Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер

спав, тільки те й роблю, що марю про Мейбл Дангем. То мені приверзлося, ніби молоденькі лані стрибають передо мною; я наводжу на них «оленебоя», щоб забити яку на м’ясо, а ці пустотливі звірята ніби оглядаються до мене, і я раптом бачу в кожної чарівне личко Мейбл, яке немов промовляє, сміючись: «Стріляй мене, якщо смієш!» А часом сниться, ніби я чую її солодкий голос серед пташиного щебету. Ось минулої ночі мені приснилося, буцімто я перепливав через Ніагарський водоспад і забрав Мейбл з собою, аби тільки не розлучатися з нею. А то було таке страшне приверзлося, що страшнішого для мене й бути не може — так, ніби якийсь біс а чи мінг-чаклун наврочив: приснилося, немовбито через якийсь нещасний випадок я втратив Мейбл — чи то вона сама роздумала й пішла від мене, чи то її силою хтось вирвав з моїх рук...

— О, Слідопите, якщо вам це гірко переживати уві сні, то як переносити все це тому, хто мучиться увіч і знає, що це так справді... справді... справді!.. Що це страшна правда, що більш не лишилося вже ніякої надії, що вже хоч з мосту та в воду!..

Ці слова вирвалися в Джаспера нестримно, як виливається рідина з розтрощеної посудини. Він сказав несамохіть, майже підсвідомо, але з такою відвертістю і з таким почуттям, що не можна було засумніватися у їх щирості. Слідопит здригнувся і з хвилину дивився на свого приятеля, мов прибитий громом, і аж тепер, незважаючи на свою простодушність, він нарешті збагнув усю правду. Хто не знає, як гарячково починає працювати розум, коли раптом відкривається ключ до того, чого досі навіть не підозрював; як швидко тоді линуть думки й формуються остаточні висновки! Наш герой був такий по натурі довірливий, прямодушний і настільки певен, що всі його друзі зичать йому такого ж щастя, як і він їм, що до цієї злощасної миті жодного разу й не запідозрив Джаспера у коханні до Мейбл. Тепер, однак, він надто добре знав силу цієї пристрасті по собі, а вибух почуттів його приятеля був такий сильний і природний, що не лишив Слідопитові жодних сумнівів. Першим почуттям, що охопило його після цього повороту думки, було почуття глибокого приниження й невимовного болю. Він раптом збагнув, наскільки молодший, наскільки вродливіший за нього Джаспер і, можливо, бажаніший для Мейбл, ніж він сам. І тут у ньому знову, як і завжди, заговорило душевне благородство, його природжена схильність недооцінювати себе — словом, прокинулася повага до прав і почуттів інших людей, повага, котра, здавалося, була невід’ємною частиною його єства. Він узяв Джаспера за руку, підвів його до колоди, що лежала поруч, і силою своїх залізних м’язів змусив юнака сісти, присівши й сам поруч.

Джаспер - Прісна Вода схаменувся й засоромився своїх почуттів уже тієї миті, як вони нагло вирвалися в нього. Він би віддав усе на світі, щоб вернути назад свої слова, проте був по натурі такий відвертий і так звик бути в усьому щирим зі своїм другом, що й у гадці не мав приховувати будь-що від Слідопита а чи якось уникати щиросердого пояснення, котрого, як він знав, йому тепер нізащо не уникнути. Вже заздалегідь тремтячи перед тим, що мало так чи інакше статися, він, проте, і не думав якось викручуватися.

— Джаспере, — почав Слідопит таким серйозним тоном, що в хлопця аж мурашки пішли по тілі,— це мене просто здивувало! В тебе, як бачу, набагато ніжніше почуття до Мейбл, ніж я собі навіть уявляв, і якщо тільки мій гонор і моє самолюбство не підманюють мене так жорстоко, то мені жаль тебе, хлопче... від усієї душі жаль! Так, тепер я знаю, як треба співчувати тому, хто віддав своє серце такій дівчині, як Мейбл, і не має ніякої надії, що вона відповість йому взаємністю. Всю цю справу, Прісна Водо, треба, одначе, з’ясувати до кінця, щоб між нами не було, як то кажуть делавари, жодної хмарки.

— Та що тут з’ясовувати, Слідопите! Все й так ясно — я кохаю Мейбл Дангем, а вона мене — ні... Вона вибрала собі в чоловіки вас, і найрозумніше буде, коли я піду звідси світ за очі на солону воду й навіки забуду вас обох.

— Забути мене, Джаспере?! Це була б кара, якої я не заслужив! Та й звідки тобі відомо, буцімто Мейбл в усьому віддає перевагу мені? Звідки ти це взяв, хлопче? Я в цьому, наприклад, ще не зовсім певен!

— Вона ж виходить за вас заміж, а хіба Мейбл пішла б за того, кого сама не любить?

— До цього її спонукав сержант; так, так, саме спонукав, а в покірливої дочки могло й не вистачити сміливості, щоб заперечити останній волі батька. А сам ти будь-коли казав Мейбл, що любиш її, що в тебе в душі такі гадячі почуття до неї?

— Ніколи, Слідопите! Я б ніколи в житті не наважився так образити вас!

— Я вірю тобі, хлопче; вірю тобі й знаю, що ти таки пішов би на солону воду й навіки поховав у собі ці почуття. Але цього не повинно бути! Скажемо про все це Мейбл, і хай вона вибирає з поміж нас за велінням свого серця. Так, хай вибирає, якщо навіть я не переживу такого випробування! То ти кажеш, ніколи й нічого такого не казав їй, Джаспере?

— Нічого певного... Щоб прямо й відверто, то нічого. Проте я повинен сказати вам, Слідопите,— вам, своєму найвірнішому приятелеві, все чисто, щоб покінчити з цим раз і назавжди. Ви ж знаєте, як хлопець і дівчина часом розуміють одне одного чи гадають, що розуміють одне одного, не перекинувшись при цьому жодним словом; вони читають думки одне одного — принаймні їм так здається — за тисячею різних прикмет.

— Ні, Джаспере, я нічого такого не знаю,— відверто признався провідник, бо, правду кажучи, всі його спроби зав’язати дружні стосунки з Мейбл жодного разу не зустрічали з її боку того любого, дорогого заохочення, котре безмовно засвідчує переростання прихильності в любовне захоплення.— Ні, Джаспере, я нічого такого не знаю. Мейбл завжди ставилася до мене лагідно й усе те, що хотіла сказати, висловлювала чітко і ясно.

— Вам, звичайно, випало щастя почути від неї, що вона кохає вас, Слідопите?

— Ні, Джаспере, таких слів я від неї якраз і не чув. Вона тільки казала, що ми