Галка - Павло Федорович Автомонов
Час минав повільно, як поволі сушилася й одежа, чоботи. Латиш і Галка були вже у сухій білизні, одягнені у фуфайки товаришів.
Підсушившись і почаювавши. Латиш, а за ним і Короп пішли на місце зустрічі з Августом. За півгодини Галка повідомив:
«Центру. Блискавка. 18.10.44 з ранку до шістнадцятої по шосе пройшло два полки піхоти, артбатарея, 93 критих,23 вантажних машин, обоз із 470 возів. Кудрявий. Тайди ще не знайшли».
— Згортай рацію, — сказав Орел, підійшовши до радиста.
— Почекаємо Латиша і Коропа. Вони принесуть якісь відомості, — заперечив Галка.
— Тоді знову розгорнеш свою шарманку! — сказав Орел, озираючись. — Щось тривожно в мене на душі. Та й сон поганий минулої ночі снився. Зовсім голу незнайому жінку бачив. Таке завжди верзеться перед сутичкою з німцями або «лісовими котами». У тебе губи щось дуже червоні, мов ягоди. Та й щоки палають…
— Нічого особливого…
— Обманюєш, біс-анцихрист! — Орел притулив руку до чола Галки. — Якусь би таблетку чи порошок тобі проковтнути, та вся ж медицина у Тайди…
Підійшов Кудрявий, який під час радіосеансу стояв на варті. Ще коли Галка і Латиш повернулися, він зрозумів — радист температурить.
— Як почуваєш себе?..
— Як і ти, коли гадюка вкусила біля шосе, — раптом нагадав Кудрявому безпросвітні дні, хоча буяла тоді весна.
— Чому так безнадійно? — спитав командир і подумав: «Кепське діло. Йому відлежатися б десь у теплі, прийняти, якісь ліки!..»
— Там не натикалися на слід Тайди? — запитав.
— Хіба б Латиш не сказав, якби щось побачили?..
— Просто запитав, — признався командир. — Стрілянина мене дуже непокоє. Не маневри ж то в айзсаргів чи й у німців!
— Може, група партизанів зіткнулася з «лісовими котами»…
Вечоріло. Всі троє мовчали. На серці у кожного сум. Орел і Кудрявий співчутливими поглядами дивилися на радиста, а той намагався приховувати свою хворобу. Та це не виходило. Галка тремтів то від холоду, то йому було душно.
— Що ж це ти розклеївся?.. Нащо було підповзати так близько до шосе? — запитував командир і сам відповів: — Та воно так. Хочеш же, щоб надійніше, щоб упевненіше, а потім отак доводиться жалкувати. Ти кріпись. Сам же казав про твердість, коли вжалила мене гадюка.
Раптом підвівся Кудрявий і вигукнув:
— Наші! Короп і… здається, Август! — на устах сяйнула усмішка: таки не підвів хлопець, прийшов.
— А де ж Латиш? — здивувався Орел.
— Мабуть. волочиться десь позаду. Стомився ж після «бані», — сказав Кудрявий.
Та вже тут Короп і Август, а Латиша не було.
— Пішов на хутір. — озвався Короп. — Хоче дізнатися, що то була за стрілянина. Упертий, як віл. Нам же сказав, щоб бігом у табір, бо Август приніс дуже цінні відомості…
— Не заблудиться, — заспокоїв Орел. — Він тут як дома…
— Звичайно, — погодився Кудрявий і до Галки: — Працювати зможеш?
— Питаєш!..
— Тоді готуйся.
— Я допомагатиму, — пообіцяв Короп. — Дані, скажу я вам, що треба! Дядя-садівник дещо підслухав з наради генералів у Пельчі.
Через півгодини Галка повідомив:
«Центру. 18.10.44. Підтверджуємо ще: на хуторі Пельче розташований штаб групи «Курланд» і резиденція командуючого Шернера. Сьогодні вранці відбулася нарада високих чинів. — Вирішено 24 жовтня о 10-й ранку артпідготовкою розпочати контрнаступ з району Прієкуле у напрямку угруповання, що діє у Східній Пруссії. В цій операції візьме участь 8 німецьких дивізій, з яких три танкові. Відомості про рух двох полків на захід, які ми передали дві години тому, засвідчують, що німецьке командування зараз скупчує сили під Прієкуле. Кудрявий».
Сотня слів телеграми на папері виросла у чотири сотні п'ятизначних груп. Це немало. Склавши ноги, мов турок, Галка, обтулений плащ-палатками, щоб не було видно світла ліхтарика, працював на передачу. Часом радистові здавалося, що він задихався, що не вистачало повітря. У нього пекло в грудях. Піт витирав командир. Чути їх було не завжди чітко, і доводилося після кожних десяти груп повторювати. Це зволікало сеанс. Та іншого виходу не було. Всі розуміли, що відомості оці найцінніші з тих, що вони передавали за вісім днів своєї присутності.
Галка напружував усі свої моральні і фізичні сили, щоб не впасти і не забути про все на світі, заснувши під удесятеро згорненим парашутом: так було йому холодно зараз. Та за чверть години його вже кидало в жар, і він розстібав ґудзики чорної косоворотки, готовий скинути й фуфайку, аби дихалося легше. А тут ще оператор на тім боці фронту просить раз по раз повторити якісь групи. «Що він там, салага якийсь, а не спеціаліст?» — хотілося гукнути Галці. Та він мовчав, лише зціплював зуби. Він намагався не дивитися на командира, на Юхана, які ждуть не діждуться, коли ж радист нарешті відстукає все, що написано в радіограмі.
Тяжко передавати останні десятки цифр! Це все одно, що бігти на трикілометрову дистанцію: багато подолано, видно вже фініш, та ще не пройдено останні метри. А передати треба все, щоб штаб фронту знав про скупчення у районі Прієкуле восьми дивізій Шернера, бо, якщо вони прорвуться до Східної Пруссії, вважай, усе курляндське угруповання може послужити ділу оборони фатерлянду в Пруссії, Померанії, під Берліном.
