Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер

закривавлений скальп. Обидва й без розпитувань умить здогадалися, з чиєї голови він його здер, проте хоч Сангліє і зрозумів, що Гостра Стріла забитий, він, однак, в ніякий спосіб не виказав ні зацікавлення, ні переживань за долю свого спільника. Він спокійно продовжував їсти свій суп, буцімто нічого не скоїлося. В цих гордощах та в удаваній байдужості явно відчувалося наслідування індіян, хоча більше, одначе, було від практики, від звичайного самовладання й витримки. Слідопит же зберігав цілковитий спокій лише зовні, а в душі був зовсім інший. Він недолюблював М’юра, улесливо-солоденька чемність якого була чужа всій щирій натурі Слідопита. Вражений наглою насильницькою смертю, незважаючи на те, що подібні речі він уже звик постійно бачити на війні, провідник ще дужче був приголомшений викритим зрадництвом М’юра. Бажаючи детальніше вивідати все про цю зраду, Слідопит, щойно небіжчика віднесли з очей, заходився розпитувати Сангліє про всі подробиці. Не бачачи тепер якихось особливих підстав приховувати їх, коли сам шпигун лежав мертвий, капітан просто за сніданком навів низку незаперечних доказів, які послужать з’ясуванню й деяких, другорядних епізодів цієї повісті.

М’юр, виявляється, запропонував свої послуги ворогові одразу ж після того, як п’ятдесят п’ятий полк прибув на кордон. При цьому поручник особливо хвалився тим, що він, мовляв, є довірена особа й приятель Ланді, завдяки чому він може добувати й передавати французам найсвіжіші й найточніші відомості. Французи радо прийняли цю його пропозицію, і капітан Сангліє кілька разів таємно зустрічався з М’юром неподалік від форту, а одного разу таємно навіть провів ніч в Освего. Гостра Стріла виконував роль посередника при передачі відомостей, а анонімного листа майорові Данкену склав сам М’юр; потім його переправлено до Фронтенака, там переписано іншою рукою й повернено в Освего з тим самим тускаророю. При поверненні з цього завдання Гостру Стрілу й перехопив на озері «Вітрогон». Навряд чи є потреба говорити, що звинуваченням і стратою Джаспера малося на меті приховати квартирмейстерову зраду і що місцезнаходження острова теж виказав ворогові М’юр. За особливу винагороду — луїдори, що були витрушені з його гаманця,— М’юр погодився супроводжувати експедицію, очолену сержантом Дангемом, щоб подати у найсприятливіший момент сигнал для нападу па острів. Бувши ласий до жінок, він таки одружився б із Мейбл чи з будь-якою іншою жінкою, котра погодилася б за нього піти; одначе його захоплення сержантовою дочкою було, мовляв, більш показне, ніж справжнє,— лише щоб мати привід для участі в експедиції (адже інших підстав для цього він не міг мати), до того ж у такій ролі, в якій він не ніс би ніякої відповідальності за її провал. Капітанові Сангліє багато що було відомо до дрібниць, особливо з того, що стосувалося поручникових залицянь до Мейбл, і він, частенько-таки саркастично сміючись, викладав усе в подробицях перед присутніми, викриваючи різні винахідливі хитрощі злощасного квартирмейстера.

— Touchez la![152] — промовив холоднокровно капітан, простягаючи свою жилаву руку Слідопитові, після того як закінчив свою розповідь.— Ви honnete[153], а це beaucoup[154]. Ми користуємося шпигуни, як ліки, для діло. Mais je les deteste! Touchez la![155]

— Я потисну вашу руку, капітане, я таки потисну її вам,— відповів Слідопит,— бо ви законний і відвертий ворог, а до того ще й не з боягузів. А труп квартирмейстера ніколи не поганитиме англійської землі. Я мав було спочатку намір відвезти його до Ланді, щоб він поховав його під звуки любих йому козиць[156], а зараз ми загребемо його тут, на тім самім місці, де він чинив свої злочини, і хай надмогильним каменем йому буде його зрада. Я припускаю, капітане Крем’яне Серце, що такі зносини із зрадниками, очевидно, входять у коло обов’язків солдата, одначе мушу сказати вам відверто: мені такі речі не до вподоби, і я радий, що не я, а ви маєте таке паскудство на своїй совісті. Який же неймовірний він грішник! Щоб плести змови праворуч і ліворуч — проти своєї батьківщини, проти своїх приятелів і проти самого бога! Джаспере, любий, ходи-но сюди на хвилинку, я хочу тобі щось сказати.

Відвівши юнака вбік, провідник гаряче стиснув йому руку й сказав крізь сльози:

— Ти знаєш мене, Прісна Водо, і я знаю тебе, і ці новини аніскілечки не змінили моєї думки про тебе. Я ніколи не вірив їхнім наклепам на тебе, хоча, повинен відверто сказати, все це здавалося мені якусь мить і справді серйозним; так, таки дуже серйозним, і то був такий тягар у мене на душі! Проте я ні на мить не сумнівався у твоїй чесності, бо я знаю, що ти взагалі не здатний на зраду. Але, повинен сказати, не підозрював я і квартирмейстера.

— Подумати тільки, Слідопите: він був офіцером його королівської величності...

— То ще не так важливо, Джаспере Вестерне, то вже й не так важливо. Він порушив присягу перед всевишнім, яка зобов’язувала його чесно поводитися з усіма тими, що його оточували, о, як жахливо він порушив цей свій обов’язок!

— Подумати тільки, як він облудно залицявся не до будь-кого, а до такої дівчини, як Мейбл; а насправді ж зовсім не любив її.

— Що й казати, це було жахливо. Не інакше, як у його жилах текла кров мінга. Тільки виплодок, я тобі скажу, може вчинити нечесно з жінкою: адже вони для того й створені, щоб ми своєю добрістю й відданістю добивалися їхнього кохання. Ось і наш бідолашний сержант віддав за мене свою дочку, і Мейбл, ця мила дівчина, погодилася стати моєю дружиною. Тепер я відчуваю, що мушу думати про двох, піклуватися про двох і втішати двоє сердець. Ах, Джаспере! Повір: інколи мені здається, що я не рівня цьому милому дитяті!

Від цієї новини у Джаспера спочатку перехопило дух, і хоч він ще якось владав собою погамував зовнішні ознаки свого хвилювання, весь він зробився блідий, як мрець. Однак він знайшов у собі ще сили, щоб відповісти не тільки твердо, але й упевнено:

— Не кажіть цього, Слідопите,— ви склали б гідну пару й самій королеві!

— Ну, це ти так судиш, мій хлопче! Що казати, я можу встрелити оленя — та й мінга при потребі — швидше за будь-кого; я можу йти по сліду й орієнтуватися за зірками так, як ніхто інший,— це правда. Коли на те піде, то я забезпечу Мейбл досхочу і дичиною, і рибою, і птицею; та чи матиму я для неї досить знань, світлих думок, приємних