"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький
Кальтенбрунер скривився.
— Ви, я бачу, і досі не розумієте масштабу скандалу, який тут стався. Помилкові накази по Центральному фронту давав сам фюрер. Винним в дезінформації ставки пощади не буде. Наказ, що його я одержав у цьому зв'язку, виключає для мене будь-яку можливість вивести вас з-під удару. Арештові підлягає керівництво «Сатурна». Так і сказано: ке-рів-ниц-тво.
— Але як можна зрівнювати мою вину і вину Зомбаха? Зомбах — людина Канаріса, а я…
— Наказ про ваше призначення в «Сатурн» підписаний тим самим Канарісом, — сухо зауважив Кальтенбрунер. Він помовчав і, бачачи, що Мюллер посірів від страху, заговорив м'якше: — Як ви не можете зрозуміти, що сталося? Ми в той же день, коли був створений ваш «Сатурн», розгадали цей маневр Канаріса. Він створював цей абсолютно самостійний організм абверу на головному і найтруднішому напрямку війни лише для того, щоб мати змогу на випадок лиха вийти сухим з води. Так він тепер і зробив. Тепер він усі свої сили кинув на захід і годує фюрера заспокійливими пілюлями про небажання Заходу бачити Росію в Європі і про готовність Заходу повернути зброю проти комуністів. У чому, в чому, а в диявольських хитрощах йому не відмовиш. І він зараз сам зробить усе, щоб руками розгніваного фюрера ліквідувати всі живі докази по «Сатурну». І вас у тому числі.
В цей час до кабінету без стуку зайшов офіцер і прошепотів щось на вухо Кальтенбрунеру. Коли офіцер вийшов, Кальтенбрунер сказав:
— Зомбах зараз застрелився. В сортирі. Перший його розумний вчинок.
Кальтенбрунер ковзнув по обличчю Мюллера презирливим поглядом, побачив, що в того відвисла нижня щелепа, одвернувся і процідив крізь зуби:
— Все ж ми спробуємо сплутати карти Канарісу…
Мюллер благаючими очима дивився на генерала.
— Через годину мій літак летить у Берлін, — сказав Кальтенбрунер, все ще не дивлячись на Мюллера. — Я відправлю вас на цьому літаку. В супроводі конвою. Не заарештувати вас хоча б формально я не маю права. В Берліні на аеродромі вас чекатимуть наші люди, які доставлять вас до Гіммлера. Все інше буде залежати від вас… Рейхсміністр — ваш єдиний шанс на порятунок. Група «Два ікс» — його дітище. Якщо ви зумієте доповісти йому про проведену вами роботу і якщо вона, ця робота, виконана добре, вважайте, що вам на відміну від Зомбаха пощастило.
— Може, я спочатку доповім вам і ви попередньо поінформуєте рейхсміністра?
Кальтенбрунер похитав своєю масивною голеною головою.
— Ні, Мюллер. Я не маю наміру влазити в цю гру. Досить того, що Гіммлер знає про ваше існування від мене. До речі, ви встигли проробити операцію з вашим ад'ютантом?
— Звичайно! Ще три дні тому він пішов назустріч російським військам. Зараз він уже в них у тилу.
— Це добре. Рейхсміністр недавно спеціально цікавився цією операцією. Одне слово, Мюллер, якщо вас зопалу не ліквідують, вважайте, що все гаразд…
Сидячи в літаку, Мюллер трохи опам'ятався і став готуватися до розмови з рейхсміністром. Він розкрив портфель і дістав список агентів. Уважно його прочитавши, він подумав, що, коли зважити на той малий строк, який був у нього, справа зроблена непогано. Він поклав список назад у портфель, акуратно закрив його. Раптом він швидким рухом знову розкрив замки портфеля, витяг список і став шукати в портфелі ще щось. Це скидалося на страшний сон. Він чудово пам'ятає, що власноручно поклав до портфеля два примірники списку. А тепер був тільки один. Він ще раз перерив увесь портфель — другого примірника списку не було. Куди ж міг подітися другий примірник? Він же не випускав портфеля з рук ні на хвилину.
Від страху його почало морозити, він озирнувся на офіцера, який його супроводжував, але той мирно дрімав у кріслі. Мюллер, ніби боячись, що зараз може зникнути й останній примірник списку, обережно склав його, засунув у папку, потім акуратно вклав папку в портфель, замкнув його і ключі сховав у внутрішню кишеню кітеля.
Рівно гули мотори. Під крилом повільно пливла зелена земля. Мюллер дивився в ілюмінатор і намагався не думати про страшний фокус. Він став переконувати себе, що другого примірника взагалі не було в природі. Або був, але він його знищив. З метою збереження секретності. Так, так, якщо про це зайде мова, він так і скаже. Це цілком переконливо. Думка про те, що список вкрадено або загублено і що він може потрапити до рук противника, виникла тільки на мить. Біс з ним, з другим примірником, з тими, хто в цьому списку! Зараз головне — врятуватися самому.
Рудін у цей час ще никав по території розбитого військового городка. Він напружено думав про одне й те саме: що йому робити? Залишатися тут — безглуздо. Треба негайно тікати. І все ж він не тікав.
Опівдні біля території горобка зупинився автобус. З нього виліз офіцер і попрямував до есесівців, які стояли біля розбитих воріт. Там крутився й Рудін. Офіцер, що здався Рудіну знайомим, підійшов і спитав, чи тут підполковник Мюллер. Дізнавшись, що його тут нема, офіцер пішов назад до автобуса. Рудін наздогнав його.
— У вашому автобусі немає часом співробітника Щукіна? — суворо спитав Рудін.
— А в чому справа?
— Я співробітник другого відділу «Сатурна» Крамер.
— Я знаю це.
— Так от, вранці тут був Мюллер, він наказав, щоб Щукін залишився зі мною для оборони майна школи.
Офіцер розсміявся.
— Вашого Щукіна самого треба охороняти, щоб не помер від страху. З задоволенням зроблю вам цей подарунок…
