Вершник без голови - Майн Рід

— Тоді аристократичний батько? Ну, навряд чи він буде проти того, щоб поріднитися з Генкоками.

— А от я цього не певен. Адже Генкоки — янкі з півночі, а він — гордий південець! Та я мав на думці не старого Пойндекстера.

— Хто ж тоді той лихий дух? Чи, може, він справді

не людина, а дух?

— Та ні, людина, принаймні на вигляд. Це її кузен, досить неприємний тип. Звуть його Кассій Колхаун.

— Я начебто десь чув це ім'я.

— Я теж, — докинув стрілець.

— Його чув майже кожен, хто був так чи так причетний до мексиканської війни, тобто брав участь у поході Скотта.[25] Про Кассія Колхауна тоді чимало говорили й здебільшого не дуже схвально. Він був капітаном у полку волонтерів о штату Міссісіпі — він звідти родом, — але його частіше бачили за картярським столом, аніж у полкових казармах. Там сталося два чи три випадки, після яких він здобув лиху славу задираки. Але то було ще перед мексиканською війною. Серед новоорлеанських шибайголів його добре знали і вважали небезпечним.

— То й що? — трохи зачіпливо спитав молодий драгун. — Кого цікавить, чи він небезпечний, той містер Кассій Колхаун, чи ні? В усякому разі, мені до нього байдужісінько. Ви ж самі казали, що він їй тільки кузен, хіба не так?

— Мабуть, не тільки. Я маю підстави гадати, що він

залицяється до неї.

— І вона приймає його залицяння?

— Цього я сказати не можу. Я лише знаю, чи, певніше, здогадуюсь, що він у великій шані в її батька.

І мені казали чому, — щоправда, це тільки чутки, але цілком вірогідні. Звичайна історія: залежність через позичені гроші. Пойндекстер уже далеко не той багатій, що був колись, а то б ми ніколи не побачили його в цій глушині.

— Коли його дочка справді така принадна, як ви кажете, то, мабуть, тут незабаром з'явиться і капітан Кассій Колхаун?

— Незабаром? То ви нічого не знаєте? Він уже тут, приїхав разом з Пойндекстерами й оселився в їхньому домі. Дехто каже, що й він уклав свої гроші в цю плантацію. Не далі як сьогодні вранці я бачив його в барі: він дудлив віскі й хизувався, як і раніш.

— Такий смаглявий чоловік років тридцяти, в синьому сюртуку напіввійськового крою і з револьвером Кольта при боці?

— Атож, і з-мисливським ножем у внутрішній кишені. Оце ж він і є.

— Вигляд у нього досить зухвалий, — зауважив молодий стрілець, — і якщо він справді задирака, то зовнішність це тільки підтверджує.

— До біса його зовнішність! — із серцем вигукнув драгун. — Ми ж бо офіцери війська дядька Сема,[26] і нам не личить боятися чийогось там вигляду, та й самого того задираки. Нехай лиш спробує зачепити мене, то я покажу йому, що вмію спускати курок так само швидко, як і він.

У цю мить сурма покликала їх до ранкового шикування — цієї церемонії в невеличкому прикордонному форті дотримувались так само неухильно, як і в армійському корпусі, — і троє офіцерів розійшлися готувати свої роти до огляду, що його провадив майор, комендант форту.

Розділ X

КАСА-ДЕЛЬ-КОРВО

Маєток, або ж гасієнда, Каса-дель-Корво простягся вподовж лісистої долини Леони більш як на три милі і вдвічі далі сягав на південь у прерію.

Сам будинок, що його звичайно, хоча й неправильно, також називали гасіендою, стояв на віддалі гарматного пострілу від форту Індж, і звідти було трохи видно білі стіни — решту будинку заступали високі дерева, що росли по берегах річки.

Місце для гасієнди було обрано не зовсім звичайне, що, безперечно, випливало з міркувань оборони: будинок закладали в ті часи, коли поселенцям ще загрожували набіги індіанців; а втім, ця небезпека не минула й тепер.

Річка виписує тут закрут у формі підкови — таку собі дугу на три чверті кола, а гасіенду споруджено на прямій, що з'єднує її кінці, а краще сказати — на прилеглій до неї площі всередині дуги. Звідти й назва: «Каса-дель-Корво», або ж «Будинок на закруті».

Чільна стіна будинку дивиться на прерію, що розляглась аж ген до обрію, утворивши перед будинком такий розкішний луг, що проти нього будь-який королівський парк видасться тісною загородою.

Архітектурний стиль Каса-дель-Корво, так само як і інших великих поміщицьких будинків у Мексиці, найкраще б назвати мавритансько-мексиканським: це одноповерхові будівлі з пласким дахом — асотеєю, — обнесеним з усіх боків парапетом; на вимощеному плитами внутрішньому подвір'ї, що зветься паті о, — фонтан і кам'яні сходи на дах; у чільній стіні — масивні дерев'яні ворота головного входу, а обабіч них — по два чи три віконця з міцними залізними ґратами. Оце, в загальних рисах, опис мексиканської гасієнди, і Каса-дель-Корво мало чим різнилася від цього зразка, поширеного майже на всьому величезному терені Іспанської Америки.[27]

Такий-от будинок із садибою прикрашав новопридбані володіння плантатора з Луїзіани.

Поки що будинок не зазнав ніяких змін ні зовні, ні всередині — коли не брати до уваги його мешканців. У дворі та внутрішніх приміщеннях, де колись можна було побачити лише людей, вигляд яких незаперечно свідчив про їхнє іспанське походження, тепер впадали в око обличчя наполовину англосаксонського, наполовину франко-американського типу, а замість багатої, співучої мови Андалусії чулася різка горлова напівтевтонська говірка, що її лише вряди-годи перебивала м'якіша французька мова креолів.

Більш помітні переміни сталися поза стінами будинку, де стояли купкою, мов невеличке сільце, криті листям юки хатини-хакале, що колись були оселями пеонів[28] та іншого під'яремного люду. Там, де серед прерії, брязкаючи острогами, гордо виступав високий худий вакеро[29] у крислатому чорному капелюсі й картатому серапе, тепер походжає владний наглядач у синій вовняній куртці, раз по раз ляскаючи канчуком; а там, де червоношкірі нащадки ацтеків,[30] ледь прикривши тіло овечою шкурою, сумно бродили коло своїх хакале, тепер від рана до темна сокотять веселою новоорлеанською говіркою, співають і танцюють сини та дочки Африки, неначе спростовуючи твердження, що рабство — це лихо.

Чи на краще така переміна в маєтку Каса-дель-Корво?

Був час, коли англійці відповіли б на це одностайним «ні!» — так що ні в кого б не виникло ані найменшого сумніву в їхній щирості.

О людська несталість і лицемірство! Наше так довго плекане співчуття до рабів виявилося чистісінькою облудою. Пішовши на поводу в олігархії,[31] - не в родової аристократії нашої країни (вона занадто горда, щоб вдатися до таких ницих підступів),