Вибрані твори. Том перший - Леонід Михайлович Тендюк

Тож зябра є (а совісті в лиходіїв немає!) — їх треба випробувати на живій людині.

Невже безумці, он ті, самовдоволені, пихаті, що зараз розсілися в боксі А-прім Бе-прім, безцеремонно поклавши ноги на стіл, — невже вони одного з нас обрали своєю жертвою? Ні, краще ми всі підемо на смерть, а товариша скривдити не дамо!

— Світова енергетична криза — нестача пального, — підморгнувши містеру Бетлеру-роботу, почав акванавт, що приплив на «Мустангові Дракулі», — змусила дирекцію корпорації «Шелл» вести розвідку нафти далеко за межами континентального шельфу. Це, звичайно, поки що дорогувато й не вигідно.

— Та й нічия територія — ха-ха-ха! — нейтральні води Світового океану, — озвався містер Робот, — які, буцімто — ха-ха-ха! — належать усім і нікому зокрема.

— Так, — підхопив «ковбой» із «Мустанга Дракули». — В цьому нас дехто справді намагається переконати.

— Містер, як вас там… — озвався Кім Михайлович. — Вас не збирається «дехто» переконувати — сто дев'ятнадцять країн світу на конференції Організації Об'єднаних Націй з морського права в Монтего-Бей на Ямайці поставили свої підписи під Міжнародною конвенцією.

— Пан руський комодор[6] нагадує нам про так звану «Хартію морів»?

— Ха-ха-ха! — зрозумівши, що дружок його глузує, зареготав Бетлер.

Ніхто на його істеричний сміх не звернув уваги, і «ковбой» вів далі:

— Чого ж, чули, чули про ту конвенцію! — і він, ніби з писаного, процитував — «Хартією морів» визначено порядок, як використовувати морське дно та його ресурси поза континентальним шельфом, що оголошені спільним спадком людства. Розвідка й розробка покладів вестиметься під контролем створеного в Монтего-Бей міжнародного органу.

— Така обізнаність із міжнародним морським правом робить вам, містере Ікс, честь, — сказав Кім Михайлович і додав — От тільки не зрозуміло: чого ж ви, знаючи про ту Хартію, не дотримуєтесь її принципів. Ще більше — вчиняєте розбій. З давніх-давен напад у відкритому морі на людей вважався піратством. А з піратами, як відомо, розмова коротка — зашморг і на рею!

На якусь мить у боксі запала тиша. Лише було чути одноманітне поклацування апаратів та гудки зумерів.

— Комодоре! — процідив крізь зуби «вершник» підводного «коня-мустанга». — Ви забули найголовніше…

— Ха-ха-ха! — заревів людиноробот, містер Бетлер.

— Ви забули, — докінчив той, — що делегація Сполучених Штатів Америки категорично відмовилася підписувати Конвенцію з морського права.

— Знаю, — з сарказмом відказав Кім, — Вашому поріддю агресорів більше припало: ніж чи бомбу в руки — і, як розбійники, на дорогу. Що ж, ви, містере, лжепредставник компанії «Шелл», а точніше гоп-компанії, яка прагне панувати над світом, уже довели: для людей ви — оскаженілі вовки! Як там у вас, у Техасі, звуться вовки? — запитав. — Койоти, чи що?

— Койотів у Техасі немає, — виявив неабияку обізнаність «нафтодобувач» про вовків.

— У лісах, можливо, й немає — койоти водяться в Північній Америці. Але двоногі хижаки є й на півдні Штатів. Свідчення тому — ви, містере Ікс, і вся ваша гоп-компанія!

— Звідки відомо, що ми — американці?

— Видно пана по халявах! — відповів за Кіма Михайловича Данило.

— Тільки вони, Даню, не з того племені, що наші улюбленці Том Сойєр і Гекльберрі Фіни, — підтримав товариша я. — Аби Марк Твен дізнався про «діяння» своїх землячків, він би, мабуть, вигукнув: «Боже, мені соромно, що я американець!»

— Припиніть анти… анти… анти, — ніби в механізмі щось заїло, повторював те саме містер Бетлер. — Антиамериканську пропаганду! — нарешті вичавив він.

— Отже, що шукала Міжнародна експедиція «Гондвана» в Індійському океані, поблизу Дієго-Гарсії та Носі Мазави?

Наш командир, Кім Михайлович, ніби обдумував, що ж відповісти, — поки що мовчав, не проронивши жодного слова.

«Он які вони, значить, насправді, нафтопромисловики! — подумав я. — Ось що їх цікавить і куди вони хилять». Не було сумніву — ми потрапили в зміїне — підводне! — кубло тих, хто намагається перетворити Індійський океан, його острови на військовий плацдарм, щоб із нього вести агресію.

Пригадую, перед самим відплиттям із рідного порту до нас на «Садко» завітав лектор-міжнародник. Він багато розповідав про країни світу. Зупинився і на тих, які ми збиралися відвідати — Японію, Сінгапур, — та повз які будемо проходити.

Мова тоді зайшла і про архіпелаг Чагос.

— Якщо вірити мандрівникам, які побували на островах Індійського океану, до речі, й видатному англійському природознавцю минулого століття — Чарлзу Дарвіну, що плавав там на кораблі «Бігл», — сказав лектор, — то суходоли ті дуже мальовничі. Архіпелаг Чагос — також.

— Атол Дієго-Гарсія, — вів далі він, — крайній на південному сході того архіпелагу. На ньому розташовано великий і кілька менших острівців. Найбільший — Діего-Гарсія.

Раніше острів належав державі Маврікії, потім перейшов у англійське володіння. І пішли торги! Звідти силоміць вивезли тубільне населення, а Сполучені Штати Америки, заплативши Англії одинадцять з половиною мільйонів доларів, збудували там військову базу.

Як ви знаєте, янкі діють хитро й підступно. Спочатку поставлять ногу, а потім і другу. Так воно вийшло й з Дієго-Гарсія. Американці запевняли, що хочуть організувати на острові лише центр зв'язку для свого військово-морського флоту. Коли ж той центр заснували, військове відомство США — Пентагон, — фінансувавши мільйони й мільйони доларів, відразу заходилося укріплювати базу. Збудували аеродром, сховища пального. Саму лагуну колись чарівного куточка землі, зруйнувавши й розширивши, перетворили на стоянку авіаносців і оснащених ядерною зброєю підводних човнів.

«Дієго-Гарсія — піратський авіаносець США» — так назвала одну із статей алжірська газета «Ель-Муджахір», — закінчив свою розповідь лектор-міжнародник.

…«Садко» разом з іншими дослідними