Бродяги Пiвночi - Джеймс Олівер Кервуд

пішов до Мікі й потягнув його з хати до змайстрованої з віття клітки, у якій минулої зими тримав двох лисів. Коротким ланцюгом завдовжки десять футів він прив’язав Мікі за шию до жердини клітки, заштовхнув у клітку й лише після цього розрізав ножем сирицеві ремені та звільнив бранця.

Протягом кількох хвилин Мікі не ворушився, доки до закоцюблих і затерплих кінцівок не прилила кров. Тоді пес звівся на лапи й глянув на Ле Бо, який тріумфально захихотів і пішов до хати.

Потягнулися нестерпно довгі дні пекельних мук і страждань — нерівної боротьби між сильним дволапим здоровилом і нескоримим чотирилапим псом.

— Я тебе зламаю, чортяко! Присягаюся! ЗЛАМАЮ, чуєш? — не втомлювався повторювати Ле Бо, приходячи до клітки з палицею й батогом. — Ти ще приповзеш до мене, не сумнівайся. OUI! Коли я скажу «взяти», ти будеш битися! Затямив?

Клітка була маленькою, тому Мікі не міг ухилитися від ударів. Час від часу пес скаженів від побоїв. Чорна душа Ле Бо безмежно тішилася, коли Мікі нестямно настрибував на жердини, рвав їх зубами й бризкав кривавою піною, як скажений вовк. Упродовж 20 років Ле Бо дресирував бійцівських собак — такою була його методика. Так само він тренував Нету і зрештою домігся, щоб Убивця, підібгавши хвіст, біг до господаря за першим покликом.

Нанет тричі спостерігала з вікна хатини за моторошною боротьбою чоловіка з псом. Одного разу не стрималася й, сховавши обличчя в долонях, заридала. Коли Ле Бо повернувся й заскочив дружину в сльозах, він потягнув її до вікна і змусив дивитися на закривавленого напівмертвого Мікі, який валявся в клітці. Того ранку Жак ішов перевіряти капкани. Його вилазки зазвичай затягувалися аж до вечора наступного дня. Щойно трапер губився серед лісових хащів, Нанет бігла до загороди.

У цей час Мікі забував про дволапе страховисько. Часом пес був таким побитим, що майже нічого не бачив і ледь тримався на лапах. Тоді він повз до решітки й лизав ніжні руки Нанет, які та боязко до нього простягала. Згодом Нанет брала з собою закутану дочку, схожу на маленьку ескімоску. Мікі неймовірно тішився: дзявкав, метляв хвостом і припадав до землі, показуючи, що обожнює двох дівчат.

На другий тиждень ув’язнення сталася дивовижна для песика подія. Ле Бо пішов, а надворі шаленіла буря, тому Нанет не наважувалася винести дівчинку з хатини. Жінка пішла до клітки. Від хвилювання серце вискакувало в неї з грудей. Вона відчинила загороду й повела Мікі в хату! Якщо Ле Бо довідається про витівку…

Сама лише думка про це змусила Нанет здригнутися.

Відтоді вона постійно забирала пса до хати. Якось жінка заціпеніла від жаху, коли Ле Бо завважив плями крові на підлозі й підозріло на неї глянув.

— Я порізала палець, — збрехала вона й, миттю відвернувшись, ТАКИ порізала його собі. Коли Жак глянув на її руку, то побачив замотаний палець і кров, що проступала на пов’язці.

Після цього випадку Нанет уважно стежила за підлогою.

Хатина, де господарювала жінка й агукало маля, поступово стала раєм для Мікі. Якось Нанет зважилася лишити пса на ніч. Лежачи біля милої серцю колиски, Мікі невідривно водив поглядом за господинею. Нанет почала готуватися до сну досить пізно. Перевдягнулася в довгу м’яку сорочку, сіла коло Мікі й гріла голі ступні біля вогню. Вона розпустила дивовижні коси і почала розчісуватися. Мікі вперше побачив жінку розплетеною — по-новому прекрасною. Блискучі коси пасмами спадали на плечі і груди жінки й діставали аж до підлоги. Солодкий аромат підповз до ніздрів Мікі. Він підповз ближче й тихенько заскавулів. Пес уважно спостерігав, як Нанет закінчила розчісуватися й тонкими пальцями заплітала волосся у дві коси. Перш ніж погасити світло, жінка виконала ще один дивний ритуал: підійшла до дерев’яного ліжка попід стіною, дістала зі сховку під ковдрами маленьке розп’яття зі слонової кістки й, тримаючи його в руках, опустилася навколішки на збиту з колод підлогу й зашепотіла. Мікі слухав молитву. Йому було невтямки, що жінка просила в Господа захисту для дитинки — маленької Нанет, яка мирно спала в колисці.

Потім жінка заколисала дівчинку на руках, погасила світло й лягла в ліжко. Мікі лежав тихо до самого ранку, щоб жодним звуком їх не потурбувати.

Прокинувшись удосвіта, Нанет побачила, що Мікі поклав голову на край ліжка біля дівчинки. А мала тим часом солодко спала, притиснувшись до грудей матері.

Розпалюючи вогнище того ранку, Нанет відчувала незвичне піднесення: їй хотілося співати. Ле Бо мав повернутися аж увечері, і вона ніколи б не наважилася розповісти йому, як проведе цей день із псом і дочкою. Нині був день її народження. 26 років! Здавалося, за ці роки вона прожила два життя, одне з яких — вісім нелегких років подружнього життя з тираном. Та сьогодні вони втрьох влаштують свято. Ранок минув у святковій метушні, і в хаті витав новий дух — дух щастя.

Колись давно, до зустрічі з Ле Бо, Нанет мешкала у Вотерфаунді, де індіанці прозвали її «Тента Пенаш» (Маленька Пташка) за неймовірно ніжний голос. Ось і сьогодні вона співала, готуючись до святкування. Сонце зазирало у вікна хатини, Мікі весело дзявкав і метляв хвостом, а дитятко лепетало й агукало — про злого господаря всі забули. Нанет теж забула і знову стала дівчинкою — милою й гарною, як у ті часи, коли старий індіанець крі Чорна Сосна (тепер уже його не було серед живих) казав, що вона народилася з квітів. Нарешті святковий обід був готовий, і, неймовірно потішивши дочку, Нанет посадила Мікі на стілець за столом. Песик почувався безглуздо, а виглядав так кумедно, що Нанет заливалася сміхом — аж на довгих