Острів Тамбукту - Марко Марчевський
– Іди сюди, Гахаре, — гукнув я. — Іди сюди, поговоримо.
Він обережно зробив кілька кроків і зупинився. Як він схуд! В глибоко запалих великих очах застигла важка туга, видовжене темне обличчя було сухе й сіре, як у мумії. Лише за десять днів страждань він постарів на десять років. Смерть дружини завдала йому великого й несподіваного удару, потім навала японців, варварське бомбардування й пожежі, втеча в джунглі, а тепер нове лихо загрожувало племені — американські бойові кораблі. Події відбувалися одна за одною з карколомною швидкістю. Людям, які жили все життя тихо й спокійно із своїми дрібними турботами, було не під силу перенести всі ці нещастя.
Хоч і дуже схудлий, хоч і прибитий горем, Гахар був показний старик — високий, з благородною поставою і повільними рухами, а сім поясів мудрості, що оперізували його стегна, надавали йому ще більшої поважності.
— Тана Боамбо тут? — спитав я.
— Немає.
— А Амбо?
— Теж немає, — похитав головою Гахар. Ад'ютант роздивлявся його з великою цікавістю.
— Це не вождь? — спитав він мене.
— Ні, це головний жрець. Він має великий вплив на плем'я.
— Значить, ми можемо вести з ним переговори?
— Звичайно.
Я запитав Гахара, чи сам він прийшов сюди, чи є ще хто з ним.
– Є, — відповів він.
— А де вони?
— Тут, — непевно сказав Гахар.
Значить, я не помилився. Гахар був не сам. Я звелів йому покликати й інших, але він удав, що не почув, і спитав, показуючи на ад'ютанта:
— Це і є вождь пакегі з великих човнів?
— Ні, Гахаре. Цей білий чоловік — каліман біля, поважна особа, але не тана пакегі. Він хоче говорити з тобою.
— Ні! — відрізав Гахар.
його відмова була для мене несподіваною.
— Чому, Гахаре? Він нанай біля — добра людина.
Ваш приятель.
— Приятель? — глянув на мене Гахар здивовано. — Не вірю, Андо. Тільки ги наш приятель. Ось я прийшов до вас без списа, а цей пакегі з стрілою, що пускає блискавки. Чому?
І справді, в ад'ютанта на поясі висів чималий пістолет. Я знав, що не слід було йти до тубільців із зброєю, і ще на кораблі хотів сказати ад'ютантові, щоб він залишив пістолета, але на наважився. Боявся, щоб він не подумав чого поганого. Ад'ютант помітив недружелюбний погляд Гахара і спитав мене, в чім річ.
— Головний жрець не хоче вести переговори з нами…
— Чому? — здивувався ад'ютант.
— Коли два ворогуючих племені вирішують вести переговори, — пояснив я, — вони сходяться в певному місці без зброї. А ви прийшли з пістолетом. Головний жрець розглядає це як ворожий акт по відношенню до племені і не хоче вести переговорів.
— Що ж я маю робити? — спитав ад'ютант.
— Залиште пістолет край лісу і поверніться без нього.
— О ні, це неможливо! Статут забороняє!
— Гаразд, тоді дайте пістолет мені.
Ад'ютант відстебнув пістолет од пояса і віддав мені.
— Тепер ми можемо говорити, так? — звернувся я до Гахара.
— Тепер можемо говорити, — сказав він і підійшов ближче до нас.
«Переговори» почалися. Гахар сказав, що Велика рада вирішила, щоб усі повернулися до селищ і збудували собі нові хатини, якщо пакегі обіцяють не турбувати їх своїми відвідинами. Вони не хочуть од пакегі ніякої допомоги і не бажають з ними зустрічатися. Коли я сказав йому, що пакегі допоможуть їм швидше збудувати хатини, Гахар замахав руками:
— Ні і ні! Не треба нам їхньої допомоги. Ми самі побудуємо хатини. Чи обіцяє біла людина, що жоден пакегі не зайде в наше селище?
Я переклав його слова ад'ютантові. Трохи подумавши, він сказав:
— Нічого я не можу обіцяти. Доповім старику.
Він не мав права давати будь-яких обіцянок. Контр-адмірал послав його вести переговори, але не дав йому ніяких прав. Це показувало, що «старик» недооцінював тубільців.
А Гахар чекав відповіді. Треба було якось вийти з цього смішного становища — стояти перед Гахаром і не мати змоги сказати ні «так» ні «ні».
— Гахар, — звернувся я до мого старого приятеля. — Я казав тобі, що цей пакегі — нанай біля, але він не тана пакегі. Вождь пакегі на великому човні. Зараз ми поїдемо до нього і розповімо все, що говорили з тобою. Завтра в цей же час я приїду і дам тобі відповідь.
— Нана — добре, — кивнув головою Гахар. — Завтра я чекатиму тебе тут. А цей пакегі приїде з тобою?
— Мабуть, приїде.
— Гаразд! Скажи йому, щоб не брав з собою стріли. Анге бу!
II
Авіаносець, що про нього згадував ад'ютант, прибув того ж дня. Я ніколи не бачив зблизька такої великої плавучої платформи, на якій було з десяток, а може й більше літаків. Він виднівся на обрії як невелика темна пляма на чистій водній гладіні. Авіаносець жодного разу не наблизився до острова, але з нього щодня піднімалося по кілька літаків і літали, далеко на схід, певно, в розвідку, а коли поверталися назад, завжди кружляли над островом зовсім низько, над самими верхів'ями