Попіл снів - Павло Архипович Загребельний
— А енергія?
— Поки ніяких катаклізмів, «Затишок» підключено до загальних електромереж, далі йдуть таємні підключення до систем урядових, військових, медичних, коли все буде виведено з ладу, тоді спрацьовує своя власна система.
— Атомний реактор?
— Я не можу розкривати всі таємниці, але атом — ні! Тут немає нічого, що мало б відношення до будь-якого випромінювання. Надто небезпечна гра. Ви вже пересвідчилися, до чого це може призвести. Хіба нам не досить Чорнобиля? А тепер з цим майором Чуйком! Крихітна часточка космічної енергії вирвалася на волю, і скільки лиха вона може накоїти! Але облишмо бодай на короткий час наші проблеми і… Ну, хоча б згадаймо, що ми жінки. Я весь час думаю про те, що ви, Оксано, найперше Єва, а вже згодом усе інше. А яка домінанта Єви? Цікавість! Я хочу задовольнити вашу цікавість і показати все-все.
Вона все ж умовила Оксану переодягнутися, вибрала для неї і для себе барвисті халати-максі з подвійного шовку, дала домашні капці, що приємно пахли новою шкірою.
— Тепер їсти, пити, а тоді вже гарно походити! — вигукнула вона. — Запрошую вас до храму життя, або до моєї кухні!
Кухня була справді мов храм. Просторий зал, холодильні шафи «Вестінгауз» на всю стіну, електричні плити і духовки, в яких можна запекти цілого вепра, ультрахвильові печі, електрогріли, міксери, круппівські кавоварки з золотими ситечками для перемеленої кави, італійський автомат для м'якого морозива — міжнародна виставка, а не кухня, Оксана аж очі приплющила, бо в неї пішла обертом голова від того багатства, про яке кожна жінка мріє все своє життя, але мріям тим ніколи не здійснитися.
Доктор Аля стала відчиняти холодильні шафи, показувати їхні переповнені чрева, відчиняла морозильники — той для м'яса, той для риби, той для делікатесів, той для екзотів, а це для скромної домашньої садовини й городини.
— Вибирайте, прошу вас, Оксано! Що вам до смаку?
— Покладаюся на ваш смак, — сказала Оксана.
— Ну, коли так…
Знов закрутилася карусель достатку, відчинялися й зачинялися холодильні шафи, з'являлися на світ Божий бляшаночки, скляночки, штудерні посудинки, все барвисте, все в привабливих етикетках, все дороге й неприступне, так само як неприступні химерні моделі одягу, що демонструються в театрі моди стиліста Зайцева, для замотаних роботою й вічними нестатками жінок, які неспроможні купити собі елементарних трусів або бюстгальтера.
Демонстрація гастрономічних див скінчилася досить скромно. Доктор Аля вибрала салат із крабів під майонезом (консерви), болгарську спаржу (консерви), копчені франкфуртські сосиски (консерви) і омлет з яєчного порошку з консервованою грудинкою. На десерт — компот з турецьких персиків (звісно ж — консерви!).
З великої хмари дрібний дощ.
— А що будемо пити? — доктор Аля відчинила двері, що вели до приміщення, схожого на винний погріб. — Брют з «Нового света» ми питимемо й далі, але цього ж не досить! Як ви до коньяку, Оксано?
Оксані пити більше не хотілося, але й не хотілося показуватися ханжею. Вона промовчала, і доктор Аля вирішила за неї:
— Коньяк! І не французький, не вірменський, а грузинський. Грузинські коньяки саме для жінок. Вони м'які, як шовк. Хоча українські патріоти тепер надаватимуть перевагу, мабуть, тільки українським коньякам.
— Здається, ця проблема перед українськими патріотами ще не постала, — зауважила Оксана. — Коли йдеться про життя або смерть цілої нації, тоді не до коньяків і лікерів, про які колись писав Рильський.
— Здається, Рильський був чи не єдиним з-поміж українських поетів, який не боявся писати про вино і навіть, як ви кажете, про коньяк?
— Та ні, я згадала: там тільки про лікери, та й то з «класових позицій»: «Докурюйте сигари, допивайте лікери й каву…» Мовляв: «час твой последний приходит, буржуй!» А про вино теж не було. Тільки про виноград. Бажан, той, здається, хоч і не оспівував вина, але дав українські назви деяким їхнім сортам: рислінг назвав «Наддніпрянським», каберне — «Оксамит України».
— Вина гріх перейменовувати! Це однаково, що перейменовувати вродливих жінок. Тільки уявити собі, щоб оцей коньяк «Гремі» назвали, скажімо, «Советская Грузия» абощо! Гремі — монастир десь у Кахетії, його монахи давно-давно заклали виноградну лозу, з якої згодом стали виготовляти цей божественний напій. Генерал Сосин привіз мені якось його кілька бочоночків. Не в пляшках, а в дерев'яних барильцях! Погляньте. Чопик, краник, все як у давні добрі часи. Маючи такий бочоночок, можна дозволити собі розслабитися, надто пам'ятаючи, що сьогодні перший день нового року!
«Розслабитися, — подумала Оксана. — А майор Чуйко?» Вона вже зрозуміла: доктор Аля хоче, щоб його вбили. Відверто про це не казала, але всіма отими жахами, які розповідала про Чуйка, вона непомітно схиляла всіх трьох: міліцейського генерала, Винокура й Оксану, — до думки, що найкращий, найпростіший і практично єдиний вихід — це усунути льотчика, тобто вбити. І Оксана не мала сумніву: вони вб'ють його! Своєю формулою паніки вона хотіла застерегти їх, налякати, показати марність їхніх зусиль, але це не помогло, чоловіків тільки підхльоснула її зневіра, вони затялися в своїй упертості: ах, ти нас лякаєш? То ми тобі покажемо! Оксана зрозуміла, що вони змобілізують весь свій хист, викажуть все своє професійне вміння, щоб упіймати майора Чуйка, знешкодити, відвернути небезпеку, яка нависла, може, й над усім людством. І тоді вона зрозуміла, що її роль — врятувати майора Чуйка! Але як врятувати того, кого ти не бачиш, кого взагалі немає? Ось був, та й нема… Щоб врятувати Чуйка, треба його… впіймати, затримати, знешкодити, ізолювати… Оксана зовсім заплуталася і тому навіть зраділа, почувши запрошення доктора Алі лишитися в неї. Треба випитати в неї все, що можна випитати і про Чуйка, і про її Центр, і про того московського генерала. Десь є розв'язання, повинно бути.
Хто ви, докторе Алю? О, хто ви, хто — кат чи жертва, леді Макбет, яка хоче змити з своїх рук невинну кров і не може цього зробити, а чи зловісна відьма, що душить людей обіймами, солодкими словами і ще солодшими снами?
Доктор Аля швидко сп'яніла. Може, тільки вдавала сп'яніння? Оксані й самій гуло в голові од суміші шампанського з коньяком.
