Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер
Переговори цього разу відбувалися під блокгаузом, до того ж так близько, що всі, хто прийшов, були під прицілом «оленебоя». Джаспер теж кинув якір навпроти блокгауза, навівши свою гаубицю на парламентерів, отже як ті, що перебували в облозі, так і їхні друзі на кораблі могли сміливо вийти з укриття, за винятком матроса, який тримав запального гнота над гаубицею. Один лише Чингачгук лишався у засідці, та й то більше за звичкою, ніж через необхідність.
— Ви перемогли, Слідопите, — гукнув квартирмейстер,— і капітан Сангліє сам прийшов до вас, щоб запропонувати умови перемир’я. Ви ж не відмовите хороброму ворогові в праві на почесний відступ після того, як він чесно бився й зробив усе для слави свого короля й вітчизни. Ви самі такий вірний підданий, що не захочете зводити рахунки з тим, хто є так само чесний і вірний. Мені ворог уповноважив запропонувати вам такі умови: вони обіцяють покинути острів, обмінятися полоненими й віддати назад скальпи. Не маючи обозу й артилерії, ворог більше нічого не може вам запропонувати.
Оскільки це було сказано досить гучно, зважаючи на вітер та відстань між супротивниками, то кожне М’юрове слово однаково добре було чути на даху блокгауза і на борту «Вітрогона».
— Що ти на це скажеш, Джаспере? — гукнув Слідопит.— Ти чув їхні умови, ну то як, відпустимо так цих волоцюг а чи, може, поставимо кожному тавро, як це вони роблять у своїх поселеннях з вівцями, щоб потім, на випадок зустрічі, їх можна було ще раз пізнати?
— А що з Мейбл Дангем? — запитав юнак, і його гарне обличчя так спохмурніло, що це помітили навіть ті, хто був на блокгаузі.— Якщо вони зачепили хоч одну волосину на її голові, то лихо всьому ірокезькому плем’ю!
— Ні, ні, вона жива й здорова і доглядає внизу свого батька, як і личить жінці, адже сердега при смерті. За сержантову рану ми не повинні мститися: його спіткала доля солдата у відкритому й чесному бою; а щодо Мейбл, то...
— Вона тут! — вигукнула дівчина, що негайно піднялася на дах, щойно почула, як повернулися справи.— Вона тут, і в ім’я Всевишнього благаю вас: не проливайте більше крові! Вже й так її досить пролито! А якщо ці люди хочуть піти звідси, Слідопите, і якщо вони хочуть мирно покинути цей острів, Джаспере,— не затримуйте жодного з них! Мій бідний батечко от-от має розпрощатися з світом —тож дайте йому хоч спокійно вмерти. Ідіть собі, французи й індіяни! Ми вам більше не вороги і нікого з вас не зачепимо!
— Помовч лишень, Магнітику! — не втерпів Кеп.— Те, що ти оце сказала, звучить благочестиво і, мабуть, більш схоже на сентиментальні вірші, ніж на здоровий глузд. Ти ж бачиш, що ворог падає на коліна; Джаспер, розвернувшись бортом і ставши на якір, готовий рознести їх зі своєї гаубиці; рука Слідопита не схибне, а зір його гострий, як ніколи... Ми з них здеремо контрибуцію, візьмемо викуп з кожної голови та ще, крім того, яку здобудемо честь і славу! Тільки не втручайся ще з півгодини!
— Ну, а я все-таки,— озвався Слідопит,— схиляюся до пропозиції Мейбл. Ми вже досить пролили крові, як за нашу мету, так і за славу короля. Що ж до честі й слави, про які тут згадувалося, то вони більше личать молоденьким офіцерикам та новобранцям, ніж холоднокровним і розсудливим воїнам християнам. Честь — у справедливих вчинках, а ганьба — в ганебних ділах. Тому я вважаю за несправедливе позбавляти життя навіть мінга, якщо він не загрожує тобі і готовий прислухатися до голосу розуму. Ну, а тепер послухаємо, що на це скажуть, поручнику М’юре, ваші друзі французи та ірокези.
— Мої друзі?! — аж стенувся М’юр.— Невже ви, Слідопите, назвете ворогів короля моїми друзями тільки тому, що завдяки війні я випадково потрапив до їхніх рук? Та навіть найбільші воїни і в стародавні часи, і в нашу добу бували військовополоненими. Он хай добродій Кеп скаже, чи не робили ми все, що тільки в людських силах аби лише втекти від цього лиха, яке...
— Так, так, саме втекти,— сухо озвався Кеп.— Кращого слова й не знайдеш, бо ми дійсно тікали, як очманілі, й так обачно заховалися, що й досі, мабуть, сиділи б у тій норі, якби нам не попритягало животів до спини. А ви, квартирмейстере, шмигнули в ту нору прудкіше за лисицю; от тільки я й досі, матері його ковінька, ніяк не можу збагнути, звідки ви так достеменно знали, де знаходиться та містина! Навіть якийсь ледар-матрос так не вильне хвостом з корми, коли треба прибрати клівер, як ви накивали п’ятами до тієї нори!
— А ви буцімто не дременули за мною? Бувають такі хвилини в житті, коли інстинкт бере гору над розумом.
— І тоді людина що — шмигає до нори? — не дав йому доказати Кеп і зайшовся, як це тільки він умів, нестримним реготом, а Слідопит вторував йому своїм нечутним сміхом. Навіть Джаспер, все ще стурбований за долю Мейбл, і той не втримався від посмішки.— Недарма кажуть, що й чорт не допоможе чоловікові стати моряком, якщо він не може задерти голову вгору; тепер мені здається, що тільки з того буде солдат, хто не відриває очей від землі.
Цей спалах веселощів, незважаючи на те, що був не вельми приємний М’юрові, сприяв у значній мірі замиренню. Кеп запишався, гадаючи, ніби сказав хтозна-який дотеп, і, радий з того, що присутнім це сподобалося, згодився поступитися в головному пункті. Не без деякого опору всі ірокези на острові, зрештою, були обеззброєні й зігнані в. гурт під жерло Джасперової гаубиці ярдів за сто від блокгауза. Тим часом Слідопит зійшов униз до дверей і виклав умови, за яких острів мав бути остаточно звільнений від ворога. З огляду на обставини, що склалися, ці умови були однаково вигідні для обох сторін. Індіян примусили скласти всю свою зброю, до ножів і томагавків включно, зважаючи на те, що чисельно вони все ще
