантів звернення інтелігенції, видатний письменник, критик, відомий дисидент, совість нації Іван Миколайович Цюба. Він запропонує: щоб уникнути можливого кровопролиття, тимчасово перебрати владу в країні новому урядові, який має очолити один з відомих і тямущих професіоналів-економістів. Ця кандидатура вже визначена й готова взяти на себе всю відповідальність за нормалізацію ситуації в економіці та фінансах. Оскільки всі підходи до державних установ буде заблоковано, та людина перебуватиме весь цей час у своєму службовому кабінеті на Грушевського. Саме туди завтра прийде група журналістів на чолі з відомим вам Олександром Ліченком, щоб начебто взяти інтерв’ю, а насправді — щоб вести пряму трансляцію про оголошення в Україні тимчасової нової влади.

У центрі Києва, на Майдані Незалежності буде терміново з «підручних матеріалів», які, звичайно ж, уже заготовлені й чекають свого часу, споруджено імпровізовану сцену. З неї до народу звернуться відомі письменники, вчені, лідери партій, генерали, студенти, активісти громадських організацій, інші небайдужі люди, які розкажуть про

злочини влади й закличуть до мирної громадянської непокори. Але це має бути після того, як акція «мовчання» себе вичерпає і до народу звернеться новий глава уряду.

Прошу вибачення у старших моїх товаришів, але всім вам доведеться виконати те, що накажу вам я. Кожен зробить свою частину для загальної справи. Ось про це ми з вами зараз і поговоримо. При обговоренні приймаються тільки ті пропозиції, які не виходять за межі загального плану, який склав я, погодив сам із собою і сам собі затвердив.

Усі присутні стримано засміялися.

Глава дванадцята
Це солодке слово «помста»
1

Тимчасовий виконувач обов’язків голови СБУ Мирон Остапенко сьогодні вперше після призначення зібрав членів колегії. Порядку денного, як це робиться зазвичай, попередньо не оголошували; високі керівники Служби, що вже зібралися в малому залі, лише висловлювали впівголоса кожен свої припущення щодо питань, які можуть розглядатися на засіданні.

Генерал Остапенко швидкою ходою зайшов до залу, кинув суворий погляд на присутніх, сказав:

— Добрий день, — і сів у центрі за великим столом президії. Усі попередники Остапенка, намагаючись показати демократизм і колегіальність у прийнятті відповідальних рішень, запрошували зайняти місця біля себе трьох-чотирьох членів колегії, переважно — заступників голови. Остапенко не запросив нікого.

— Колеги, — почав суворо, — наш Президент доручив мені очолити Службу у непрості часи. У країні економічна нестабільність, корупція роз’їла всі ланки державного механізму. Деталізувати ситуацію не буду — ви всі це знаєте й розумієте. Для наведення порядку в країні Президент змінює кадри, вводить у державні структури нових людей, з новим баченням, з новими ідеями і так далі. Сьогодні я зібрав вас, щоб налаштувати на серйозну роботу. Зараз обговорення не буде, але прошу надати мені до кінця цього тижня конкретні пропозиції щодо вдосконалення роботи, кожного на своїй ділянці. Запитання є? — Остапенко підвівся. Це означало, що запитань жодних немає й бути не може.

— Є запитання, пане тимчасовий виконувач обов’язків голови Служби безпеки України, — чітко й голосно, як вибух, прозвучали слова начальника управління боротьби з тероризмом полковника Зорія.

— Що там ще за питання? — роздратовано кинув Остапенко, але все ж сів на місце.

— Шановний Мироне Валентиновичу, а до вас, часом, не потрапляла інформація нашого агента, що працює в одному з розвідувальних органів Сполучених Штатів Америки, про те, що