Галка - Павло Федорович Автомонов

— Не лише на десять, мене не вистачить у ворожому тилу тепер і на три дні, — признався Леонід. — Хоч зараз піду на фронт. Я командував до поранення ротою. Дадуть же мені хоч взвод, товаришу підполковник? Зрозумійте мене… — у нього виступили на очах сльози.

— Дадуть вам і роту, товаришу старший лейтенант! Я розумію і не ображаюся. І нічим не хочу принизити. Ви своє зробили. За це вас і нагородили орденом Червоної Зірки. Однак то вже вчорашній день, — підполковник намагався заглянути у вічі кожному. — Генерал Єременко Андрій Іванович від себе особисто просив звернутися до фундаторів групи — Коропа, Орла, Галки і Кудрявого…

— Наказали б — і все! — невдоволено вигукнув Орел. — Домівка моя за півста кілометрів…

— Подумайте. Доля ваша уже була міцно зв'язана з ворожими військами групи «Норд». Під Ленінградом, де ви були в боях, а потім — «Пантера», рубежі — «Марієнбург», «Валга», «Цесіс», «Сігулда». Особисто кожен із вас і всі разом допомогли все пройти, все здолати нашим військам. На черзі дня розгром тридцяти дивізій 16-ї і 18-ї армій «Норд», якими став командувати ошалілий гітлерівський улюбленець генерал-полковник Шернер. Га? — підполковник показав три пальці, дивлячись на Орла. — Ти все бога згадуєш? А бог…

— Знаю, товаришу підполковник! Бог любить трійцю!

— Хе! На десять днів… М'яко стелять, та твердо спати… — прошепотів Галці на вухо Короп. — Орел має рацію: краще б це був наказ. Так вам оті тридцять дивізій і здадуться за десять днів! Та ще коли ними командує любимчик Гітлера. А через Лібаву і Віндаву до Німеччини відкритим морем запросто — сюди-туди… По секрету скажу тобі: за місяць чи й розтовчуть або виметуть у море те угруповання…

— Не гадав я, що ти такий стратег! — прошепотів у відповідь Галка.

— Війна навчить. Та ще на нашій роботі. От прилипли до нас смолою, — зітхнув тяжко Короп, помацавши місце біля носа, де були гуля й синяк.

Чулося лише чиєсь дихання. Нахиливши голови, хлопці все ще збиралися з думками, мов готувалися скласти, може, найвирішальніший і найвідповідальніший у житті екзамен. Час від часу зиркали допитливими й нетерплячими очима один на одного. Але з поглядом підполковника-земляка Галка ще не бажав зустрітися — думав над умовою Кудрявого: «Як Галка, так і я». Хитрюга Кудрявий. І де такого викопав майор Савич? Це ж мав на увазі командир групи, отак говорячи, безпеку роботи радіостанції. Якщо на Курляндському півострові скупчилася така сила військ, то радистові неодмінно доведеться весь час працювати або біля штабу групи «Норд», або біля штабу якоїсь з двох армій, або поруч із штабами корпусів, дивізій, не говорячи вже про таку «дрібницю», як полкові штаби чи окремі бригади. А це означає: радіостанцій-пеленгів у німців вистачить, щоб засікти російський передавач, який працює під носом у якогось великого штабу. Дислокація і передислокація тридцяти дивізій двох армій, спорудження оборонних рубежів — відомості про все це повинні добувати хлопці Кудрявого й передавати в штаб 2-го Прибалтійського чи іншого фронту, якому вони будуть підлеглі в той чи інший час, а то и Ставці Верховного Головнокомандування. Так що тепле містечко підібрали для Кудрявого штабісти 2-го Прибалтійського. Звичайно, вони надіються, що курляндські німці, як тільки підуть у наступ радянські війська, розпочнуть через порти евакуацію. Коли так станеться, тоді останній шмат радянської землі, що залишається під чоботом окупантів, буде незабаром звільнений. Не за дев'ять, то за двадцять днів чи протягом місяця. А якщо ні?.. Ситуація. Так що є у Галки і його бойових побратимів вибір, А Галка наївний, мов той десятикласник, у думках уже зустрічався із Зіною, яку він неодмінно розшукає, бо брати нарешті написали, що вона не була вигнана до Німеччини. А це ж головне. Все решта збудеться, «не погаснет без времени золотой огонек», як співав Галка щиру пісню Михайла Ісаковського і Вальки Нікітенка.

«Хоча б Кудрявий натякнув! Мовчить, піжон башкирськийі А без мене вони там не втнуть. Запеленгують цього охоронця порядку Коропа, раз плюнути. Там вистукуй, вистукуй і встигай лише голову повертати, ждучи біди. Це ж війська скільки! А власовців — мамонько-кротових! А «віники» від двох латиських дивізій СС! А кайцеліти, що повтікали з Естонії! Поневолі бога згадаєш: боже, скільки там усякої антибільшовицької нечисті, окрім 18-ї і 16-ї армій, які душили Ленінград, Новгород, Псков, усю Латвію й Естонію!..

— Якщо хлопці, то і я… — дипломатично, але досить твердо відповів Короп, порушивши мовчанку: він же — комуніст.

— Мама казала, що біг трійцю любить! — вигукнув Орел, — Га? — запитав він чи то у підполковника, чи в друзів.

— Куди від вас, чортів, подінешся! — підняв голову Галка. — Я готовий.

Підполковник привітно всміхнувся, підвівся й обняв Галку.

— Напишу сам твоїй мамі, що ти — герой!

— Не треба, а то ще справді подумає…

— Ну, а Кудрявий?

— Як же без братів-кроликів, товаришу підполковник! Але ми не знаємо латиської мови…

— До вас прийдуть двоє латишів для поповнення.

— Що ж, хлопці! — сказав п'ятий з групи, старший лейтенант Леонід. — На фронт піду хоч зараз, але не туди. Не осудіть…

— Що ти, Льоню!..

І старший лейтенант раптом заплакав, нахиливши голову на могутнє плече Коропа. Леонід ридав, мов ображена до глибини серця дитина, твердячи:

— Простіть, хлопці! Жодного разу відтоді, як ми сховалися під вивернутою ялиною, не міг спати спокійно. Мене весь час переслідували страшні сни, думки. Я безперервно і жахався, хоч не показував виду. Давно зрозумів, що моє нутро протипоказане тій роботі. Може, це хвороба, а може, й сама натура. Ви ж не гніватиметеся на мене?..

Леонід підходив до кожного, брав товариша за плечі і зазирав у вічі очима,