Українська література » Пригодницькі книги » Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко

Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко

Читаємо онлайн Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко
Сорок перший порушник кордону виявився, певно, найнебезпечнішим, найхитрішим, найспритнішим.

Побачивши, що його переслідувач, прикордонник, перестав рухатись і стогнати, що собака тепер для нього не страшний, «Ковчег» сплигнув з дерева на землю і, навмання вистреливши у вівчарку, зник в густому лісі. Куля пролетіла мимо собаки.

Витязь натягнув поводок, намотаний на руку нерухомого інструктора, рвонувся в той бік, де зникла ненависна йому людина. Він був такий розлючений, що йому вдалося протягти по землі важке тіло. Смолярчука кілька метрів. Поводок зачепився за сучок сосни, поваленої бурею. Витязь звився на задні лапи, гавкав, хрипів, захлинався від люті, але не міг більше просунутись ні на крок. Тоді підбіг до нерухомого Смолярчука, вчепився зубами в гімнастьорку, намагаючись відірвати прикордонника від землі. Довго старався Витязь підняти свого друга. Розірвав гімнастьорку, але так нічого і не добився. Знесилившись від люті, що не знаходила собі виходу, поклав голову на передні лапи і заскавучав.

В цю мить раптом і виріс перед ним Тюльпанов. Витязь схопився, кинувся солдатові на груди, лизнув обличчя, радісно завищав.

Не звертаючи уваги на собаку, Тюльпанов опустився на коліна, приклав вухо до грудей Смолярчука. Живий, живий! Перев'язавши старшину, Тюльпанов підклав йому під голову руку, обережно підвів з землі. Ледь-ледь розплющились очі Смолярчука, ледь-ледь ворухнулися безкровні сині губи.

— Переслідуй! — ледве чутним шепотом наказав він.

— А як же ви?

— Переслідуй! — повторив Смолярчук і заплющив очі.

Тюльпанов зняв з руки старшини поводок і владно, по-господарськи скомандував:

— Слід, Витязю!

Вівчарка рвонулася вперед. Тюльпанов біг за нею, не вкорочуючи поводка. О, тепер він не відстане навіть від Витязя!

На шляху переслідування, біля високої металевої ферми на початку повітряної канатної дороги, виросли два лісоруби-верховинці в своїх білих; розшитих кольоровою вовною кожушках.

— Туди, туди, в долину подався! — дружно, в один голос закричали вони, розмахуючи цапинами — палицями з металевими наконечниками — знаряддям лісорубів.

Тюльпанов спитав, як була одягнута ця людина і чи давно вона тут пробігла. Лісоруби відповіли, що минуло чимало часу, не менше півгодини, а то й більше. Одягнута примітно: у білий кептар і темні штани. На голові зелений капелюх, на ногах важкі черевики на товстій підошві.

Дивлячись униз, на темний гостроверхий ялиновий ліс, що приховував круті схили гори аж до підніжжя, Тюльпанов подумав, що по цих труднопрохідних лісах, мабуть, мчить тепер порушник, як затравлений звір.

Він уже встиг далеко втекти за той час, поки Тюльпанов перев'язував рану старшини, і знову пробивався до великої дороги, до людей. Треба наздогнати його, поки він не загубився у натовпі.

Тюльпанов вирішив скористатися канатною дорогою. Робітники допомогли йому і Витязю надійно розміститись у підвісній колисці. Подякувавши лісорубам, Тюльпанов сказав їм, що в лісі на галявині, під старою ялиною, лежить поранений Смолярчук.

— Знайдіть його, допоможіть.

— Усе зробимо, не хвилюйся.

Повільно пропливла, розхитуючись на сталевих тросах, над глибокою безоднею, над верхівками дерев підвісна колиска.

Через тридцять хвилин вона зупинилася на рівнині, над естакадою лісового складу хімзаводу. Тюльпанов і Витязь спустилися на землю. Що ж робити далі? Як без сліду шукати порушника?

Ще згори Тюльпанов помітив на далеких підступах до шосе пішохідний міст через річку. Порушник, звичайно, не залишиться там, у лісі, він знову пробиватиметься до людей, у місто. Отже, обов'язково пройде міст, його ніяк не можна минути, він тут єдиний. Там, біля мосту, на цьому боці річки і треба зустрічати порушника.

Тюльпанов не помилився в своїх припущеннях…. На дерев'яному вузькому мосту, на якому вдвох не розійтися, появився міцний, кремезний чоловік в гуцульському кептарі і капелюсі.

Пробігши по мосту, порушник кинувся в прибережні зарослі верболозу, де на нього чатував Тюльпанов.

— Руки вгору! — скомандував прикордонник.

Порушник підняв руки, але відразу ж метнувся вбік, стрибнув у річку і зник під водою. Швидка течія підхопила капелюх і понесла його вниз.

— Не втечеш! — сердито сказав Тюльпанов.

Він взяв вірьовку, приторочену до ременя, прив'язав до неї камінь, метнув угору. Вірьовка з каменем на кінці кілька разів обкрутилася навколо товстого сучка сосни. Відштовхнувшись від берега, Тюльпанов перелетів трохи не через усю річку. Він стрибнув на мілководдя недалеко від того місця, де на мить пізніше виринув порушник.

Побачивши прикордонника, «Ковчег» кинувся до лісу, до рятівних кущів верболозу.

Тюльпанов наздогнав його на березі і, незважаючи на шалений опір, переміг, зв'язав по руках і ногах. Віддихавшись, Тюльпанов дістав ракетний пістолет, вистрілив угору.

Польовою дорогою швидко примчала машина з прикордонниками — солдатами п'ятої застави і капітаном Шапошниковим. Вона зупинилася біля річки, перед Тюльпановим.

Шапошников підійшов до порушника, мовчки подивився на нього.

— Де Смолярчук? — спитав він, обертаючись до Тюльпанова.

— Поранений…

… Старшина, оточений лісорубами, перев'язаний, лежав під ялиною. Несподівано почулося гавкання собаки. Смолярчук впізнав голос Витязя і всміхнувся блідими, покусаними губами.

На узліссі густого ялинника з'явилися Тюльпанов і Шапошников. Смолярчук трохи підвівся на руках і радісно дивився на бойових друзів, що наближалися.


Другого дня на заставі з усіма подробицями обговорювали подорож Олени з «Козловським», боротьбу з ним Смолярчука і Тюльпанова.

Саме тоді Волошенко і охрестив Олену «Громовицею».

Добре те ім'я, яке дали тобі рідні, коли ти з'явилася на світ, але в тисячу разів краще і дорожче те ім'я, яке дістала ти від людей, служачи їм, не шкодуючи свого життя.


Глава двадцять четверта

Затриманий

Відгуки про книгу Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: