"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький

class="book">Біркнер веселішав і веселішав. Випили ще. Він почав розповідати смішну історію, як він одного разу п'яний повернувся до казарми військового училища і, побачивши на плаці чучело для штикового тренування, сприйняв його як офіцера і завів з ним розмову, вибачаючись за свій стан. Розповідав він дуже смішно. Але при цьому Рудін знову чув у його німецькій мові якусь майже невловиму фальш, вірніше ледь помітний акцепт.

Рудін почав було перекладати його розповідь, але Біркнер, поглянувши на пониклого Щукіна, сказав по-німецьки:

— Ну його к бісу, він уже, здається, стає кабаном. Вони випили тепер тільки вдвох.

— Справді, ще захропе, а я цього не переношу, — сказав Біркнер.

Щукін сидів, здавалось, байдужий до всього, що відбувалося. Іноді він лінивим рухом брав виделку, наколював яку-небудь закуску, клав її в рот і потім довго повільно жував, дивлячись поперед себе помутнілими очима.

Рудін розповідав Біркнеру, як він уперше в житті стрибав з парашутом, коли його скидали до партизанів літньої ночі сорок першого року. Біркнер, слухаючи розповідь Рудіна, голосно реготав. Коли з'ясувалося, що Біркнер також недавно одержав орден, Рудін запропонував винити за його нагородження. Щукін теж пробував випити, але розхлюпав коньяк собі на коліна. Рудіну здалося, що він зробив це не зовсім природно. Сам Рудін не п'янів і навіть не боявся цього. Він уже не раз перевіряв у собі цю якість: коли нерви напружені, спиртне на нього не діє. Потім, згодом, сп'яніння обрушиться на нього нестерпним головним болем, нудотою, але цього ще не було.

Запідозривши, що Щукін перебільшує своє сп'яніння, Рудін вирішив показати, що він теж починає п'яніти, і відразу ж помітив на собі пильний, немовби перевіряючий погляд Біркнера.

Якраз тієї хвилини двері до кімнати трохи відчинились, і ординарець Біркнера покликав його в коридор до телефону. Біркнер вилаявся, що ніде йому немає спокою, і вийшов.

Щукін підвів важкий, але абсолютно ясний погляд на Рудіна, ледь повів головою в бік дверей і тихо сказав:

— Врахуйте, він знає російську мову, — і знову опустив голову на груди.

Рудін буквальне завмер.

Тієї ж хвилини повернувся Біркнер. Обмірковувати те, що сталося, Рудіну було ніколи. Він міг лише пасивно чекати дальшого розвитку подій, не забуваючи, однак, того, що сказав Щукін. Але що ж усе це значило?

— Це дзвонив Мюллер, — сказав Біркнер. — У нього теж гості, і він просив передати, що вони випили за ваше нагородження. Будьмо ж, Крамер, ввічливі і випиймо у відповідь за наше начальство.

— З задоволенням, — сказав Рудін.

Вони випили.

— Ні, мені зовсім не подобається наш пан Щукін, — раптом заявив Біркнер і почав трясти Щукіна за плечі. Той підвів голову і винувато посміхнувся. — Киньте! Який ви, до біса, росіянин, якщо після двох чарок валитесь? Ану, випийте. — Біркнер підсунув до нього фужер з коньяком, і не пробуйте розлити. Пийте за здоров'я нашого начальства.

Щукін зітхнув, з приреченим виглядом взяв бокал і почав пити.

— Ще! Ще! — кричав Біркнер доти, поки Щукін не спорожнив фужер. — І прошу поводитись пристойно, за столом не спати.

Вислухавши переклад сказаного Біркнером, Щукін спробував підвестися, але одразу ж гепнувся на стілець.

— Слухаюсь, — промимрив він ледь чутно.

— Справді, — звернувся до Рудіна Біркнер. — Що може бути більш незрозумілого і підозрілого, аніж росіянин, який не вміє пити? Перекладіть йому це.

Рудін переклав. Щукін обернувся до Біркнера.

— Хочете знати, що іще незрозуміле і підозріле? То я скажу нам. Ось він! — Щукін тицьнув пальцем у Рудіна.

— Що він сказав? — швидко спитав Рудіна Біркнер. Рудін уже зрозумів, що саме тут і захована приготовлена для нього пастка. Він точно переклав сказані Щукіним слова.

— Ну і що ви на це скажете? — вмить запитав Біркнер.

— Нічого не скажу. Діалог з маячнею — не мій фах.

Біркнер голосно засміявся і, відразу обірвавши сміх, спитав:

— А все ж цікаво, що він має на увазі? Ану спитайте його?

Рудін спитав.

Щукін з якоюсь завченою інтонацією сказав:

— Комуністи засилають до партизанів своїх найкращих людей, і раптом вони заслали вас — напівнімця, який тільки того й чекав, щоб перебігти на цей бік. Як же в це повірити?

Рудін обернувся до Біркнера, щоб спитати, чи треба перекладати, і наткнувся на його пильний злобливий погляд.

— Перекладати?

— Так, так, мені дуже цікаво, що він меле, — усміхнувся Біркнер.

Рудін переклав.

— А що? Маячня, а логічна, — майже весело зауважив Біркнер.

Рудіну було ясно, що ця небезпечна для нього гра була розроблена заздалегідь. Щукін не міг не погодитись на участь у цій грі, але чомусь знайшов за потрібне попередити його, що Біркнер знає російську мову. Проте можливо, що Щукін діє зовсім не з примусу, і тоді його поводження може бути теж частиною гри. Нарешті, Щукін міг і не дістати можливості зробити це попередження. Словом, багато тут було незрозумілого. Рудін нічим не виказував ні своєї тривоги, ні хвилювання. Йому це було нелегко, якщо зважити, що випили вже немало. Десь у потилиці починав наростати глухий біль.

— Справді, Крамер, як могло статися, що пани більшовики вирішили виявити до вас таке сліпе довір'я? — спитав Біркнер, наповнюючи фужер і вдаючи, що Щукін його вже не цікавить, а керує ним лише власна і зовсім невинна цікавість.

— Уся справа лише в тому, — спокійно відповів Рудін, — що в них ганебно мало людей, які знають мову. — Він пригубив коньяк. — Що я? Мені відомі ще й не такі випадки! В один партизанський загін скинули колишнього вчителя німецької мови, який уже перебував на пенсії. І тільки вже партизани виявили, що