"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

рахунок спритності, з якою гітлерівська пропаганда заспокоювала німців. «Нічого серйозного у Франції не відбувається, просто Черчілль і Рузвельт лізуть у другий Дюнкерк, і чим більше вони своїх приречених солдатів висадять на французькому узбережжі, тим важчими і скандальнішими будуть їх цілковитий розгром і знищення», — так сказав по радіо 1 червня керівник відомства преси Шмідт.

Не минуло й двох тижнів, як стало ясно, що атлантичний вал—не що інше, як плід фантазії Геббельса, і що ніякого другого Дюнкерка не вийшло, а Німеччина має другий фронт.

22 червня почався могутній, нестримний наступ радянських військ на Центральному фронті. 23 червня в «Сатурн» прилетів Хуппенкоттен. Повноваження, з якими він примчав, були трохи дивні. Всі знали, що він гестапівець, який робить велику кар'єру, і знали, що він — одвертий недоброзичливець Канаріса, а той, в свою чергу, ненавидів цього вискочку. Хуппенкоттен прибув, маючи документ, підписаний Кальтенбрунером. Документ гласив, що пред'явник цього має з'ясувати на місці питання, що цікавлять управління імперської безпеки. Одночасно в «Сатурн» надійшла шифровка Канаріса, в якій пропонувалося в разі необхідності всіляко сприяти йому. Прочитавши шифровку, Зомбах тривожно задумався: виходило, що межі цієї необхідності мав встановити сам Хуппенкоттен? Дивно…

— Я мушу переглянути весь ваш агентурний архів, — безапеляційним тоном заявив Хуппенкоттен. — В разі потреби дещо з архіву я вилучу для доставки в Берлін.

— Я хотів би знати, чим це викликано? — спитав Зомбах.

На тонкому вродливому обличчі Хуппенкоттена з'явилася зухвала посмішка.

— Ви що, справді не знаєте?

— Адмірал Канаріс у шифровці про ваше прибуття до нас суті справи не уточнює,— офіціально сказав Зомбах.

— Природно! Адмірал розраховує, що ви знаєте про все без його роз'яснень. Ви просто не можете не знати! — гордовито, усвідомлюючи власну перевагу і силу, говорив Хуппенкоттен. — Повіривши вашим зведенням, верховне командування послабило Центральний фронт, і, як тільки це було зроблено, росіяни саме тут почали наступ. І після цього ви питаєте, чим викликана моя поява?

Зомбах мовчав. Не пояснювати ж цьому вискочці технологію роботи абверу, за якою матеріали «Сатурна» є не більше як напівфабрикатом і що в таких питаннях їх остаточна переперевірка — справа всього абверу і генштабу.

Мюллер, що був присутній при цій розмові і досі скромно мовчав, поворухнувся в кріслі і сказав примирливо:

— Ми з полковником, звичайно, думали про це. У мене навіть була думка своїми засобами провести контрольну переперевірку. Але ще краще це зробити вам. Свіжий погляд збоку завжди точніший і об'єктивніший.

— Загалом мені хотілося б до мінімуму скоротити цю нашу бесіду і приступити до діла, — закінчив розмову Хуппенкоттен.

Йому відвели кімнату поряд з кабінетом Мюллера і перенесли туди досьє всіх агентів «Сатурна». Два дні з ранку до пізньої ночі Хуппенкоттен порпався в паперах і вранці на третій день замовив собі літак, після чого зайшов до Мюллера.

— Ну, яке у вас враження? — обережно спитав Мюллер.

Хуппенкоттен відповів не відразу.

— Якщо вважати, що в повідомленнях ваших агентів наявна дезінформація, зроблена руками противника, то цю роботу противника слід визнати геніальною. Навряд чи таке визнання відповідає нашим інтересам, — сказав він.

— Думка про можливу дезінформацію з використанням наших агентів турбує мене давно, і я про це задовго до останніх подій неофіціально інформував управління безпеки, — конфіденціально стишивши голос, казав Мюллер. — Але ж могло бути й так: противник дістав дані про послаблення нашого Центрального фронту і змінив раніше схвалений ним план дій.

Хуппенкоттен насмішкувато поглянув на Мюллера.

— Дуже ловко, підполковнику. Ідеальна позиція! З одного боку, ви сигналізували про небезпеку, а з другого — ніякої небезпеки й нема, а є лише вина нашого генштабу, який не втримав у секреті своїх дій. Хитро! А може, тільки щось одне?

Мюллер промовчав. Хуппенкоттен сів до столу і, нахилившись до Мюллера, заговорив стиха:

— Набагато розумніше було б довести фюреру, що тут абвер Канарка з'їв те, що йому всунув у рот противник… — Він почекав трохи, дивлячись, яке враження справило це на Мюллера, і продовжував: — Але, на жаль, у матеріалах прямих доказів щодо цього нема. Все дуже переконливо. А йти проти Канаріса з домислами так само небезпечно, як полювати на акулу з складеним ножем. Тим паче зараз, коли фюрер цілком поклав на абвер стримування активності англосаксів.

— А що, коли викликати трьох-чотирьох агентів, причетних до цієї версії, і вибити у них зізнання?

— За вашим викликом прибудуть агенти, які побували в руках у росіян? — спитав Хуппенкоттен.

— Вони зізнаються і в тому, що росіяни навмисне їх відпустили, щоб надати більшої віри дезінформації.

Хуппенкоттен подивився на Мюллера майже здивовано і водночас схвально.

— На гірший випадок, ця ваша думка може здатися. Я доповім про цю ідею. Як група «Два ікс»?

— Роботу розгорнуто. Уже закинуто понад сорок осіб.

— І тільки?

— Я проводжу дуже суворий відбір.

— Врахуйте, Мюллер, у цій операції зацікавлений сам Гіммлер. Сподіваюся, ви розумієте, як далеко націлений цей його задум? Ідеться про врятування наших ідеалів навіть на випадок воєнної катастрофи.

— Я розумію це.

— В успіхові цієї справи і ваша особиста доля.

Мюллер розуміюче нахилив голову.

— Гіммлер ніколи не помилявся. Росіяни завтра стануть противниками своїх сьогоднішніх союзників, і ми на цьому повороті історії підключимось до нових ворогів комуністів не з голими руками.

— Як справи у Франції?

— Про цей фронт не думайте. Там війна — велика гра. Якщо буде потрібно, ми пропустимо їх у Німеччину без жодного пострілу. Судячи з усього, вам доведеться перебазуватися далі на захід. Я випадково прочитав наказ, згідно з яким за евакуацію відповідаєте ви. Це треба поламати. Придумайте мотиви для цього. Нехай Зомбах сам