Поки Бог спить - Андрій Анатолійович Підволоцький
— Саладин такий недосяжний для нас?
— Саладин — це не караюча рука Господа, а лише батіг у цій руці. Жодний сарацин не зломив би нас, якби ми були єдині. Та владики західні схильні до найстрашнішого гріха — гордині. Ось тут я і переходжу до найголовнішого, заради чого ви, брате, покинули рідний край… — абат притишив голос. — Граф Едесський Раймунд чинить Храму всілякі перешкоди у своєму домені: він не дозволяє будувати наші фортеці, наклав свою жадібну руку на торговельні справи, якими традиційно займалися тільки ми. Наші посланці всіляко намагалися настановити графа на шлях істинний, та дарма. Тому генеральний капітул видав таємний едикт… щодо усунення цього нахаби.
— Я мушу його вбити? — роздумуючи, запитав граф Гуннар.
— Усе не так просто, брате. Граф Раймунд найкращий боєць у світі… після Річарда Левине Серце, звичайно. Навіть ви, брате, переможець багатьох турнірів та учасник запеклих боїв, маєте небагато шансів приборкати його. Охорона Раймунда непідкупна, лікарі — найкращі на Сході, знають всі отрути та протиотрути. Сам Раймунд хитрий та обережний…
— Але ж є спосіб його дістати, інакше я не був би зараз тут, чи не так? — зупинив Конрад брата Алоїзіо.
— Звичайно, — задоволено потер руки абат. — Зараз Раймунд сильний як ніколи. Вдало відбивається від Саладина, жорстоко карає заколотників. Але його зірка почала хилитися додолу ще тоді, коли він уперше кинув виклик ордену. Раймунд приречений. Кари на горло йому не уникнути. Бідні брати Храму Соломона мають таких друзів, котрих ніхто і ніщо не зупинить у цьому світі.
Комтур злегка зблід.
— Невже це…
— Тс… — злякано приклав палець до вуст абат. — їхнє ім'я заборонено не лише промовляти, а й навіть згадувати подумки. Ніде ми не убезпечені від їхніх довгих рук. На вас, брате Конрад, покладена надзвичайна місія, до того ж дуже небезпечна. Ні, ви не будете один кидатися на вороже військо або ж голіруч душити левів. Однак один візит до наших друзів потребує не менше мужності. То як?
— Яз радістю виконаю доручення Храму! — Конрад не вагався жодної миті.
— Ось так повинен відповідати справжній тамплієр! Тепер слухайте уважно. Через три дні до князівства Антіохія відходить корабель купця Никифора. Це наша людина, він усіляко вам сприятиме. Вже у самій Антіохії ви звернетесь до пріора Ульріха, він дасть вам останні вказівки та надійних провідників, — абат бере Конрада за руку і вкладає в його долоню перстень-печатку із зображенням хреста та півмісяця. — Це ваша перепустка, а водночас й оберіг у мандрах. До речі, на цьому самому кораблі пливтиме і Гастон де Брієн, довірена особа Раймунда.
— Що він тут робив? — здивувався Конрад.
— Вербував найманців для війська свого сюзерена. Цього разу він зупинив свій вибір на воїнах руського князя Рослафа Галіційського.
— Русішен швайне! Як можна довіряти таким дикунам? Воістину, якщо Бог хоче когось покарати, він забере у нього розум.
Абат заперечливо похитав головою.
— Це мудра політика. Ще римські імператори набирали особисту охорону з диких германців.
— «Диких»? Шановний фамільяр, напевно, забув, що я належу саме до цих «дикунів»? — від слів Конрада війнуло холодом. Брат Алоїзіо заспокійливо поклав йому руку на плече.
— Не ображайтесь, брате. Всі ми сини одного ордену Храму і нам чужі племінні забобони. Ми знаємо істину і маємо мету, гідну подиву. Краще спробуйте свяченої води життя з нашого монастиря. — Простягнув чашу. Конрад зробив ковток.
— Та це ж вино!
Абат змовницьки посміхнувся: мовляв, ніщо нам не чуже.
— Родоське. Міцне. Ін віно верітас,[35] казали давні римляни і мали рацію. — Алоїзіо взяв до рук чашу. — Тож вип'ємо за успіх у нашій безнадійній справі! — І голосно засміявся.
Розділ 10
НА КОРАБЛІ
Ти, у кого і нерви — бандура, В чиїм серці ридає раб, — Стань шулікою, вовком, буй-туром, Тільки просто, просто — на Муром — Заграбоване граб. Є. Маланюк
Із самого ранку Конрад вирушив на пристань шукати корабель Никифора. Одягнений Конрад був скромно навіть як для пілігрима. Але комтур міг легко перевтілюватися у різних людей, що і дозволило йому стати неперевершеним емісаром ордену для особливих доручень.
Пробитися до корабля виявилося доволі непросто, бо на пристані розташувався великий «дикий» базар. Ось до тихого мандрівника причепився шмаркатий хлопчисько і почав канючити:
— Дядечку, купіть у мене ножа. Ну купіть! Якщо я не продам товар, батько мене відлупцює.
— І вчинить правильно. Геть від мене!
Не встиг Конрад перевести дух, як незнайомі жінки повисли на його ліктях. Конрад удав, що не розуміє ромейської, але ті відчули у ньому германця і заторохкотіли німецькою:
— Унзер брудер! Дас Гетесгеріхт вірт! Вір айвіен зі: ерінерн зі убер ден Гот!
— Ге ін ден арш, ді тейфельсбрут[36]! —
