Команда "Синьої чайки" - Тоне Селішкар

Цю пропозицію всі зустріли захоплено. Кожному хотілося якшвидше знову сісти на «Чайку» й рушити додому! Додому! Додому!

Хлопці насипали перед «Чайкою» величезну купу дрібного каміння, аби не пошкодило її вибухом. У розколину скелі Іво напхав пороху. Бікфордів шнур замінила шворка, вмочена в олію з ліхтаря. З цією технікою Іво гаразд познайомився за часу праці в каменоломні. Коли хлопці поховалися в безпечному місці, він підпалив шворку й відбіг за скелю. Повільно повз пломінчик проолієною шворкою. Нараз загуркотів вибух, і скеля розвалилася на безліч уламків. Так само вчинили й з другою. Путь «Чайці» було відкрито. Тепер черга за нею! Друзі пробрали від уламків доріжку до води й заходилися коло «Чайки». Вони штовхали її, штовхали щосили, аж очі їм рогом лізли, і «Чайка» зрушила! Ще трохи, ще трішечки, нарешті, останнє зусилля — і «Чайка» вмочила носа у хвилі!

Гей, то було веселощів! Хлопці прихапцем знесли все своє майно на баркас, підняли вгору саморобне вітрило, яке, дарма що було латане-перелатане, одразу ж виповнилося вітром. Певна річ, це вітрило було набагато менше за попереднє, й керувати ним було важче. Море лежало гладеньке, мов люстро, ранкове сонце щойно починало припікати. Поволі, не хапаючись, вони обійшли на «Чайці» острів. Десь опівдні кинули якір проти печери. Міхаел виліз на кам'яний ріг, щоб учасно попередити про пачкарський вітрильник, коли той з'явиться, а Іво й Франьо завели баркас у вузеньку затоку, вискочили на обмілину й побрели до печери.

Щойно заходилися вони навантажувати «Чайку», як прилетів задиханий Міхаел, який чатував на кам'янім розі над затокою, й закричав:

— Двощогловий вітрильник! Білі вітрила!

розповідає, як побратими «Синьої чайки» взяли гору над пачкарями з «Метеора» й захопили їхній корабель

Це був моторний вітрильник «Метеор», який перевозив південні овочі з Італії до Спліта.[6] Вітру зараз не було, й потужний мотор швидко гонив вітрильник по хвилях.

Тої бурхливої ночі, коли «Чайку» викинуло на скелі, «Метеор» саме відходив од печери. Шторм виявився на руку команді вітрильника, яка складалася з чотирьох чоловік. Справа в тім, що хоч офіційно «Метеор» перевозив овочі, насправді то був контрабандистський корабель, і всі чотири моряки на ньому були досвідчені пачкарі, з тих, яким усе байдуже.

До трюму «Метеора», величенького й чепурного двощоглового корабля, вміщалося понад вісім вагонів вантажу. Дві каюти під палубою правили за мешкання команді під час плавби. Щоразу, повертаючись із Італії, «Метеор» заходив на ці острови, команда переправляла до печери контрабандні товари, н корабель ішов далі до Спліта, немов звичайне торговельне судно. В місті пачкарі сповіщали своїх спільників, і ті на маленьких рибальських човнах розвозили й спродували товари з печери геть по всім узбережжі.

Вітрильник наближався до острова, й усі чотири матроси пильно вдивлялися в прибережні скелі. Дебелий, мускулястий безбородий чолов'яга водив далекоглядною трубою на всі боки. Біля мотора сидів одноокий чоловік з величезним шрамом на чолі, решта двоє сиділи на палубі й безтурботно балакали собі. Чоловік зі шрамом приступив до них і спитався:

— А що там поробляють унизу наші хлопчаки?

— Та бодай би їх дідько взяв! — злісно відказав один з матросів. — Ще тільки цієї халепи нам бракувало! Ти там добре їх замкнув? Ще повилазять нагору.

— Не турбуйся, — відповів другий. — Вони так виснажилися вчора, що, либонь, сплять і досі. Одне мене непокоїть; що то вони торочили про якусь «Чайку» та про друзів? І взагалі це якась до біса заплутана історія.

Раптом безбородий моряк одсахнувся від борту, його обличчя спотворила нестримна лють, і він загорлав:

— А сто чортів! Вітрило коло печери!

— Ти диви, справді! — байдуже завважив чоловік зі шрамом. — Мабуть, то наші! — Але тої ж миті він зблід, бо згадав, що баркас їхніх спільників, які приходили сюди по товар, набагато більший і має червоні вітрила.

— Зрада! — вигукнув безбородий, кинувся в каюту й вибіг звідти з рушницею.

— Стривай! — закричав моторист. — Таж там не видно жодної живої душі.

Стерновий повернув корабель, ніби вони збиралися плисти повз острів. Безбородий з далекоглядною трубою перебіг на корму й звідти стежив за берегом. Ось він уздрів двох хлопців, то були Іво й Франьо, які саме вискочили з печери, почувши від Міхаела про корабель. Іво відразу впізнав той вітрильник по двох щоглах і широкому корпусу. Так, це з нього вночі розвантажували контрабанду!

Нараз чоловік зі шрамом вигукнув:

— Таж там самі дітлахи! Ну й діла! Може, це ті самі шибеники, про яких нам торочили оті хлопчиська, коли ми їх витягли з води! Ану давай до берега! Зараз ми їх переловимо, як тих зайців!

І він наказав повернути корабель до острова.

Хлопці, охоплені жахом, забилися назад у печеру. Вони бігали в темряві, наштовхуючись одне на одного, намагалися видряпатись по прямовисних стінах нагору, чалапкотіли босими ногами по воді, марно шукаючи якусь криївку. Навіть Іво розгубився й не знав, що їм робити: вони попалися, наче миші до пастки. І перше ніж хлопці устигли прийти до тями, коло входу до печери стали троє озброєних чоловіків. У напівтемряві вони схожі були на справжніх піратів. Безбородий націлився на них рушницею й заревів:

— Що ви тут шукаєте, шмаркачі?

Крижаний жах огорнув хлопців, хтось голосно хлипнув. Але Іво все-таки спромігся на відповідь:

— Уночі шторм викинув нас на цей острів. Ми шукали воду й натрапили на цю печеру. Це, мабуть, покинута схованка контрабандистів…

Чоловіки перезирнулися. Їхню таємницю розкрито. Порадившись, вони наказали хлопцям сісти в човен і відвезти їх на «Метеор». «Чайку» також прихопили з собою й припнули її до корми вітрильника. Щойно хлопці зійшли на палубу, їх вишикували біля щогли, й Лоренцо — так