Підняти вітрила! - Раду Тудоран

Час від часу траплялися перехожі. Наші люди походили трохи сюди-туди, потім зупинилися під парканом. Мігу притримував Негріле, а той гарчав і виривався.

— Отже, він вирішив відкрити магазин! — прошепотів Герасім, намацуючи револьвер у кишені. — Почекаємо ще трохи, хай підуть малярі…

Десь далеко заплакала дитина, і жінка намагалась заспокоїти її, виспівуючи сумним голосом колискову.

— Мігу, — близько півночі прошепотів стерновий, — ти залишишся надворі, а коли ми зайдемо, закладеш штабу на двері, щоб нас ніхто не побачив знадвору.

Хлопець легенько здригнувся, наче від холоду. Негріле, ніби зрозумівши все, спокійно чекав біля нього.

Зачинивши віконниці, господар лавки зайшов усередину, мабуть, погасити світло. Герасім, Ієремія, Крістя Бусуйок і Хараламб пішли за ним так тихенько, що той почув їх аж тоді, коли вони спинились біля заляпаного вапном шинквасу.

— Ще не відкрито, сеньйори! — сказав він, простягаючи руку по одяг на цвяхові. — Приходьте в неділю…

Мігу знадвору поклав металеву штабу на двері й почав прогулюватись то вгору, то вниз.

— Добрий вечір, палікаре! — сказав Герасім по-грецьки, поклавши револьвер на шинквас.

Купець сахнувся назад.

— Це ти, стерновий із «Сперанци»?

— А ти — торговець шлюпками з «Оріона»!

— Господи, ти не помер?

Ще двоє «гостей» мовчки дістали револьвери і поклали їх на стіл, третій погладжував однією рукою скуйовджену бороду, а другою — топірець за поясом.

— Ну, торговцю, тепер ми трохи порахуємось! Отже, тебе занесло з Марселя аж сюди!

— Що ти хочеш? — пробурмотів свіжоспечений купець, ніби нічого не розуміючи.

— Я ж сказав: трохи порахуємось! — Герасім глянув по темних кутках магазину, і очі його наткнулися на металеву шафу. — Ага! — вигукнув він задоволено. — Ти вже придбав сейф, як банкір! Дуже добре!.. Ось що, палікаре, не гайнуймо даремно час, а ти не намагайся виплутатися. Найчесніше було б узяти тебе за барки й відвести до суду, та, бачиш, ми дуже поспішаємо. Отже, поверни нам гроші, а про те, що ти мене підрізав і розбив голову, поговоримо іншим разом. А зараз відчини сейф, я побачу, як ти розпорядився моїм капіталом!

Колишній моряк ще раз перелякано озирнувся довкруг і впав на коліна перед Герасімом:

— Братику, не занапащай! Я сьогодні забрав гроші з банку, завтра маю купити виноградник, у мене вже й папери готові, я заплатив завдаток. Не занапащай!

— Ви бачили таке! — усміхнувся Герасім. — З нього мало корчми, він ще хоче стати виноградарем…

Невдовзі вони рахували гроші на шинквасі, двоє гостей терпляче чекали, а бородань лезом топірця перевіряв дошки столу — смерека, але не така, як у Карпатах…

— Тепер, Ісмаїле, вибирай собі порт, де ти зійдеш на берег! А на більше від нас не сподівайся!

Так сказав учора Антон Лупан замість того, щоб зрадіти. А хіба так зустрічають людей, коли ті виходять із в'язниці?

«Сперанца» ішла вниз по Ріо де ла Плата, і кок, займаючись своїми справами, здавалося, не розумів нічого, хоча силкувався з усіх сил. Люди зверталися до нього тільки в справах, але кок помітив, що в їхніх очах щось перемінилося. То було чистісіньке презирство!

Згодом, пересвідчившись, що нічого не змінюється ні в їхніх очах, ні в їхній мові, Ісмаїл мовчки почав доскіпуватись, у чому його вина. А коли збагнув причину досади екіпажу, то відчув таку прикрість, що кілька днів нічого не їв, тільки гриз сухарі, аж змарнів і став схожий на пірейського оселедця, бо оселедці в Піреї — найсухіші з усіх оселедців.

15 листопада вони вийшли з Буенос-Айреса при попутному вітрі, другого дня ввечері обігнули з півночі мис Сан-Антоніо і вийшли у відкритий океан.

Антон Лупан вирішив, що вже занадто пізно шукати десь П'єра. Тож найрозумніше іти до Пунта-Аренас без заходу в порти, а там, якщо пощастить, вони наздоженуть «Есперансу».

«Сперанца» пройшла затоку Сан-Матіас, потім затоку Сан-Хорхе аж на південь до Пуерто-Десеадо. В Ісмаїла завмирало серце, коли вони підходили до якогось порту, але, на його щастя, «Сперанца» ніде не кидала якоря.

Оскільки навігаційні інструкції твердять, що морські течії біля берегів Патагонії заважають плаванню кораблів, шхуна тримала курс прямо на південь, віддалившись на шістдесят миль від берега, і таким чином далеко обійшла маленьку затоку Сан-Жулєн, де взимку 1520 року перший мореплавець у цих місцях, благородний португалець Магаллаес, прозваний Магелланом, мав криваву сутичку з екіпажем своєї ескадри, яка розчарувалася, що вони не досягли своєї мети, й збунтувалася.

А мета, тобто перехід в інший океан, в існуванні якого люди Магеллана сумнівалися, була всього за сотню миль на південь від цієї нещасної зупинки.

Життя на борту «Сперанци» минало без змін, лише на обличчях людей кожна паралель, яку вони проходили, додавала поважнішого вигляду. Сонце втрачало силу, і в полудень тіні від щогл ставали дедалі довші. Південний Хрест піднімався щоночі все вище на небесному склепінні.

Ще після мису Трес Пунтас люди почали лягати в трюмі, а вранці, коли виходили вмиватися, відчували, як їх хапають за спини крижані обценьки.

Найдовше витримував холод Негріле, але ввечері другого грудня, коли «Сперанца» пройшла п'ятдесяту паралель і повернула на два градуси на захід, пес, нерішуче покрутившись на палубі, зайшов нарешті у буду, яку Ісмаїл з такою любов'ю змайстрував для нього ще в Суліні.

Та на своє нещастя, Ісмаїл цього не бачив. Крім вахти й тих хвилин, коли прислуговував Мартіну Стрікленду, він сидьма сидів на камбузі й