Вежа блазнів - Анджей Сапковський

Тома Альфа вказав на нього головою і багатозначно постукав себе по чолу. Горн пирснув, Шарлей махнув рукою.

Щур спостерігав за тим, що відбувається, розумними чорними оченятами. Рейневан спостерігав за щуром. Коппірніґ спостерігав за Рейневаном.

— А що, — зненацька запитав саме Коппірніґ, — ви скажете про майбутнє папства, пане Тома? Що про це каже Малахія? Хто буде наступним папою, після Святого Отця Мартіна?

— Певно, Олень Сирени, — закепкував Шарлей.

— Тоді буде скакати кривий, немов олень….

— Та цить ти, тобі сказано, придурку їден! А вам, пане Миколаю, я відповім так: це буде каталонець. Після теперішнього Святого Отця Мартіна, названого «Колоною золотої завіси», Малахія згадує про Барселону.

— Про «схизму барселонську», — уточнив Бонавентура, заспокоюючи плачучого Ісаю. — А з цього випливає, що йдеться про Хіля Муньйоса, наступного після де Луни схизматика, який зве себе Климентієм VIII. У цьому місці пророцтва аж ніяк не йдеться про наступника Мартіна V.

— Що, справді? — роблено здивувався Шарлей. — Аж ніяк? Яка полегкість.

— Якщо брати до уваги тільки римських пап, — резюмував Тома Альфа, — то наступним у Малахії є «Небесна вовчиця»[505].

— Я так і знав, — фиркнув Горн, — що врешті-решт до цього дійде. Curia Romana[506] завжди славилася вовчими законами і звичаями, але щоб, Господи, змилуйся над нами, аж вовчиця сіла на Петровому престолі?

— Та ще й самка, — заглузував Шарлей. — Знову? Мало було однієї папеси Йоанни? Адже казали, що там ретельніше перевірятимуть, чи всі кандидати мають яйця.

— Відмовилися від перевірок, — підморгнув йому Горн. — Бо надто багато не проходили відбору.

— Недоречні жарти, — насупився Тома Альфа, — до того ж єретицтвом відгонять…

— Безсумнівно, — похмуро додав Інститор. — Блюзните. Як і з тим вашим щуром…

— Досить, досить, — жестом заспокоїв його Коппірніґ. — Повернімося до Малахії. То хто буде наступним папою?

— Я перевірив і знаю, — Тома Альфа обвів присутніх гордим поглядом, — що до уваги можна брати лише одного з кардиналів. Габріеле Кондульмера. Колишнього сієнського єпископа. А в гербі Сієни, зверніть увагу, вовчиця. Цього Кондульмера, згадаєте ще слова мої і Малахії, обере конклав після папи Мартіна, дай йому Боже якомога тривалішого понтифікату.

— Щось мені це не здається правдоподібним, — покрутив головою Горн. — Є надійніші кандидати, такі, про яких більше чути, які роблять блискучіші кар'єри. Альберт Бранда Кастільйоне і Джордано Орсіні, обидва — члени Колегії. Або Хуан Сервантес, кардинал Сан-Педро-ад-Вінкула[507]. Або хоч би такий собі Бартоломео Капра, архієпископ Медіолана[508]…

— Папський камерлінг[509] Ян Паломар, — додав Шарлей. — Жіль Шарльє, декан з Камбре. Кардинал Хуан де Торквемада. Ян Стойкович з Рагузи[510], врешті-решт. По-моєму, нікчемні шанси в того Кондульмера, про якого, якщо чесно, я взагалі не чув.

— Пророцтво Малахії, — припинив дискусію Тома Альфа, — є безпомильним.

— Чого, — парирував Шарлей, — не можна сказати про його інтерпретаторів.

Щур обнюхував миску Шарлея. Рейневан із зусиллям піднявся, сперся спиною на мур.

— Ой, панове, панове, — промовив він через силу, витираючи піт з чола і стримуючи кашель. — Сидите у вежі, у темній в'язниці. Невідомо, що буде завтра. Може, нас потягнуть на муки і смерть? А ви сперечаєтеся про папу, який зійде на престол тільки через шість років…

— А звідки ви знаєте, — поперхнувся Тома Альфа, — що через шість?

— Не знаю. Так якось вирвалося…

* * *

У переддень святого Мартіна, десятого листопада, коли Рейневан уже зовсім видужав, визнали вилікуваними і звільнили Ісаю і Нормального. Напередодні їх кілька разів відводили на обстеження. Невідомо, хто ті обстеження проводив, але ким би він не був, видно, вважав, що безперервна мастурбація і спілкування виключно за допомогою цитат із книги пророка нічого не означають і нічого негативного про психічне здоров'я не говорять. Зрештою, цитувати книгу Ісаї випадає і папі, та й мастурбація — справа теж цілком людська. Миколай Коппірніґ мав щодо цього питання іншу думку…

— Готують поле для дій, — похмуро зауважив він, — інквізиторові. Забирають звідси божевільних і звихнутих, щоб інквізитору не довелося витрачати на них часу. Залишають самі вершки. Себто нас.

— Мені, — підтакнув Урбан Горн, — теж так здається.

До розмови прислухався Циркулос. А незабаром він переселився. Зібрав солому і перечалапав, достоту як старий лисий пелікан, до протилежної стіни, де трохи віддалік зробив собі нове лігво. Стіна ж і підлога у блискавичному темпі вкрилися ієрогліфами й ідеограмами. Переважали знаки зодіаку, пентаграми і гексаграми, не бракувало спіралей і тетрактисів, повторювалися букви-матері: Алеф, Мем і Шин. Було, а як же інакше, щось на кшталт Дерева Сефірот. А також інші найрізноманітніші символи і знаки.

— І що ви, панове, скажете, — вказав рухом голови Тома Альфа, — на цю чортівню?

— Інквізитор, — виніс вердикт Бонавентура, — візьме його першим. Згадаєте мої слова.

— Сумніваюся, — сказав Шарлей. — Я думаю, що навпаки, його невдовзі випустять. Якщо справді звільняють недоумків, то він задовольняє ці критерії просто-таки зразково.

— А я вважаю, — заперечив Коппірніґ, — що ви щодо нього помиляєтеся.

Рейневан також так вважав.

* * *

Пісний оселедець став абсолютно домінувати в меню, невдовзі навіть щур Мартін їв його з помітною неохотою. І тоді Рейневан наважився.

Циркулос не звернув на Рейневана уваги, зайнятий вимальовуванням на стіні Печаті Соломона, він навіть не помітив, коли той підійшов. Рейневан кашлянув. Раз, потім ще раз, голосніше. Циркулос не повернув голови.

— Не заступай мені світла!

Рейневан присів навшпиньки. Циркулос набазграв на окружності навколо печаті симетричні написи: AMASARAC, ASARADEL, AGLON, VACHEON і STIMULAMATON.

— Що тобі тут треба?

— Я знаю ці сиглі і заклинання. Я про них чув.

— Та-а-ак? — Циркулос тільки тепер підняв на нього очі, якийсь час мовчав. — А я чув про провокаторів. Іди геть, змію.

Він відвернувся спиною і став базграти далі. Рейневан відкашлявся, набрав повітря.

— Clavis Salomonis[511]…

Циркулос завмер. Якийсь час не ворушився. Потім повільно повернув голову. І ворухнув волом.

— Speculum salvationis[512], — відповів голосом, у якому все ще звучали підозріливість і непевність. — Толедо?

— Alma mater nostra.[513]

— Veritas Domini?[514]

— Manet in saeculum.[515]

— Амінь, — Циркулос аж тепер показав у посмішці почорнілі рештки зубів, роззирнувся, перевіряючи, чи ніхто не підслуховує. — Амінь, юний побратиме. Яка академія? Краків?

— Прага.

— А я, — Циркулос посміхнувся ще ширше, — Болонья. Потім Падуя. І Монпельє. У Празі теж бував… Знав докторів, магістрів, бакалаврів… І мені не забули про це нагадати. Під час арешту. А інквізитор захоче знати подробиці… А тебе, юний побратиме? Про що