Прерії Арктики - Ернест Сетон-Томпсон

Це був тяжкий удар для нас. Ми влаштували військову нараду, і слова, сказані там про П’єра Білку, дошкулили б йому до печінок, якби він до пуття розумів англійську. Але Білка зберігав цілковитий спокій — коли було потрібно, він геть-чисто англійську забував.

Ми буквально кипіли від люті. Ще б пак! Експедиція на півдорозі до мети, всі в доброму здоров’ї, провіанту не бракує, погода чудова, все складається якнайкраще, і раптом — дозвольте повернути, бо провідникові час вертатися додому.

Я був розлючений не менше за інших, але тверезо оцінив обстановку та нагадав своїм супутникам: П’єр іще до від’їзду попередив нас, що його чекатимуть до дня підписання угоди, до того ж, він і зараз готовий зробити все можливе. Коли стихла буря, котрої П’єр навмисно не помічав, він обернувся до мене й мовив:

— Чому ти не хочеш повернутися, а потім добратися до Баффало на човні? Можна спуститися по Гранд-Рівер, потім волоком перетягти човен на Баффало-Рівер, плисти вниз до Ньярлінга, а потім угору Ньярлінгом до самісіньких бізонячих пасовиськ. На це піде всього два з половиною дня, і плавання буде легеньке — вода висока, і в цих місцях немає порогів.

Білка намалював майже точну карту: він чудово знав місцевість. Якби ми провели в дорозі півдня, не виграли б нічого. Розбивати групу теж не входило в наші плани, і після короткої, але бурхливої суперечки, у якій наш проводир участі не брав, ми, мовчазні та лихі, вирушили у зворотний шлях. За нами брів той самий індіанський собачка.

Вранці ми переправилися через Солт-Рівер в іншому місці, нижче за течією, де було гарне дно. За день здолали шість миль гарною рівною місцевістю, де росли величезні тополі. Коли-небудь вона стане ідеальним пасовиськом для худоби. Луки з буйними травами перемежовувалися ріденькими смужками сосни Банкса. В одній із них Пребл виявив гніздо омелюха, в якому лежало шестеро яєць. Це була найкраща знахідка за всю експедицію. Яєчка було відкладені в різний час, через холодні ночі мати висиджувала їх одночасно.

Ми заночували біля устя Солт-Рівер, і наступного дня прибули у Форт-Сміт, провівши в дорозі п’ять днів, так і не побачивши бізонів, хоча навкруги було багато слідів лосів та ведмедів.

Тут наш провідник розпрощався з нами, втік додому й приблудний собачка.

БЕЗК’Я ТА ПІГУЛКИ

Під час останньої мандрівки я надав допомогу двом товаришам, які легко нездужали. П’єр Білка це запримітив. Зранку до мене в намет пришкандибав, спираючись на ціпок, індіанець, глибокий старий, котрий щось хрипко сказав своєю говіркою. З неточного перекладу Біллі я довідався, що в старого болить голова, ломить плече, якась недуга засіла всередині, судомить руки-ноги, а раз так, то ні тобі полювання, ні риболовлі, їжа в горлянку не лізе, сон не йде. Старий просив вилікувати його від немочі. Я уявлення не мав про те, що за неміч здолала старого, але не виказав цього.

— Звичайно, вилікую, — заявив я з апломбом досвідченого лікаря, — приймеш пігулки й до ранку почуватимешся краще.

У мене були з собою пігулки ревеню, які мали сильну дію і які слід було приймати по одній. Про всяк випадок я дав йому дві. Старий відразу проковтнув обидві та запив водою.

Індіанцям подобаються пігулки — їх легко проковтнути й результат досягається швидко. Словом, переваги видно навіч.

Старий побрів до свого вігвама. За кілька годин він повернувся ще більше згорблений і тремтливий. Сльозаві очі почервоніли, немов чумні плями, на попелясто-коричневому обличчі, немов сліди вулканічного виверження на тлі застиглої лави. Він попросив Біллі сказати «окімау», тобто мені («окімау» їхньою мовою значить «начальник»), що пігулки не допомогли — надто слабенькі.

— Ну добре, — сказав я, — вже цього разу він відчує їхню дію.

Із цими словами я простяг старому три пігулки й чашку гарячого чаю. Всі індіанці люблять чай, він на них дуже добре впливає. Підбадьорений старий розговорився. Тепер він вимовляв слова виразніше, і Біллі, який так-сяк розумів мову чіпева, раптом захвилювався:

— Боюся, я дав маху. Безк’я каже, що пігулки надто сильні й просить що-небудь, аби зупинити пронос.

Господи, оце досада, подумав я, що ж тепер робити? І пригадав прислів’я, котре ходить на Заході: «Не знаєш, що робити, — не роби нічого».

— Безк’я нехай іде додому та лягає спати, а завтра прийде знову, — звелів я.

Індіанець побрів до свого вігваму. Решту дня та всю ніч на душі в мене було неспокійно, а вранці я з нетерпінням очікував приходу старого. Але він не прийшов, і я зовсім знітився. Слід було якось переконатися, що лікування не зашкодило йому. Для цього я мусив побачити хворого, але професійна етика забороняла виказувати своє занепокоєння непроханим візитом.

Томливо тягся день. Безк’я не з’являвся. Ближче до вечора я пішов до крамниці Компанії, бо саме такий знайшов привід, аби пройти повз вігвам Безк’ї. З жахом побачив я біля нього кількох жінок, із головою вкритих шалями. Вони тихо перешіптувалися. Одна з них показала на мене пальцем, усі повернулися в мій бік і знову зашепотілись. Боже милостивий, я вбив старого, майнула думка, але зайти у вігвам я так і не наважився.

Уночі я не стулив повік. Вранці вже збирався послати Віллі довідатися, що трапилось, як раптом з’явився сам Безк’ю — на милицях, коліна тремтять, обличчя попелясто-сіре — та сказав Біллі, який цього разу не помилився в перекладі, що доктор дав йому чудові ліки, і він просить такі самі пігулки для своєї дружини!

ФОРТ-СМІТ І МІСЦЕВА КОРОЛЕВА

Під час подорожі річкою я кілька разів чув про дивну жінку, особу зарозумілу та чванливу, котра невідомо звідки набралася такої пихи, що придбала два горщики — в одному заварює чай, у другому варить каву.

Така неймовірна помпезність викликала цілком природно, глузи її оточення. Мені сказали, що я неодмінно побачу цю задаваку у Форт-Сміт.

У кожному з північних фортів на мене чекало щось цікаве, адже я прочитав усі книги про подорожі на Північ і сам півжиття мріяв здійснити таку подорож.

Мало хто з людей, котрі живуть на Півночі, розуміє, наскільки цікаві їхні спостереження. Їм здається, що варте уваги лише щось дуже далеке від повсякденного життя. Просто вражає, до чого часом людина відірвана від навколишнього середовища.

Одного разу я зустрів білого поселенця, котрий прожив 16