Твори в двох томах. Том 2 - Марк Твен
— А які вони із себе, Сенді?
— Осяйні лики, осяйні шати, чудові райдужні крила, вісімнадцять футів на зріст, при мечах, велично піднесені голови, — схожі на військових.
— А сяйво у них є?
— Ні, в усякому разі не обідком. Архангели й патріархи вищих класів носять штуку куди кращу. Це круглий масивний золотий німб, такий блискучий, що осліпнути можна. Ти, коли жив на землі, часто бачив на картинах патріарха з такою штукою, пам’ятаєш? Голова у нього ніби на мідній тарелі. Але це не дає правильного уявлення. Німб набагато блискучіший і красивіший!
— Сенді, а ти розмовляв з цими архангелами й патріархами?
— Хто, я? Та як могло таке тобі й на думку спасти, Стормі? Я недостойний розмовляти з такими, як вони!
— А Толмедж достойний?
— Звичайно, ні! У тебе таке саме плутане уявлення про ці речі, як і в кожного на землі. І в мене було таке ж, але тепер я порозумнішав. Там, унизу, кажуть, що є владика небесний, — і це правильно, але кажуть так, ніби тут республіка, де всі рівні й кожен має право облапити всякого, хто трапиться йому назустріч, і бути запанібрата з усіма обраними, починаючи з найвищих. Як усе це безглуздо! Яка може бути республіка за владики? Яка взагалі може бути республіка там, де на чолі уряду самодержець, де немає ні парламенту, ні ради, яка б утручалася в його діла, де ніхто не голосує, ніхто не обирає, ніхто в усьому всесвіті не має голосу в керуванні державою, нікого не запрошують брати участь у державних справах і нікому не дозволяють цього? Гарна республіка!
— Еге ж, рай, бачиться, не зовсім такий, як я собі уявляв. Але я, в усякому разі, думав, що зможу познайомитися із вельможами, — не те щоб, скажімо, випити на брудершафт, а так — поздоровкатися за руку, погомоніти про се, про те.
— А скажи-но мені, чи міг би який-небудь Том, Дік чи Гаррі зустрічатися отак запросто з членами російського кабінету міністрів? З князем Горчаковим, наприклад?
— Гадаю, що ні, Сенді…
— А тут тобі та сама Російська імперія — тільки більшого масштабу. У нас і не пахне республікою! Тут теж є свої ранги. Є віце-королі, князі, губернатори, віце-губернатори, віце-віце-губернатори й сотні ступенів знаті, від великих князів — архангелів — і далі, все нижче й нижче, до тих верств, де вже немає ніяких титулів. Чи ти знаєш, що таке принц крові на землі?
— Ні.
— Так от, слухай. Принц крові не належить, власне, ні до королівської родини, ні до звичайної аристократії, — він нижчий за першу і вищий за другу. Приблизно таке саме становище у патріархів і пророків. Є дуже великородна публіка — люди, котрим ми з тобою не годні й сандалі чистити, а вони не годні чистити сандалі патріархам і пророкам! Це, може, дасть тобі деяке уявлення про їхні ранги. Тепер ти розумієш, як високо вони поставлені? Дві-три хвилини бачити когось із них — і вже буде про що пам’ятати й говорити тисячу років! Ти подумай тільки, капітане: якби Авраам став тут де-небудь ногою, то навколо цього сліду відразу поставили б огорожу, а зверху зробили б накриття, і люди з усіх кінців неба сходилися б сюди сотні й сотні років, аби тільки поглянути на це місце! Авраам якраз один із тих, кого містер Толмедж із Брукліна збирається обняти, розцілувати й зросити сльозами, коли сюди прибуде. Йому треба взяти з собою добрячий запас сліз, інакше ставлю п’ять проти одного, що вони у нього пересохнуть раніше, ніж йому трапиться нагода пролити їх!
— Сенді, — кажу йому, — я уявляв собі, що і я буду тут рівний з усіма, але тепер бачу, що треба це викинути з голови. Та я й без цього цілком щасливий.
— Капітане, ти щасливіший, ніж був би за інших обставин! Ці старі патріархи й пророки на багато віків старші від тебе, вони за дві хвилини зрозуміють те, на що тобі потрібен цілий рік. Чи пробував ти коли-небудь вести приємну й корисну розмову з трунарем про вітри, течії й коливання компаса?
— Знаю, що ти хочеш сказати, Сенді. Мені було б просто нецікаво з ним говорити, бо в цих справах він нічого не тямить. Він набрид би мені, а я — йому.
— Ти вгадав! Твоя розмова надокучила б патріархам, а їхні розмови були б вищі за твоє розуміння. Кінець кінцем тобі захотілося б сказати: «Прощавайте, ваша превелебність, коли-небудь ще завітаю до вас!» — і не завітав би довіку. Чи запрошував ти коли-небудь кухонного юнгу до себе в каюту, щоб разом пообідати?
— Розумію, куди ти хилиш, Сенді. Я не звик до такої високопоставленої публіки, як патріархи й пророки, серед них я почувався б ніяково й незграбно і був би радий вибратися звідти. Сенді, а хто вищий рангом: патріарх чи пророк?
— О, пророки важливіші за патріархів! Навіть наймолодший пророк стоїть вище за найстарішого патріарха. Еге ж, сер, самому Адамові