Три мушкетери - Олександр Дюма

— Суперечку? З якого приводу, панове? — спитав кардинал. — Я, ви знаєте, не люблю суперечок.

— Саме тому я й насмілююсь попередити ваше високопреосвященство про те, що сталося, бо інакше ви могли б дізнатися про це від інших осіб, які сказали б вам неправду, і подумати, що ми — винуватці подій.

— А чим скінчилася ваша суперечка? — вів далі кардинал, насупивши брови.

— Мого друга Араміса, який стоїть перед вами, легко поранили шпагою в руку, хоч це й не завадить йому завтра ж піти на приступ, коли тільки ваше високопреосвященство віддасть наказ про штурм, у чому ви самі змогли б переконатися.

— Ну, ви не з тих людей, які дозволяють безкарно колоти себе шпагою! — відповів кардинал. — Панове, будьте відвертими: адже кілька ударів ви напевно повернули назад. Сповідайтесь мені — ви знаєте, що я маю право відпускати гріхи.

— Я, ваша світлосте, — сказав Атос, — навіть не доторкнувся до шпаги, а просто викинув свого супротивника у вікно. Здається, — вів далі Атос з непевністю в голосі, — що, впавши, він зламав собі ногу.

— Ага! — вигукнув кардинал. — Ну, а ви, пане Портосе?

— Знаючи, що дуелі заборонені, я, ваша світлосте, схопив лаву і вдарив нею одного з цих розбишак. Певно, я перебив йому плече.

— Он як! — пробурмотів кардинал. — А ви, пане Арамісе?

— Оскільки я, ваша світлосте, маю дуже лагідну вдачу й, до того ж, збираюсь постригтися в ченці, що, можливо, невідомо вашому високопреосвященству, то й намагався розборонити суперників. Та зненацька один з цих негідників по-зрадницьки вдарив мене шпагою в ліву руку. Тут уже мені урвався терпець, і я теж вихопив шпагу, а коли той знову кинувся до мене, то не знаю як, але він сам же й наразився грудьми на вістря моєї рапіри: я знаю тільки, що він упав. По-моєму, його винесли з кімнати разом зі спільниками.

— Хай йому чорт, панове! — мовив кардинал. — Покласти трьох за одним махом у звичайній сварці в корчмі! Ніде правди діти — руки в вас добре почеплені. До речі, з якого приводу виникла сварка?

— Ці негідники були п'яні, — сказав Атос — Коли вони дізналися, що ввечері до корчми приїхала якась жінка, то вирішили виламати двері до її кімнати.

— Виламати двері! — повторив кардинал. — Навіщо?

— Напевно, щоб збезчестити її, — відповів Атос — Я вже мав честь доповісти вашому високопреосвященству, що ці негідники були п'яні.

— А жінка була молода і вродлива? — спитав кардинал; у голосі його бриніло хвилювання.

— Ми не бачили її, ваша світлосте, — відповів Атос

— А-а, ви не бачили її! Це дуже добре, — з полегкістю сказав кардинал. — Ви добре вчинили, заступившися за честь жінки. Я сам зараз іду до «Червоного Голубника», тож буду радий пересвідчитись у правдивості ваших слів.

— Ваша світлосте, — гордо мовив Атос, — ми дворяни й не стали б брехати навіть задля того, щоб врятувати свої голови.

— Тому я й не маю сумніву в правдивості ваших слів, пане Атосе, не маю жодного сумніву! А втім, скажіть, — додав кардинал, щоб змінити тему розмови, — хіба ця дама була сама?

— Разом з дамою в кімнаті був якийсь кавалер, — відповів Атос — Але він не вийшов на гамір. Слід гадати, що це боягуз.

— В Євангелії сказано: «Не судіть нерозважливо», — заперечив кардинал.

Атос уклонився.

— А тепер, панове, годі, — вів далі Рішельє. — Я дізнався про все, що хотів. Рушайте за мною.

Мушкетери пропустили кардинала вперед; він знову насунув на обличчя каптур, стьобнув коня й поскакав на вісімдесят кроків попереду супутників.

Незабаром загін під'їхав до корчми, яка здавалась безлюдною й мовчазною: хазяїн, мабуть, знав, який поважний гість має прибути до нього, і заздалегідь випровадив надокучливих гостей.

За кілька кроків перед дверима кардинал знаком наказав усім зупинитися. Побачивши прив'язаного до віконниці осідланого коня, він тричі постукав у двері через певні проміжки часу.

З будинку вийшов незнайомець, загорнутий у плащ, і обмінявся з кардиналом кількома словами; потім він скочив на коня й помчав по дорозі до Сюржера, що вела також і до Парижа.

— Під'їздіть ближче, панове, — сказав кардинал. — Ви сказали правду, — мовив він до трьох мушкетерів. — А що це залежатиме від мене, то наша сьогоднішня зустріч піде вам на користь. Тим часом ідіть за мною.

Кардинал спішився, мушкетери зробили те саме; кардинал кинув поводи своєму супутникові, мушкетери прив'язали коней до віконниць.

Корчмар стояв на порозі. Він мав кардинала за звичайного офіцера, що приїхав на побачення з дамою.

— Чи немає у вас внизу якої-небудь кімнати, де ці добродії зачекали б мене й погрілися біля каміна? — спитав кардинал.

Корчмар відчинив двері великої кімнати, де недавно замість поганенької груби поставили чудовий великий камін.

— Ось, — сказав він.

— Прекрасно! — відповів кардинал. — Заходьте сюди, панове, й зачекайте мене; я не затримаю вас більше, ніж на півгодини.

І поки мушкетери входили до кімнати нижнього поверху, кардинал, не чекаючи зайвих пояснень, швидко піднявся по сходах як людина, що не потребує того, аби їй показували дорогу.

XIV. Про користь грубних димарів

Було ясно: троє наших друзів, самі того не підозрюючи, в пориві рицарських почуттів і відваги прислужились якійсь особі, що користувалася високим заступництвом кардинала. Хто ж ця особа? Ось запитання, яке мушкетери поставили собі перш за все. Потім, зрозумівши, що однаково про це не здогадаються, Портос покликав корчмаря й звелів принести гральні кості.

Портос та Араміс сіли за стіл і заходилися грати. Атос, замислившись, походжав по кімнаті.

Він щоразу проминав димар розваленої груби, другий кінець якого було виведено в кімнату горішнього поверху, і щоразу, наблизившись до димаря, чув якісь приглушені голоси. Кінець кінцем ці голоси привернули його увагу.

Атос прислухався й розібрав кілька слів, які так зацікавили його, що він знаком попросив друзів замовкнути й закляк на місці, нахилившись і притуливши вухо до отвору в димарі.

— Міледі, справа дуже важлива, — почув він голос кардинала. — Отже, сідайте, нам треба поговорити.

— Міледі! — прошепотів Атос.

— Ваше високопреосвященство, я слухаю якнайуважніше, — відповів жіночий голос.

Почувши його, Атос затремтів.

— Невеличке судно з англійською командою, капітанові якого я цілком довіряю, чекає на вас біля гирла Шаранти, поблизу форту Ла Пуант; воно зніметься з якоря завтра вранці.

—