Підняти вітрила! - Раду Тудоран

Мушлі, які влипли в днище, не можна було відірвати просто так, але спеціальне долото з роздвоєним лезом супроти них — мов зараз танк супроти людей. Під ним водорості й молюски відскакували, залишаючи чисті дошки — ніби щетинисте обличчя під бритвою перукаря.

До десятої години «Сперанца» позбулася паразитів, які лежали гнилою купою обабіч неї. Тепер добре було видно, який важкий баласт тягала за собою бідолашна шхуна.

Днище не потребувало ремонту, його слід було тільки пофарбувати. Екіпаж узявся до роботи, і до дванадцятої години, коли вода почала знову підніматися, свіжопофарбована шхуна блищала на сонці, мов новенька.

Перед вечором вони нанесли ще один шар фарби і відтак закінчили причепурювання.

Наступний приплив мав бути лише вранці.

Цієї ночі екіпаж спав на палубі, мов на підводі, розпряженій обіч дороги, а вранці, незважаючи на всі страхи, корабель грайливо похитувався на воді протоки, ніби радіючи, що позбувся брудного шлейфа. Розрахунки капітана були точні, відтак він міг записати до своєї бухгалтерської книги велику суму зекономлених фунтів стерлінгів.

— А якби приплив був низький, ми так і залишились би в Дон-Мігело? — спитав Герасім з запізнілою тривогою.

— Саме так! — визнав капітан. — Тому я точно вибрав день, коли приплив зростає, а не спадає. Вчора сонце збіглося з місяцем, тому приплив був найвищий, це добре відомо.

І справді, океанські води напливають на берег двічі за двадцять чотири години, створюючи припливи й відпливи, які, з одного боку, викликаються обертанням землі, а з другого — дією місячного й сонячного тяжіння. Якщо ці два небесні тіла опиняються в збігу або в протистоянні, їхня магнетична сила об'єднується і піднімає океанські води.

Від Дон-Мігело вони пішли далі, так само під берегом. Через два дні «Сперанца» ввійшла в територіальні води Уругваю, і на носовій щоглі був піднятий прапор цієї країни.

Тепер на палубі знову все блищало, канати не валялися купами, мідь натиралася тричі на тиждень, а екіпаж не забував голитися, прасувати одяг і прати білизну. Щоранку на палубі знову з'являлося простирадло Аднани, і дівчина зав'язавши в вузол волосся на голові, заводила вивезену з Сірії пісню, яка свого часу викликала стільки побоювань.

З очищеним від водоростей і свіжопофарбованим днищем шхуна щодня протягом тижня робила не менше ста п’ятдесяти миль і другого листопада кинула якір у Монтевідео — набагато раніше багатьох пароплавів, які вийшли разом з нею з Ріо-де-Жанейро.

«Есперанси» не було й тут. Невже П'єр, не заходячи в жоден порт, пішов просто до протоки, в Пунта-Аренас? Це здавалося незбагненним Антонові.

Та хоч би там як, він вирішив іти далі вздовж материка, щоб обстежити всі порти і затоки на шляху.

І все-таки, за його розрахунками, Монтевідео — останнє місце, де можна відповідно підготуватися до важких випроб у протоці. Треба було запастися теплим одягом для всіх, поставити пічки в каютах. Мартін Стрікленд, який мав оплачувати всі витрати, підписав чек без вагань.

— Де ваш кок, Ганнібал чи як там його звати? — спитав він, підписавши чек.

— Ісмаїл, — відповів Герасім, який мав зробити всі покупки, і, вийшовши на палубу, гукнув: — Ісмаїле, тебе кличе твій пан!

Але Ісмаїла не було. Він у новому тюрбані з індійського шовку в цей час гордовито ходив по вулицях міста. Хоч тут і була велика мішанина націй, а відтак і мішанина найрізнішого одягу, тюрбан був занадто незвичний для Латинської Америки, щоб його не помітили. Отож за годину кок «Сперанци» вів за собою усіх роззяв і волоцюг Монтевідео, які хотіли повеселитися задарма.

У супроводі цієї галасливої, веселої й безтурботної зграї Ісмаїл вийшов на невеличкий залюднений майдан.

— Прошу, сеньйори, починається аукціон! — вигукнув з низенької естради якийсь кабальєро з чорними вусиками, розмахуючи над головою велетенським капелюхом.

Цей кабальєро говорив чистісінькою іспанською мовою, яку Ісмаїл чув у Валенсії, в Аліканте і в Барселоні. Кок «Сперанци» проштовхався крізь натовп аж до нього, зачарований клекочучою музикою мови продавця.

— Прошу, ефенді! — вигукнув той люб'язно, побачивши тюрбан, що височів над натовпом. — Гляньте, ефенді, яка дивовижа! Ось машина, яка співає будь-якою мовою.

Ісмаїл, побувавши в багатьох портах, знав шахраїв усіх націй, тож похитав тюрбаном, мовляв, мене на полові не проведеш, і ступив крок уперед, вирішивши, будь що буде, засміятися просто в вічі шарлатанові.

— Сеньйори! — вів тим часом той далі. — Оскільки серед нас є справжній син пророка, дозвольте, хай на його честь моя дивовижна машина заспіває ніжну мелодію з берегів Босфору!

Кабальєро нахилився до столика на естраді й почав крутити ручку дивної машини, виставленої на продаж.

— Це, сеньйори, останній винахід пана Едісона, з великими труднощами доставлений сюди з Філадельфії. Досі пан Едісон зробив їх лише п'ять — одну для президента Сполучених Штатів, другу для королеви Англії, третю для папи римського, четверту для турецького султана. П'ята, як самі бачите, — ось вона, перед вами. А зараз, сеньйори й сеньйорити, помовчте і послухайте голос фонографа.

Кок уже опинився біля самісінького стола. Кабальєро узяв із скриньки продовгувату картонну коробочку, обережно дістав з неї жовтуватий циліндр, ніби сувій воску, і закріпив його на валикові, що витикався зсередини машинерії. Потім натиснув на важіль, підсунув до сувою воску щось схоже на годинник, з нього висунулась велика лійка, завбільшки з капелюх кабальєро, згорток почав обертатися, і наступної миті…

В Ісмаїла підкосились ноги. Стамбул був далеко, це він знав добре, бо відплив звідти майже дванадцять місяців тому, але зараз йому здалося, ніби Середземне море і океан — то тільки сон, а він проснувся вдома, у затінку кипариса, під ніжні звуки газелі, яку наспівує Лалель.

— Сеньйори! — сказав кабальєро. — Це справжня східна