"Сатурна" майже не видно - Василь Іванович Ардамацький
— Вся наша робота нелегка, Кравцов. — Марков дивився кудись мимо свого співрозмовника. — Отже, Таубе про свої давні зв'язки з гестапо говорить відкрито?
— Навіть вихваляється.
— Це добре. — Марков помітив на обличчі Кравцова здивування. — Очевидно, в його службі фашизму елемент випадковості відсутній, а це в свою чергу означає, що він криє в собі типові пороки фашизму. Бачите, Кравцов, хитрим, навіть дуже хитрим він може бути, а розумним в об'єктивному визначенні цієї людської якості він бути не може. Не може, і все. Фашизм і об'єктивний розум — ворогуючі сили. Справді розумна людина не може щиро служити фашизмові. Та коли людина віддано працює на найбруднішому і підступному фронті фашизму — гестапо, вона повинна бути заражена всіма пороками фашизму. Отже, чистий, об'єктивний розум тут виключається. Так от: за що працює цей ваш Таубе? Промацайте-но його, Кравцов, де у нього головне гниле дупло. І як тільки ви це з'ясуєте, у вашій характеристиці Таубе — «розумний і хитрий» — перша якість зникне. Але тим паче треба думати, як цього Таубе прибрати.
Минув ще тиждень. З Кухарем було покінчено. Його піхто не шукав. Опалювачем у ресторані казино почав працювати підпільник, і підготовка диверсії значно спростилась. За цей час Кравцов зробив кілька спроб поговорити з Таубе не в службовій обстановці, але марно. Таубе рішуче уникав неофіціальних зустрічей…
Під час чергового побачення Бабакін раптом спитав Кравцова:
— Кого у вас в гестапо звуть Артуром?
— Із тих, кого я там знаю, — Таубе, — відповів Кравцов. — Ти його бачив?
Бабакін з притаманною розвідникові точністю змалював зовнішність Таубе.
Чому ти запитуєш про нього?
Він мене вербував у гестапо.
— Ти погодився?
— Манірюсь, — розсміявся Бабакін. — Кажу йому, що боюсь і що нічого, крім торговельного діла, не знаю. А він тисне. Каже, що йому саме й треба влізти в торговельний гніт. В цілому стандартна, як виявилося, оправа. Він цікавиться золотом. І коли я збагнув його стратегію, я сказав йому прямо: допоможу і без того, щоб бути агентом. Хай тільки дасть на цьому заробити і мені.
Кравцов слухав усе це, затамувавши подих, і Бабакін помітив його хвилювання.
— Що це з тобою?
— Ти навіть не уявляєш, як це важливо! — Кравцов згадав свою розмову з Марковим. — Ну й що, ви вже якось почали свій бізнес?
Бабакін знову розсміявся.
— Ти квапишся, як і він. Я його всю весну водитиму за носа, а потім підсуну йому яку-небудь дурницю.
Кравцов розповів Бабакіну, хто такий Таубе і як з його появою в гестапо ускладнилося становище.
— От цікаво… — задумливо сказав Бабакін. — А мені він розумним не видався. Звичайнісінька гестапівська тварюка.
— Але ти розумієш, як важливо його знешкодити. Адже він кожного дня може наскочити на людей Будницького. Вони малодосвідчені і працюють грубувато.
— Гаразд. Дай подумати…
Через дна дні вони знову зустрілись і виробили план знешкодження Таубе. Як тільки гестапівець знову звернеться з проханням роздобути золото, Бабакін скаже йому, що людина, яка має золоті монети царської чеканки, є. Потім Бабакін познайомить Таубе з цією людиною. Це буде Будницький. Він запросить гестапівця до себе додому. А там, у будиночку підпільника, буде ще двоє бійців. Коли ж Таубе йти туди не погодиться, Будницький ліквідує його за допомогою холодної зброї…
План був нескладний, якщо не зважати, що Таубе — досвідчений і бувалий гестапівець.
Таубе познайомився з Будницьким біля рундука Бабакіна. Сталося це близько шостої години вечора, на місто вже спустились ранні зимові сутінки. Проінструктований Бабакіним Будницький досить вдало грав роль хамуватого ділка чорного ринку. Таубе не збирався наосліп лізти в аферу. Він побажав зустрітися з Будницьким через день, пояснюючи, що зараз він без грошей.
— Я вам не дівка — через день бігати на побачення, — сказав Будницький і вдав, що хоче йти.
— Стривайте… — Таубе пішов поряд з ним. — Чого ви квапитесь? Гроші і післязавтра — грші.
— У мене свої плани, а у вас свої,— байдуже сказав Будницький.
— Давайте пройдемо до готелю, я візьму гроші,— запропонував Таубе.
— Та що ви, їй-богу? — Будницький з усмішкою дивився на Таубе. — Йдете на діло з порожніми руками, а я потім гуляй з вами по місту!
Будницький звернув у завулок і наддав ходу. Таубе не відставав.
— А звідки у вас золото? — раптом спитав він. Будницький зупинився, в одну мить помітивши, що в провулку, крім двох жінок, які йшли попереду, нікого нема.
— Я ще не заарештований, щоб мене допитувати, — сказав він. — Потрібен вам товар — беріть, не потрібен — до побачення.
Невідомо, що задумав Таубе, але він раптом швидко опустив руку в кишеню пальта. В ту ж мить він дістав сильний і точний удар фінкою в груди і без звуку впав.
Будницький зник у проломі стіни зруйнованого будинку…
Весь цей вечір Кравцов був у гестапо, складав зведення агентурних донесень для Клейнера.
Рівно о десятій нуль-нуль він поніс зведення Клейнеру. Зайшовши до кабінету, зразу збагнув: щось сталося. Обидва заступники Клейнера стривожені стояли перед його столом, слухаючи розмову Клейнера по телефону.
— Так… так… Ще раз назвіть вулицю… — Клейнер записав назву вулиці…— Так… так… Дійте! — Він жбурнув трубку на важіль і подивився на своїх заступників. — Так, це факт. Труп впізнано. — Клейнер побачив Кравцова, який стояв біля дверей. — Що вам треба?
— Ви наказали дати зведення о двадцять другій нуль-нуль.
— Давайте…
Кравцов віддав зведення і повернувся, щоб іти.
— Коли Таубе залишив приміщення? — спитав Клейнер.
— Я бачив його лише перед