П'ять життів доктора Гундлаха - Вольфганг Шрайєр
Невже він потрапив у безвихідь? Це могло довести до самотності. Його надмірна раціональність і елегантна напористість не раз відштовхували від нього інших, бо люди не могли збагнути причин і суті цих його якостей, вважали Гундлаха холодною, пихатою й хворобливо честолюбною людиною. Коли йому давали слово на зборах чи засіданнях, усі захоплювались його виступами, гостротою ідей, чіткістю формулювань і діловитістю пропозицій. А коли це миттєве захоплення минало, люди знову намагалися триматись од нього на відстані або вдавали, ніби не помічають його. Гундлахові випало зазнати й поваги та захоплення, і недовіри. Якщо він приходив з новими ідеями, його запідозрювали в тому, що він намагається вислужитись. Коли виступав у пресі зі статтями про суспільні взаємини, його звинувачували, ніби він удається до нападів на окремих осіб. Навіть якщо торкався приватних питань, у яких, на його думку, він добре розібрався, то це також часто сприймали з недовірою. Чому ж так виходило? Гундлах був щиросердою людиною, все в нього виходило до ладу, крім одного: він думав швидше й точніше, діяв рішучіше, ніж більшість інших. А це вселяло в них острах, почуття неповноцінності, люди замикались у собі. Через те Гундлах мусив іноді поступатися, щоб не розривати стосунків. Чому б і зараз не почати саме з цього? Адже йому не раз щастило, міг би й тут спробувати.
Коли Гертель приніс бутерброди з найближчого кафетерію, Гундлах поцікавився його ім'ям; той звався Петером.
— Як ви, Петере, почуваєте себе на цій купі доларів?
— Трохи незвично. Таку силу грошей навряд чи доведеться ще раз побачити, пане доктор.
— Називайте мене просто Гансом. Уявіть собі, що комусь пощастило б забрати в нас ці гроші — як би він звідси вибрався?
— Ви маєте на увазі країну?
— Так. Адже тут зараз гарячі часи — йде війна. Мабуть, жоден злодій не зважився б у таких умовах скористатись своєю здобиччю.
Гертель вагався, здавалось, він не встигає за думками Гундлаха. Хлопець навіть уявити собі не міг, щоб така сума грошей раптом пропала. Гундлах уловив на собі його погляд, який ніби промовляв: «Чому ти про таке питаєш?» Адже це дуже цікаво уявити собі, що могло б статися з грошима. Про щось же треба говорити — то чому б і не про гроші. В Гундлаха виходило завжди так. Для нього це також була тема для розмови, як і будь-яка інша, а людей вона лякала, їх раптом проймав жах, для них існували всякі табу, і їхня обмеженість ставала перешкодою для нормальних стосунків, заважала Гундлахові здружитися з ними.
— Аеропорт виключається, — мовив нарешті Гертель.
— Ну, країна ж маленька. Якихось півтори години автомашиною — й ти вже за кордоном.
— А прикордонний контроль… Гансе?
— Чи є тут у вас бодай вертольоти?
— Є два, тільки немає дозволу літати ними. Починаючи з літа, на кожен виліт треба брати спеціальний дозвіл, обгрунтувавши його причину.
— Залишається ще морський шлях. Можна найняти човен і втекти до Гондурасу! Там здати всю суму в канадський банк і з акредитивом у кишені полетіти собі в Монреаль.
Вони перебрали безліч різних варіантів, аж поки Гундлах сказав:
— Ви повинні дивитися на це простіше, Петере. Можливо, надійнішим було б спочатку закопати грошики…
Тепер уже й Гертель увійшов в азарт. Розмова перейшла від можливостей утечі до замітання слідів: зміною прізвища і прийняттям громадянства іншої країни. На чорному ринку Сан-Сальвадора неважко було купити паспорт будь-якої країни. Під новим прізвищем злодій може скористатись навіть послугами аеропорту, найняти повітряне таксі, а вже дорогою змінити маршрут.
Гундлаха раптом пройняло невиразне почуття спокуси, але це тривало лише мить. Гундлах сказав про це Гертелю, згадавши, що й у доктора Зайтца з'явилась була підозра, ніби він, Гундлах, здатний привласнити собі гроші. Зайтц припускав, що кожен може втратити розум. Певною мірою він, можливо, й мав рацію — адже комерційна й злочинна уяви існують по сусідству, іноді вони навіть переливаються одна в одну. Гундлах сам дивувався, що уявне часом починало несподівано переплітатися з реальністю, в жартома сказаних словах звучали нотки серйозності. Але таке відбулося тільки з ним. Для Гертеля розмова лишалася грою фантазії, справжньою мильною бульбашкою. Гертель навіть з пістолетом не зміг би стати партнером, якби задум був реальним. Хлопець злякався звичайного телефонного дзвінка. Гертель захоплювався сміливістю Гундлаха й навіть, набравшись мужності, виявив бажання супроводжувати його під час передачі грошей. Проте на аферу, на злочин, він за ним не пішов би… Хоч багато чого в житті, та й саме життя, особливо зараз, було досить непевним! У вчинках Гертеля переважали здоровий глузд, інстинкт самозбереження. Можна сказати, в його психології брало гору прагнення до міщанської зручності. Нелегко схилити такого на свій бік, завоювати його довіру, але на кого ж іще міг би покластись Гундлах.
Гертель вартував першим. До того, як лягти на диван, Гундлах вирішив уладнати деякі справи. Насамперед відправив додому телеграму, яка мусила переконати директора Вінтера в доцільності й вимушеності вжитих ним, Гундлахом, заходів, його все-таки непокоїло, що він самочинно взяв на себе відповідальність за таку суму грошей. Зайтц і той не давав згоди, аж поки Гундлах учинив сварку. Тепер, шукаючи виправдання, знайшов і придатний для телеграми вираз: «Необхідність змусила вдатись до негайних дій». Гундлах усвідомлював — для виконання навіть правильного рішення необхідна певна підтримка.
Після прильоту з Панами він майже не відпочивав, тому відразу міцно заснув. Йому приснилося, ніби детективи з помічників поліції перетворилися у спільників викрадачів. Прокинувшись на мить, він сам себе спантеличено запитував, чи таке вже було з ним, чи може, то віщування?.. Потім його знову здолав сон. У видіннях, які його мучили, з'являвся містер Пінеро, який, мабуть, здогадувався, де лежать гроші. Пінеро переслідував його човном, коли він перепливав бухту, потім гнався суходолом, дерся за ним на гору —
